Мережа центрів солідарності Національної спілки журналістів України отримала Премію свободи медіа (Media Freedom Award) — найпрестижнішу нагороду Європейського фестивалю журналістики та свободи медіа Voices (Голоси). Відзнаку вручено голові НСЖУ Сергієві Томіленку 11 березня у Флоренції в Teatro del Maggio Musicale Fiorentino під час урочистої церемонії.
На сцену фестивалю Сергій Томіленко вийшов із прапором НСЖУ та фронтовою газетою «Трудова слава» з Оріхова — міста на Запоріжжі, яке опинилося всього за кілька кілометрів від позицій російської армії. За словами Томіленка, саме такі фронтові газети нагадують, чому журналістика має значення навіть під час війни.
— Ми не можемо зупинити війну, — сказав голова Спілки. — Але ми можемо допомогти журналістам захистити себе.
Він наголосив, що насправді Центри журналістської солідарності — це не лише про обладнання — бронежилети, детектори дронів тощо (хоча все це критично важливе). Ключове — солідарність.
— Ми не знаємо, які виклики принесе завтра. Але ми знаємо одне: журналісти не повинні почуватися самотніми, — підкреслив Сергій Томіленко.
Рішення про висунення мережі на цю нагороду Керівний комітет Європейської федерації журналістів ухвалив як визнання виняткового внеску центрів у збереження незалежної журналістики в умовах повномасштабної війни.
— Для багатьох журналістів під час війни Центри стали справжньою гарячою лінією підтримки. П’ятнадцять людей у різних містах України щодня працюють під повітряними тривогами, під час блекаутів і в умовах постійного стресу, прагнучи допомогти журналістам у біді, — підкреслив Сергій Томіленко.
Журі особливо відзначило, що модель українських центрів солідарності вийшла за межі однієї країни: за її зразком створено Медіацентри солідарності в Хан-Юнісі, Дейр-ель-Балаху та місті Газа, які забезпечують безпечні робочі простори для місцевих журналістів.
— І ця нагорода показує, що журналістська солідарність справді не має кордонів, — каже Сергій Томіленко. — Для нас велика честь, що мережа Центрів журналістської солідарності отримала цього року головну відзнаку фестивалю Voices. Це нагорода для всієї української журналістської спільноти.
Мережу Центрів журналістської солідарності було засновано в квітні 2022 року за підтримки Міжнародної федерації журналістів та ЮНЕСКО; до її фінансування долучилися спілки журналістів Норвегії, Данії, Німеччини, Італії, Чехії, Греції та інших країн.
Шість центрів, розташованих у Києві, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Івано-Франківську та Львові (з присутністю в Чернівцях) сприяють безпеці місцевих і міжнародних журналістів, надаючи їм засоби зв’язку, захисне спорядження та стабільний доступ до інтернету — особливо в періоди масштабних блекаутів, коли центри були іноді єдиним місцем із надійним зв’язком для передачі матеріалів.
За три роки роботи центри отримали понад 9 000 звернень по допомогу, а сотні журналістів скористалися прямою підтримкою — від захисного спорядження до фінансової допомоги та сприяння з переїздом.
Фестиваль Voices, який цьогоріч проводиться втретє, об’єднав понад 70 спікерів і сотні учасників з усієї Європи для дискусій про свободу преси, дезінформацію, безпеку журналістів та майбутнє незалежних медіа.
Інформаційна служба НСЖУ.
Українська журналістка, міжнародна медіатренерка, громадська діячка, письменниця, одеська блоґерка Зоя Казанжи офіційно приступила до виконання повноважень членкині Наглядової ради суспільного мовника - Акціонерне товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Про це повідомила сама журналістка у Facebook, пише УСІ.
«Моя роль - не політична і не символічна. Це відповідальність за довіру до інституції, яка має служити всім громадянам. Це про захист незалежної журналістики. Це про сильне публічне мовлення як про основу демократичного суспільства. Я добре усвідомлюю межі цієї ролі і рівень відповідальності. Тому що сильний суспільний мовник - це не просто про телеканал. Це про зрілість держави, про спроможність інституцій, про довіру між людьми та відповідальність перед суспільством, - каже Зоя.
До наглядової ради вона потрапила за квотою політичної партії Європейська солідарність, як це передбачено Законом України «Про суспільні медіа України». Зокрема із 16 членів наглядової ради дев’ятеро мають бути представниками громадських організацій, а семеро - політичних партій, які представлені у ВР. Термін каденції - 5 років. Робота - безоплатна.
Зоя стверджує, що ніхто і ніяких «політінформацій» з нею не проводив, сумнівних побажань не висловлював, «партійних завдань» не ставив.
