Ворожі обстріли столиці на заваді не стали. Більшість лауреатів – члени НСЖУ.
«Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі.
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…».
Пророчими віршами генія української літератури Івана Франка 7 серпня 2024 року, в день 168-ї річниці від дня його народження, в Національному музеї літератури України відкривалося урочисте зібрання з нагоди нагородження журналістів і науковців – лауреатів премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
***
Премія імені Івана Франка встановлена рішенням уряду з ініціативи Держкомтелерадіо, НСЖУ, Міністерства культури України.
Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко, який очолює Комітет з присудження премії імені Івана Франка, зауважив таке:
«Цьогорічне вручення премії відбувається на тлі масованих російських обстрілів України, потужної ракетно-шахедної атаки на Київ. Але це не завадило зустрічі в самому серці столиці, щоб відзначити переможців престижної премії.
Переконаний, що ми здолаємо всі проблеми й перепони, котрі чинить віроломний ворог, і переможемо в цій жорстокій війні. Під час відзначення Дня незалежності великий друг нашої країни – прем’єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте українською мовою сказала чудові слова:
«День перемоги настане, і ми відсвяткуємо його в українському Криму та вільному гордому Маріуполі… Обіймуть своїх близьких хоробрі захисники та захисниці, які повернуться з передової та з полону, ми разом станемо свідками вироків для всіх, хто скоював нелюдські воєнні злочини… Перемогу світла над темрявою, перемогу добра над злом, перемогу вільних людей святкуватимемо разом зі світлом, газом і без русні».
Івана Франка називають титаном праці, який залишив по собі безцінний доробок всебічно обдарованого, енциклопедично освіченого Каменяра. Він був прозаїком, поетом, драматургом, публіцистом, перекладачем, літературним критиком, мистецтвознавцем, і його творчість мала величезний вплив на тогочасну суспільну думку, на розвиток української культури.
Премія імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності встановлена рішенням уряду 2003 року. І варто сказати, що цей державний акт ініційований трьома структурами – Держкомтелерадіо, Національною спілкою журналістів, Міністерством культури, які й по цей час адмініструють проведення конкурсу й визначення переможців. Нині до Комітету з присудження премії входять представники Держкомтелерадіо, Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, Національної академії наук, Національної спілки журналістів, Національної академії мистецтв.
На здобуття премії щороку подаються нові оригінальні твори в чотирьох номінаціях, що сприяють збереженню історичної пам’яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, спрямовані на державотворення й демократизацію українського суспільства. Цього року було подано 29 різножанрових творів авторів з різних регіонів України – Закарпаття і Дніпропетровщини, Івано-Франківщини та Київщини, Одещини і Львівщини, Харківщини, Черкащини, Чернігівщини…
Часом було нелегко визначитися, яка робота краща. Але в творчих суперечках члени журі доходили спільних висновків, усіх лауреатів визначили відкритим голосуванням».
Коли кажемо про місію української журналістики – це не про гроші, це про служіння народу України
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, вітаючи лауреатів і гостей свята, наголосив на важливості професійної, чесної журналістики. Він зазначив:
«Не можу не порадіти, що більшість цьогорічних лауреатів – члени НСЖУ, представники найбільшого творчого об’єднання журналістів України. І сьогодні, в цей урочистий день, є нагода говорити про завдання журналістики – боротися зі спричиненою російським загарбником великою несправедливістю через відповідальну й чесну журналістику.
Усі роботи нинішніх лауреатів – потужний внесок у боротьбу з цією несправедливою війною, і журі дійсно було нелегко визначати переможців. Адже серед поданих на здобуття премії робіт є багато достойних, які роблять вагомий внесок в інформаційний спротив окупантам.
Гасло НСЖУ – «Журналісти важливі!». Коли кажемо про місію української журналістики, а особливо протягом останніх років – це не про гроші, це про служіння народу України, про боротьбу з ворожою пропагандою, надихання на віру в перемогу.
Нині НСЖУ активно працює над відродженням і підтримкою газет на прифронтових і деокупованих територіях – в Оріхові, Лимані, Херсоні, Миколаєві, Гуляйполі, інших містах. Самовіддано працюють редактори й журналісти, що створюють і поширюють локальні газети, які в надскладних прифронтових умовах часто єдине джерело верифікованої інформації. Уже маємо 32 таких відновлених газети, що стали потужним знаряддям боротьби в інформаційній війні з ворогом в умовах, коли багато проблем з інтернетом, телевізійним сигналом, не пробивається український радіосигнал.
Також наша Спілка висловлює солідарність з тридцятьма українськими журналістами, які перебувають у полоні окупанта, бореться за їх визволення, привертає увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми. На жаль, про долю деяких з них нам не вдається отримати хоча б якихось відомостей, але знаємо, що всі вони перебувають у надскладних умовах знущань і тортур.
Але віримо, що невдовзі зустрінемо їх на свободі, і ми разом далі будемо боротися з ненависним ворогом, працюватимемо на відбудову України».
Чотири номінації. 29 поданих робіт.
Визначати переможців дійсно було нелегко.
Члени Комітету з присудження премії, які представляли лауреатів під час нагородження, неодноразово говорили, як важко в бурхливих обговореннях було визначатися, чия робота краща серед кращих.
Так, член Комітету з присудження премії імені Івана Франка – головний редактор головної редакції випуску та художнього фонду творчого об’єднання «Радіо «Культура» Анатолій Табаченко каже про те, що 44 автори, які подали з різних регіонів України 29 робіт, це дуже різні люди – від сільського бібліотекаря до поважного науковця, журналіста, письменника. Але всі вони об’єднані одним знаменником – це аналіз історичної пам’яті в контексті подій і явищ, які переживає наша країна.
Анатолій Табаченко розповів:
«Серед 11 робіт, поданих у номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації», була дуже потужна конкуренція. Хотів би назвати, наприклад, репортаж Олександра Карпенка «Місто паперових квітів» – про бійців батальйону «Карпатська Січ», роботу Василя Іваницького, який порушує особливо актуальну тему на паралелі боротьби закарпатців з фашистами у Другій світовій війні і нинішній – з російським окупантом. Або, скажімо, Назарій Вівчарик з Черкащини з новелою «Бойова свиня», де в розповіді про звичайну українську сім’ю поєднуються і трагізм ситуацій, і український національний колорит. Новела звучить потужно, залишає глибокий слід у пам’яті».
Так само емоційно й водночас аналітично відрекомендували лауреатів і в інших номінаціях. А самі лауреати, дякуючи за високу відзнаку їхньої праці, наголошували: працювали не на премію, а щоб донести до людей звитягу українців у боротьбі за незалежність нашої держави. І це їм удавалося завдяки злагодженій командній роботі, коли кожна ланка колективного ланцюжка працювала в творчій і дружній взаємодії.
Коротко про головне – відзначення лауреатів.
І знову лунали суголосні номінації невмирущі рядки віршів Каменяра. Зачитується витяг з наказу Держкомтелерадіо від 06.08.2024 № 171 «Присудити премію імені Івана Франка в галузі…». Розмір грошової винагороди – 10 тисяч гривень, що розділяється між авторами однієї роботи порівну.
Члени Комітету з присудження премії обґрунтовують рішення журі – чому внаслідок усіх дискусій і обговорень переможцями визначені саме ці номінанти. Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко вручає дипломи лауреатів.
Присутні в залі щиро оплесками вітають колег з високою відзнакою. Тепло й урочисто в залі Національного музею літератури.
***
«Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить».
У номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації» звання лауреата здобули Євген Акимович і Йосип Бурчо – за збірку публіцистичних творів «Діалоги про Україну».
Створена за матеріалами газети «Прес-кур’єр» книжка вражає масштабністю – охоплює в часі 650 днів героїчного спротиву України російській агресії. Вона увібрала історії протистояння між орієнтованим на європейські цінності українським світоглядом і колоніального «руского міра».
Головний редактор «Прес-кур’єра», член ревізійної комісії НСЖУ Йосип Бурчо розповідає, що книжка «Діалоги про Україну» – результат великої роботи всього колективу редакції. І що важливо – видано її коштом одеського обласного бюджету, тож книжка передана в бібліотеки Одещини, донесена до широкого читача, по ній вивчатимуть історію боротьби України з російським агресором.
А ще Йосип Бурчо поділився, що рівно пів століття тому він отримав диплом факультету журналістики Львівського національного університету, який має ім’я славетного Івана Франка.
***
«Що за нами, хай навіки
Вкриє попіл життьовий!
Або смерть, або побіда! –
Се наш оклик бойовий!».
У номінації «За кращий твір у телевізійній сфері» премію присуджено колегам Суспільного – авторові Андрію Тітку, редакторці Аллі Скорик, операторам Миколі Іванчику та Олександрові Поліщуку, режисерові монтажу Дмитрові Сахону – за документальний фільм «Битва за Чернігів».
Микола Іванчик служить нині у Збройних силах України, перебуває на Херсонському напрямку.
Віцепрезидент Національної академії мистецтв України, заслужений артист України Олександр Санін відзначає високий професіоналізм усіх шести робіт, поданих на здобуття премії. А щодо фільму «Битва за Чернігів» він каже: «Це історія самовидців нашої епохи. Колись це стане історією наших звитяг, і це дуже важливо!».
***
«Слова – полова.
Але огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея».
У номінації «За кращий твір у радіомовній сфері» премію і звання лауреата присуджено Вадиму Карп’яку, Оксані Мороз, Катерині Гольцберг, Лідії Смолі, Юлії Загоруйко – за цикл програм «ППО. Протипанічна оборона».