Довідково:
Зоя Казанжи народилася в селі Лиман Татарбунарського району. Закінчила Інститут журналістики Київського університету імені Шевченка. Працювала кореспонденткою, оглядачкою, завідувала відділом у газетах Одещини. Була головною редакторкою тижневика «Слово». Керувала пресслужбою ЦВК, коли комісію очолював Сергій Ківалов. Від 2002 року працює медіаконсультанткою та медіатренеркою у програмах ОБСЄ. Власниця й директорка креативного бюро «Жаба». Була активною учасницею Одеського Євромайдану. У 2014—2015 роках працювала радницею голови Одеської держадміністрації Ігоря Палиці.
Підтримка регіональних і прифронтових медіа в умовах скорочення міжнародного фінансування стала центральною темою обговорення під час розширеного засідання Правління Національної спілки журналістів України 22 січня.
– Торік скорочуються програми міжнародної підтримки, не всі видання встояли, особливо в регіонах. Але 2025 рік довів: українська журналістика вистояла завдяки солідарності – між редакціями, регіонами й міжнародними партнерами, – наголосив голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Саме така солідарність дозволила вижити херсонській газеті «Новий день» – у важку хвилину їх підтримали колеги з Дніпропетровщини. Тепер наше завдання – не просто втримати цю стійкість, а впорядкувати роботу так, щоб зберегти людей, медіа і довіру. Бо саме вони стануть фундаментом відновлення журналістики після війни.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ представила звіт про роботу мережі Центрів журналістської солідарності. Ця мережа за майже 4 роки опрацювала 8 тисяч запитів від журналістів та редакцій.
Правління ухвалило звернення щодо важливості підтримки цієї мережі як критичної інфраструктури для медіа під час війни.
Ліна Кущ також оголосила про початок нового проєкту зі шведською спілкою журналістів: протягом півтора року за підтримки шведського інституту проводитиметься реформування спілки та відновлення спроможності обласних організацій, включно з навчальними вебінарами та візитом до Швеції.
У засіданні взяли участь голови обласних організацій та секретарі НСЖУ.
Секретар НСЖУ Костянтин Григоренко (Ізюм Харківської області) розповів про перехід локальних медіа на цифрові платформи та необхідність створення державного фонду підтримки медіа.
Голова Запорізької обласної організації Спілки Наталія Кузьменко поділилася досвідом роботи з релокованими редакціями – у Запоріжжі зараз працюють чотири прифронтові газети.
Військовий і журналіст, секретар НСЖУ Володимир Данилюк з Волині закликав обласні організації продовжувати співпрацю з Силами оборони України.
Секретар Віталій Голубєв презентував дослідження інформаційних потреб мешканців прифронтових територій та закликав не замовчувати резонансні теми, дотримуючись журналістських стандартів.
Голова Сумської обласної організації НСЖУ Володимир Садівничий у своєму виступі розповів, як понад 80% зареєстрованих медіа Сумщини працюють у зоні можливих бойових дій.
Голова Рівненської обласної організації Дмитро Тарасюк розповів про підтримку військових журналістів, зокрема допомогу пресслужбі 61-ї бригади.
Голова Львівської обласної організації Ярослав Климович відзначив проблему фінансування обласних організацій та згортання друкованих видань.
Також виступили представники керівних органів Спілки: Алла Малієнко (Київ), Марина Тепленко (Вінниця), Тетяна Калиновська (Черкаси), Олена Калайтан (Донеччина), Зоя Шарикова (Київ).
Особливою подією засідання став виступ полковника Богдана Сеника, начальника головного управління комунікації Збройних Сил України. Він відзначив конструктивну співпрацю між Генштабом та НСЖУ:
Правління на пропозицію секретаря НСЖУ Миколи Семени одноголосно вирішило присвоїти Національну премію за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка за 2025 рік журналістам Олені Грамовій та Євгену Кармазіну (посмертно), які загинули 23 жовтня в Краматорську від удару російського дрону.
Правління також затвердило пріоритети діяльності НСЖУ на 2026 рік та підтвердило членство у провідних міжнародних організаціях, зокрема Європейській федерації журналістів, Міжнародній федерації журналістів, Всесвітній асоціації видавців та Глобальному форумі з розвитку медіа.
Інформаційна служба НСЖУ.
У 2025 році до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції внесли 267 юридичних та фізичних осіб. Про це повідомили на сайті Держкомтелерадіо.
Загалом минулого року до Держреєстру подали 724 заяви від суб’єктів господарювання. Крім того, 53 свідоцтва були переоформленні, а дію ще 116 свідоцтв припинили.
Станом на 1 січня 2026 року Держреєстр нараховував 8846 суб’єктів видавничої справи, з них 6463 — юридичні особи, а 2383 — фізичні особи-підприємці.
За даними Держкомтелерадіо, 2372 особи займаються лише видавничою діяльністю, 674 — виготовленням видавничої продукції, 583 — розповсюдженням видавничої продукції. Решта поєднує кілька видів діяльності у цій сфері.