Анатолій Табаченко зазначає, що в цій номінації , як і в інших, були дуже цікаві роботи. Наприклад, цикл з 39 радіопередач, що прозвучали на Львівському радіо й розповіли про українські пісні, вкрадені чи перелицьовані під нібито досягнення російської культури. Або передача про будинок «Слово» в Харкові, 70 мешканців-літераторів якого в 1930-х роках репресовані, 11 з них розстріляні в урочищі Сандармох. А 7 березня 2022 року цей дім-пам’ятку пошкодив російський снаряд.
За яким критерієм визначили переможця? Як сказав Анатолій Табаченко, цикл програм Українського радіо «ППО. Протипанічна оборона» цікавий тим, що автори абсолютно по-новому підійшли до висвітлення проблеми. Вони проаналізували її через історичну спадщину – як відпрацьовані роками ворожої пропаганди методички кгб модернізувалися до сучасних інформаційних технологій, соціальних мереж, як діяв і нині ще діє міф про «хороших росіян».
***
«Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог».
У номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері» премію присуджено Ігорю Медведю за монографію «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством».
У науковій сфері зазвичай подають не так багато робіт на здобуття премії Івана Франка – тим більшу цінність ці дослідження мають. Нинішнього року відзначають книжку Івана Монолатія про життя і пригоди американського розвідника українського походження Якова Макогона «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». На думку членів журі, варта уваги широкої громадськості і праця Олександра Скрипника про досі невідомі операції російських спецслужб проти діячів національно-визвольного руху України.
І все ж таки ухвалено віддати пріоритет монографії заступника директора Дому Франка у Львові Ігоря Медведя, який порушив надзвичайно складну тему, що потребувала багато праці в архівах і ретельного опрацювання численних документів.
Автор монографії наголошує, що це праця не лише його самого. Він вдячний науковому керівникові – професору Ярославу Грицюку, директорові Дому Франка Богданові Тихолозу, іншим колегам, які разом працювали над тим, щоб книжка вийшла не тільки цікавою, а й красивою.
Тепер кожен охочий може долучитися до книжки, що розповідає про багатогранну особистість Івана Франка – одного зі стовпів національної ідентичності, ім’я якого радянська влада використовувала з пропагандистською метою, зображувала атеїстом. І перші відгуки читачів радують усю команду – їхня робота не була марною.
І наостанок.
Написав поет багато десятиліть тому, а ніби сказав для нас сьогодні.
«Щастя не ждімо.
Щастя не де, а в нас!
К сонцю спішімо,
Хоч його промінь згас, –
Вдень буде знов ясніть
Чистим алмазом.
В правди і волі світ
Ходімо разом».
Завершилося свято нагородження лауреатів премії екскурсією залами Національного музею літератури України.
Історія цього будинку – пам’ятки архітектури XIX століття в самісінькому серці столиці – незвичайна. Вражає створений італійськими майстрами вишуканий двоярусний інтер’єр бібліотеки червоного дерева, що зберігся до наших днів. У цьому будинку була Колегія Павла Ґалаґана, яка вважалася одним з найкращих приватних закладів освіти столиці України і який царська охранка називала «розсадником українства».
Тут у 1885–1886 роках у бібліотеці Колегії працював Іван Франко. І тут він зустрівся з Ольгою Хружинською, і тут же, у невеличкій церкві в цьому домі, молоді люди побралися.
Отже, місцем нагородження лауреатів премії Івана Франка Національний музей літератури України обрано аж ніяк не випадково.
Ольга Войцехівська,
«Журналіст України».
або Як редакціям побудувати ділові стосунки з «Укрпоштою»
Ніхто не сумнівається в тому, що до різкого падіння тиражів друкованих медіа безпосередньо причетна «Укрпошта», яка просто перестала доставляти газети передплатникам. Це знову засвідчив «круглий стіл» редакторів за участю генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського «Практичні питання регулювання та співрегулювання друкованих медіа». Як для мене, підсумок зустрічі з очільником «Укрпошти» образно висловив редактор з Чернігова Сергій Народенко словами:
– Важка справа торгуватися зі Смілянським… Нічого не виторгував…
І так, погодьтесь, вже не перший рік. Бо, може, ми не вміємо торгуватися?
На чому побудована риторика редакторів у стосунках з «Укрпоштою»? Ми завжди просимо: просимо поліпшити доставку газет і просило організувати передплату; просимо не підвищувати тарифи на доставку; просимо не закривати відділення зв’язку в селах; просимо зважити, що газета товар особливий і при його доставці не можна виходити лише з суто ринкових міркувань. І ще багато-багато чого просимо, замість того щоб нарешті укласти з «Укрпоштою» реальний договір про її реальні послуги і колективно вимагати його суворого дотримання.
Так, у нас сьогодні є договір з «Укрпоштою». Але він написаний п. Смілянським в інтересах свого відомства і з глибоким переконанням, що редакції нікуди не дінуться. При цьому суто транспортно-експедиційні послуги «Укрпошти» Смілянський зумів у договорі поставити не то щоб нарівні, а навіть значно вище зусиль редакцій газет, які об’єктивно є важливою ланкою національної інформаційної безпеки. За нинішнім договором журналісти – рядові помічники пошти в інформаційній сфері, яка диктує редакціям свої умови. Вона виставляє себе «стражем порядку» у медійній сфері, вдається навіть до прямих заборон редакціям що їм писати, що розміщати в газеті. А ще - вперто перебирає на себе функції своєрідного регулятора стосунків медіа і читача, диктує свої умови, кого і на яких умовах буде передплачувати, коли проводити передплату і як, коли віддавати редакціям кошти за передплату, встановлює свої, зручні саме для неї, графіки доставки газет. Коли ж сама масово порушує ці графіки доставки, ніколи не несе відповідальності за це і ні разу не вибачилася перед читачами і редакціцями.
На останньому «круглому столі» з редакторами директор «Укрпошти» визнавав збої, але обіцяв їх усунути. І знову малював гарні плани. Зокрема, говорив, що у відомстві створюють комп’ютерну базу передплатників і будуть телефоном пропонувати їм поновити передплату. Деякі озвучені пропозиції Ігоря Смілянського навіть лякають: з наступного року «Укрпошта» хоче повертатиме передплатникам кошти за недоставлені примірники друкованої преси раніше, ніж передплатник встигне їм поскаржитися. А яку суму будуть повертати, за рахунок чиїх коштів, за якою методикою буде пораховано збитки редакцій за недоставлену до читача інтелектуальну працю журналістів? А погроза вимагати від редакцій компенсації за «спарені» випуски – то взагалі відвертий рекет, про який треба писати заяву в поліцію.
І як вишенька на торті – традиційне підвищення тарифів на доставку і оформлення передплати. Цього року на 25 відсотків.
А що редактори? Вони навіть про нові тарифи не сперечалися, всі хором запитували у п. Смілянського: коли пошта буде здійснювати адресну доставку передплачених видань?
У відповідь п. Смілянський відверто заявив: я чуда зробити не можу!
Зачекайте, але ж доставка передплатнику газети - це основа договору між редакціями і «Укрпоштою»! Якщо пошта не доставляє своєчасно газету передплатнику, то навіщо вона підписує про це договір?
От я й пропоную: давайте не чекати від Ігоря Смілянського чуда і вимагаймо від нього конкретної роботи, яку має передбачати новий договір між редакціями і «Укрпоштою», бо діючий треба взагалі викинути на смітник.
Концепція нового договору має базуватися на тому, що «Укрпошта» - лише доставляє передплатникам передплачені газети. Не більше, але й не менше. Вона має зважити свої можливості і в кожному конкретному випадку вирішувати: в яких населених пунктах вона зможе доставляти газети в поштову скриньку передплатника, в яких доставить її лише до контори територіальної громади, а будуть і такі населені пункти, куди пошта взагалі не буде заїжджати. Бо такі реалії! Але те, на що вона погодиться, має бути безумовно виконане, або їй доведеться платити великий штраф – і читачеві, і редакції.
А як з організацією передплати? Редакції мають зрозуміти, що то - їхня і лише їхня справа. Тому маємо самі займатися передплатою і передавати пошті заповнені передплатні карточки для організації доставки газети передплатникові, оплачувати рахунки пошти за реальні послуги з доставки. Звичайно, ніякої додаткової плати за оформлення редакційної передплати не може бути!
Сьогодні у цьому є не лише нагальна потреба, а й нові можливості. Особливо з урахуванням розвитку передплати через Інтернет, можливістю легко переказувати кошти з картки на картку. Тому треба насамперед розвивати редакційну передплату, формувати бази даних передплатників, постійно підтримувати контакт з людьми, робити електронні і телефонні розсилки-нагадування про передплату і пропонувати читачам свої послуги і допомогу. Скажімо, газета сама оформить за них передплату після одержання коштів на карточку редакції. Складно? Звичайно, і клопітно. Але чомусь може страхова компанія нагадувати мені про необхідність продовження терміну страхування автомобіля наперед за місяць-два? Так і ми повинні.
Частина редакцій будуть укладати з «Укрпоштою» окремий договір на організацію передплати через поштові відділення і через листонош. То за таке оформлення пошта вправі брати плату (на наступний рік названа сума 20 грн за один примірник). У зв’язку з цим геть відпадає потреба у випуску передплатних каталогів, за які з редакцій двічі на рік беруть майже по тисячі грн за індекс.
Отже, головний договір – на доставку газет. За ним редакції зобов’язуються передавати «Укрпошті» на доставку передплатникам лише офіційно зареєстровані видання. Більше ніяких умов! Кількість сторінок, здвоєний номер чи одинарний, формат і кольоровість, з рекламною вкладкою чи без – то справа редакції. Пошта визначає тариф доставки лише за двома параметрами: вага видання і умови доставки. З вагою все зрозуміло, а умови доставки – це ті зобов’язання, які пошта бере на себе з урахуванням конкретної ситуації. Якщо в містах і райцентрах чи навіть в окремих селах газети будуть доставлятися передплатникам додому – це одна плата. Якщо пересувні відділення доставлять газету лише до старостату чи в місцевий магазин – то інша ціна. Але кожен передплатник має знати, за яку доставку він заплатив пошті.
До речі, в тарифах на доставку обласних видань, які п. Смілянський вже другий рік ігнорує і самовільно встановлює суму, вартість вручення газети передплатнику - оброблення у відділенні зв’язку та доставка – становила 55-61 відсоток. Отже, кому сьогодні листоноші не приносять газету додому, треба повертати не менше 2,6 грн за кожен номер.
Звичайно, тариф на доставку газет – усі його конкретні варіанти – має бути економічно обгрунтованим, чесно порахованим і обнародуваним. Маючи такий тариф, «Укрпошта» може, наприклад, вирішити: зважаючи, що газета особливий товар, ми готові за рахунов своїх резервів знизити тариф, наприклад, на 5, 10, 20 відсотків. А маючи остаточний і реальний висновок «Укрпошти», редакції через НСЖУ можуть звертатися за цільовим грантом до держави і зарубіжних донорів і спільними зусиллями добитися зниження тарифу доставки для всіх газет і з мінімальним збитком для «Укрпошти».
Окреме питання – ануляція передплати. Ситуація сьогодні досить поширена, а може ще й ускладнюватися. Полягає вона в тому, що передплатник, якому не доставляють передплачену ним газету, вимагає від пошти повернути йому кошти (він їм платив – від них хоче й повернення). Пошта йому не відмовить, але поверне гроші за передплату за рахунок редакції та й ще візьме процент за послугу.
Щоб такого не ставалося, у договорі на передплату і в договорі на доставку треба прописати, що відмову від передплаченого видання передплатник вирішує виключно з редакцією. Якщо претензії передплатника будуть обгрунтовані, тоді редакція повертає йому кошти за передплату, а пошта – за доставку.
Такі мої пропозиції щодо стосунків редакцій, передплатників і пошти. Я свідомий того, що їх треба ще «пропрацювати», а в підсумку вони додадуть клопоту редакціям. Але, погодьтесь, ситуацію з «Укрпоштою» треба ставити на місце з урахуванням і реальних можливостей самої пошти, і задля інтересів читачів і редакцій. Виграти мають усі, а найперше – інформаційна безпека країни.
Йосип Бурчо,
головний редактор газети «Прес-кур’єр».
м. Одеса.
За весь час після прийняття закону «Про медіа» Нацрада з питань телебачення та радіомовлення зареєструвала 466 онлайн-медіа. Про це повідомив «Детектор медіа» з посиланням на заступника голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Валентина Коваля.
Серед зареєстрованих онлайн-медіа наразі є 19 телеграм-каналів. Окрім них, станом на 1 липня 2024 року Нацрада зареєструвала:
вебсайти — 263;
фейсбук-сторінки — 31;
ютуб-канали — 41;
акаунти в інстаграмі — 17;
в тіктоку — 6;
в мережі Х — 5;
у вотсапі — 2;
у вайбері — 1;
в лінкедіні — 1.
11 липня під час засідання Національної ради з питань телебачення та радіомовлення до раніше зареєстрованих онлайн-медіа додали ще 25 нових. Серед них — 8 вебсайтів, 5 публічних сторінок у соціальних мережах, 5 порталів новин, 2 інформаційно-аналітичних портали, 1 телеграм-канал і 1 канал у відеохостингу YouTube, 1 інтернет-видання, 1 інформаційний медіаблог та 1 портал.
16 липня набула чинності 25 стаття Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Ця стаття регламентує використання державної мови місцевими друкованими медіа. Про це повідомив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, пише «Українська правда».
"Сьогодні, на п’яту річницю закону, стартує восьма хвиля його впровадження – набуває чинності стаття 25, яка регламентує застосування державної мови місцевими друкованими медіа.
Тож Закон нарешті запрацював на повну силу, адже практично всі його норми діють в повному обсязі і є обов’язковими до виконання", – зазначив він.
Кремінь нагадав, що з липня 2019 року відбувалися сім хвиль поступового впровадження норм закону. Українська мова стала обов’язковою для більшості сфер: реклами, освіти, культури, обслуговування, транспорту, охорони здоров’я, книговидання та книгорозповсюдження тощо.
За словами омбудсмена, протягом п’яти років дії мовного закону спостерігається чітка тенденція до зростання рівня суспільної підтримки української мови та кардинальне збільшення її застосування у публічній сфері та приватному спілкуванні.
У коментарі "УП. Життя" мовний омбудсмен нагадав, що 16 липня 2022 року набула сили 27 норма закону, яка регулює українські інтернет-ресурси (вебсайти, сторінки в соцмережах, YouTube-, Viber-, Telegram-канали, мобільні застосунки тощо). Згідно з документом, вони повинні мати стартову сторінку та сторінки у соцмережах українською мовою.
4 липня із кандидатів, яких висунули друковані медіа, було сформовано робочу групу, яка надалі працюватиме над створенням органу спільного регулювання у цій сфері.
Членкиня і відповідальна секретарка Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Олена Ніцко підкреслила важливість створення органу співрегулювання для друкованих медіа, особливо в контексті нових викликів, з якими стикається галузь. Серед них − проблеми з доставкою преси, особливо на прифронтових територіях, та важлива роль друкованих видань у місцевостях з обмеженим доступом до інтернету та телебачення.
Оскільки було подано лише три заяви, які відповідали вимогам закону, рейтингового голосування не проводилось, і всі кандидати автоматично увійшли до складу робочої групи. Це, зокрема:
- Олена Вітер (ТОВ «Видавничий дім «Медіа ДК», журнал New Voice);
- Олександр Харченко (Видавнича компанія «Нова інформація», журнал «Країна»);
- Сергій Чернявський (ПП «Інформаційне агентство «Центр медіа», газета «Одеське життя»).
Робоча група повинна створити проєкт статуту, провести установчі збори та зареєструвати цей орган як громадську спілку в Міністерстві юстиції України упродовж 6 місяців з дати проведення першого засідання.
Катерина М’яснікова, виконавча директорка Національної асоціації медіа, поділилася досвідом створення органу співрегулювання та надала ряд практичних порад щодо його реєстрації.
«Орган спільного регулювання має дуже чіткі повноваження, вони визначені в законі. Розширення будь-яких цих повноважень призводить до того, що вас не ідентифікують як орган спільного регулювання», – зазначила вона.
Також порадила уникати «творчих» назв для органу співрегулювання, щоб полегшити процес реєстрації. Експертка запропонувала свою допомогу робочій групі, зокрема, надання зразків статутів уже зареєстрованих органів співрегулювання та консультації щодо уникнення потенційних проблем під час реєстрації.
Олена Ніцко запевнила, що Національна рада надаватиме необхідну організаційну підтримку у цьому процесі, зокрема, спираючись на досвід вже створених органів співрегулювання в аудіовізуальній, аудіальній сфері та сфері онлайн-медіа.
Пріоритетні напрямки діяльності Національної спілки журналістів України розглянув 27 червня розширений Пленум Правління НСЖУ. Серед головного – співпраця з Міністерством культури та інформаційної політики, Міністерством оборони, Збройними Силами України та всіма складовими Сил оборони.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко нагадав, що Спілка системно допомагає журналістам, які перебувають на військовій службі за мобілізацією, а також їхнім цивільним колегам, котрі допомагають кваліфіковано висвітлювати хід бойових дій на фронті.
У цьому контексті важливою є започаткована 6 червня, у День журналіста, ініціатива з нагородження Почесною відзнакою НСЖУ «Пресофіцери важливі» кращих представників військових структур зв’язків із громадськістю та пресофіцерів бригад за їхнє сприяння в організації роботи представників масмедіа безпосередньо в зоні проведення активних бойових дій. Також Сергій Томіленко зазначив, що робота з забезпечення пресофіцерів бойових бригад повнопривідними автомобілями від НСЖУ буде тривати.
Генеральний директор національного інформагентства «Укрінформ»,Секретар НСЖУ та в недавньому минулому полковник ЗСУ Сергій Череватий наголосив:
«Ми завжди солідарні з нашими колегами. Навіть у суперечливих питаннях безпеки намагаємося знайти порозуміння. Ця солідарність відчутна під час роботи з медійниками, які оперативно допомагають військовим вирішити серйозні питання. Такий професіоналізм напряму залежить від сповідування журналістських стандартів. Водночас, повинен зазначити, що все життя працював пліч-о-пліч із колегами з різних медіа. Мій досвід показує, що нема ніякої системної різниці між військовими і цивільними журналістами. Наприклад, наш колега Володимир Данилюк із цивільної журналістики долучився до армійських структур зв’язків з громадськістю і прекрасно справляється з цим напрямком. Також знаю багатьох медійників у погонах, які залишили військову службу та інтегрувалися в редакції. Так само і я прийшов у колектив, знаючи особливості виробничого процесу. Дуже прошу, аби таких колег підтримувало суспільство».
Водночас секретар НСЖУ Володимир Данилюк, який до мобілізації 24 лютого 2022 року був головним редактором «Волинської газети», а зараз виконує завдання за призначенням в Оперативному командуванні «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України та прибув у столицю у відрядження, закликав колег до ефективнішої та більш скоординованої роботи.
Наголосив, що, звичайно, в армії і навколо неї є чимало проблем, які треба показувати та вирішувати. Але за головної умови: створений інформаційний продукт буде враховувати точку зору офіційних представників Сил оборони і, звичайно, в підсумковому результаті повинен додавати наснаги особовому складові та цивільним у наближенні Перемоги над російськими агресорами. Про наших Героїв на фронті створено чимало патріотичних і мотивуючих відеорепортажів, радіопередач, написано чимало публікацій в електронних та друкованих ЗМІ, але цю роботу треба продовжувати та посилювати. Чутлива тема: мобілізація. Без поповнення віська особовим складом армія неможлива. Звичайно, в роботі деяких посадовців ТЦК та СП є певні порушення та зловживання, з ними треба боротися і з допомогою ЗМІ.
Але ще більш важливо при цьому не підривати патріотичний дух і мотиваційну складову військовослужбовців, не “сіяти зраду”, а й показувати справжніх героїв-фронтовиків, які зараз займаються безпосередньою комплектацією війська.
«Ми повинні наповнювати інформаційне поле матеріалами, які, по-перше, протидіятимуть ворожій дезінформації, а, по-друге, вселятимуть віру українського суспільства в нашу неминучу Перемогу над рашистськими окупантами. З допомогою всіх голів західноукраїнських осередків Спілки вже вдалося налагодити ефективну комунікацію як із редакційними колективами, так і пресслужбами обласних військових адміністрацій та місцевих рад. Важлива для Сухопутних військ ЗСУ почала поширюватися інтенсивніше. Утім, приклад новини пресофіцера 24 Окремої механізованої бригади імені Данила Галицького про перемогу одного з військовослужбовців у престижному конкурсі за серію фотографій із прифронтового міста Часів Яр на Донеччині (свого часу в складі одного з батальйонів Сил ТрО ЗСУ Володимир Данилюк теж виконував бойові завдання за призначенням на цьому напрямку, – ред.) буквально зараз підказує: подібну інформацію потрібно поширювати і в ЗМІ, які працюють на аудиторію Донеччини, і в центральних масмедіа! Тож роботи у нас всіх попереду дуже багато».
Конструктивні думки на цю тему також висловив очільник львівської облорганізації НСЖУ Ярослав Климович та інші учасники засідання.
Колеги-журналісти підтримали такі ініціативи, котрі будуть наповнюватися реальним змістом.
Інформаційна служба НСЖУ.
Фото Павла БАГМУТА та Наталії ФІБРІГ.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» закріплено можливість надання відстрочки від призову від військової служби на час мобілізації, внаслідок так званого «бронювання» працівників, директорів, кінцевих бенефіціарів підприємств, установ та організацій, що мають статус критично важливих, а також для працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Коментує юрист Даніл Сербін, IBC Legal Services.
Конкретні критерії та порядок, за якими здійснюється віднесення підприємств до категорії критично важливих, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час» (далі – «Постанова №76»), що зі змінами та доповненнями діє на сьогоднішній день.
Відповідно до тексту Постанови №76, цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:
- в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;
- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;
- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України.
Однією із останніх законодавчих новел є те, що відтепер військовозобов’язані особи, які відносяться до вищезазначених категорій, підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.
Нагадаю, що раніше суттєвою перепоною для здійснення бронювання було те, що відповідні органи відмовляли у бронюванні військовозобов’язаних працівників, які мали так звані «дефіцитні військово-облікові спеціальності». Тобто нарешті ця перешкода усунута, шляхом внесення відповідних доповнень до тексту Постанови №76 і надалі забронювати можна буде в тому числі осіб офіцерського складу та осіб, що мають військово-облікові спеціальності, віднесені до категорії «дефіцитних».
Також однією із позитивних змін є вдвічі збільшений строк дії відстрочки від мобілізації у зв’язку з бронюванням, який відтепер становить 12 місяців, в порівнянні з 6-ма місяцями, на які відстрочка надавалась раніше.
Проте на жаль, до сих пір, скористатись функцією бронювання своїх співробітників мають можливість далеко не всі організації. Не беручи до уваги державні органи, інші спеціалізовані установи, органи місцевого самоврядування, та підприємства, що забезпечують потреби ЗСУ та інших військових формувань, для того, щоб редакція отримала можливість здійснювати бронювання працівників, вона має попередньо отримати статус «критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період».
Базово, критеріїв з використанням яких здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі – «Критерії»), як і раніше всього сім.
За загальним правилом, для того, щоб організація могла отримати статус «критично важливої», необхідним є відповідність щонайменше трьом критеріям. Попри це, окремі суб’єкти можуть отримати бажаний статус у разі відповідності всього двом критеріям.
Серед організацій, які можуть отримати статус критичності при відповідності двом критеріям, зокрема, наступні:
- підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у сфері охорони здоров’я, ветеринарної медицини, освіти та науки, фізичної культури і спорту, соціального захисту (з включенням до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг) та належать до державної чи комунальної форми власності з включенням до Реєстру неприбуткових установ та організацій або утримуються за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, або надають населенню безоплатні послуги, необхідні для забезпечення життєдіяльності населення, на постійній основі;
- лінійні аудіовізуальні медіа, які здійснюють ефірне наземне багатоканальне (цифрове) телевізійне мовлення з використанням радіочастотного ресурсу, програмне наповнення якого складається переважно з інформаційних та/або інформаційно-аналітичних передач, або які залучені до системи оповіщення, та їх афілійовані особи, а також державні та комунальні заклади культури;
Двом критеріям, досягнення та виконання яких є простішим, в порівнянні з іншими, є критерії №5 – відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та №6 – розмір середньої заробітної плати застрахованих осіб – працівників на підприємстві, в установі, організації за останній календарний квартал становить не менше розміру середньої заробітної плати у регіоні за IV квартал 2021 р.
У випадку, якщо організація не відноситься до категорії суб’єктів, для яких є достатнім відповідність лише двом критеріям, рекомендуємо звернути увагу на третій критерій під номером (№) 4 – має важливе значення для галузі національної економіки чи забезпечення потреб територіальної громади.
Критерії, за якими здійснюється визначення підприємства, установи, організації, які мають важливе значення для галузі національної економіки чи забезпечення потреб територіальної громади, встановлюються органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, за сферою їх управління чи галуззю національної економіки або обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (військовою адміністрацією у разі її утворення) з урахуванням потреб територіальної громади;
Тобто такі критерії затверджуються відповідними міністерствами, а також обласними військовими адміністраціями та Київською міською військовою адміністрацією.
Наразі кожним органом виконавчої влади та кожною військовою адміністрацією було затверджено свої критерії. Так, зокрема Міністерством культури та інформаційної політики України було затверджено відповідні критерії Наказом №106 від 10.03.2023 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0512-23#Text).
Київською міською військовою адміністрацією було затверджено критерії, за якими організації визначаються такими, що мають важливе значення для задоволення потреб територіальної громади міста Києва в особливий період, яких зі змінами та доповненнями наразі нараховується загалом 50 критеріїв. При цьому, одним із таких критеріїв є наступний – медіа (аудіовізуальні (електронні) засоби масової інформації) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які висвітлюють інформацію про діяльність цих органів та метою діяльності яких є поширення суспільно важливої інформації в місті Києві.
Розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації № 162 В від 24 квітня 2023 року було затверджено Критерії за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які мають важливе значення для задоволення потреб територіальних громад Харківської області. Так, серед зазначених критеріїв, міститься критерії під номером (№) 12 для підприємств, які провадять діяльність у сфері масових комунікацій. Так, якщо організація вказаної сфери відповідає всім визначеним в Розпорядженні критеріям, вона має всі шанси отримати статус критично важливої та здійснювати подальше бронювання військовозобов’язаних працівників.
При цьому, в Розпорядженні № 162 В Харківської ОВА міститься також застереження про те, що навіть у разі якщо підприємство не відповідає зазначеним критеріям, але є важливим для соціально-економічного розвитку відповідної територіальної громади, воно може бути визначено таким, що має важливе значення для задоволення потреб територіальних громад Харківської області, за обґрунтованим поданням з конкретним зазначенням відповідних показників.
Водночас, до прикладу Критерії Одеської, Дніпропетровської військових державних адміністрацій не містять положень, що дозволили б отримати статус критично важливого підприємства місцевим медіа, зареєстрованим на території таких територіальних громад.
Підсумовуючи, у випадку віднаходження серед Наказів та Розпоряджень бажаного третього критерія, за умови відповідності якому та двом іншим, зокрема, описаним вище, редакція медіа може мати всі шанси отримати статус критично важливої організації та відповідно в подальшому мати доступ до здійснення бронювання найцінніших військовозобов’язаних працівників.
На жаль, законодавець до сих пір не розробив належного механізму бронювання від призову під час мобілізації для працівників медіа та незалежних журналістів, внаслідок чого члени медіа суспільства мають нарівні з великими товаровиробниками та міжнародними компаніями з представництвами в Україні шукати шляхи виходу із ситуації, що звісно значно зменшує їхні шанси на успіх.
Національна спілка журналістів України продовжує закликати до створення та законодавчого закріплення процедури отримання відстрочки для військовозобов’язаних журналістів вітчизняних медіа, які попри війну та всі складні обставини, продовжують виконувати свої професійні функції та продовжують поширювати об’єктивну правду та незаангажовану інформацію.
Ми також закликаємо військові державні адміністрації всіх областей України внести зміни до відповідних розпоряджень, якими були затверджені Критерії таких ОВА, адже саме місцеві медіа, особливо на територіях невеликих громад, забезпечують інформування населення стосовно останніх новин та дозволяє місцевим мешканцям «тримати руку на пульсі» стосовно подій, що відбуваються.
Водночас нагадуємо, що для того, аби зрозуміти чи відповідає конкретна редакція затвердженим критеріям, в кожному окремому випадку, необхідно здійснити перевірку установчих документів медіа, документів бухгалтерського обліку та проаналізувати подані звітності. В цьому всім бажаючим зможуть допомогти професіонали гарячої лінії юридичної допомоги НСЖУ.
Даніл Сербін,
юрист IBC Legal Services.