Найбільшу кількість видавців і книгорозповсюджувачів зареєстрували в м. Києві (3348 осіб) та Харківській (1062), Київській (490), Дніпропетровській (478), Львівській (462) областях.
Новорічне звернення голови НСЖУ
Шановні колеги! Дорогі друзі!
2025 рік став для української журналістики ще одним роком випробувань — і водночас роком великої професійної гідності та солідарності. Нас єднає любов до професії та Україні, свідомий вибір бути поруч із людьми в часи російської воєнної агресії, коли достовірна інформація стає критичною умовою безпеки.
Разом із вами Національна спілка журналістів України протягом року робила все можливе, аби підтримати колег у найскладніших умовах, використовуючи всі доступні можливості — в Україні та за її межами. Ми переконані: медіа є елементом критичної інфраструктури країни. Захищаючи журналістику, ми захищаємо право суспільства залишатися поінформованим і вільним. І я щиро дякую всім в Україні та світі, хто впродовж цього року підтримував журналістську спільноту.
Ми прожили ще один важкий рік.
Рік втрат.
Рік боротьби.
Але й рік великої взаємопідтримки.
Напередодні Нового 2026 року хочу від усього серця подякувати кожному і кожній з вас:
- журналістам національних та міжнародних медіа, які щодня забезпечують якісне й відповідальне інформування суспільства, працюють у режимі постійного стресу та високої відповідальності, формують орієнтири професійних стандартів і сприяють збереженню сталої міжнародної уваги до подій в Україні;
- журналістам-розслідувачам, які послідовно й принципово викривають корупцію та зловживання, захищаючи суспільний інтерес навіть у найскладніших обставинах;
- журналістам, які працюють у прифронтових громадах — пишуть, знімають, верстають і доставляють інформацію туди, де вона потрібна найбільше;
- тим, хто тримає редакції у тилових містах, забезпечуючи громади новинами, підготовленими за професійними стандартами;
- колегам, які підтримують журналістів у Центрах журналістської солідарності, допомагають відновлювати роботу редакцій, надають правову, психологічну та практичну підтримку;
- ветеранам журналістики та викладачам медіаосвіти, які зберігають традиції професії, передають досвід, навчають і підтримують нові покоління журналістів у непростих умовах війни;
- медійникам, які сьогодні служать у лавах Збройних Сил України;
- нашим колегам, які перебувають у полоні або зникли безвісти — ми пам’ятаємо про вас і боремося за ваше повернення;
- тим, хто зазнав втрат — дому, колег, близьких. Ми з вами;
- міжнародним партнерам, донорам і професійним організаціям, які упродовж року підтримували українських журналістів і медіа, допомагали зберігати професійну незалежність, безпеку та голос української журналістики у світі.
Ми залишаємося спільнотою.
Ми разом.
Нехай наша робота приносить користь людям.
Нехай правда продовжує звучати — попри все.
Журналісти — важливі. Особливо зараз.
Бажаю всім нам у 2026 році справедливого миру й Перемоги. І нехай цей рік стане роком нашого повернення додому — до миру, свободи й гідного життя в Україні. Міцного здоров’я, витримки й сил. Тепла і світла — в домівках і в серцях.
Вічна пам’ять полеглим героям і всім, чиє життя забрала російська агресія.
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!
Щиро —
Сергій Томіленко,
голова Національної спілки журналістів України,
член Виконкому Європейської федерації журналістів.
Informer.od.ua (28.12.2025)
У 2025 році одеські редакції продовжували працювати під обстрілами — в умовах енергетичної нестабільності, що особливо загострилася у грудні, коли світло зникало не на години, а на дні, — та фінансової невизначеності. Вона посилилася після згортання частини грантової підтримки й стагнації рекламного ринку. Це був рік без ілюзій, але з наполегливими зусиллями зберегти діяльність і рухатися вперед..
Все почалося з великих змін
2025 рік для багатьох одеських медіа розпочався з різкої втрати фінансової опори. У січні США припинили фінансування низки проєктів підтримки незалежних медіа через USAID. Тож, для місцевих редакцій, які впродовж війни значною мірою спиралися на гранти, це означало втрату одного з ключових ресурсів підтримки. Місцеві медійні команди були змушені оперативно перелаштовуватися: переглядати бюджети, скорочувати витрати, змінювати пріоритети й шукати нові моделі існування в умовах стагнації рекламного ринку.
Оглядаючись назад, можна зробити висновок, що одеські медіа змогли пройти крізь цей шторм, переживши гостру фазу кризи. Частині медіа довелося менше писати про розслідування, зокрема менше уваги приділяли тендерам, але вони не припинили планувати на наступний рік.
“Біляївка.City” був одним із сайтів, який суттєво постраждав від згортання допомоги, але команда не планує здаватися. Як розповіла головна редакторка видання Галина Халимоник, щоб вижити, довелося робити “неймовірне”. “Ми створили Youtube-канал “Земля О’Деса”, запланований як освітньо-культурний проєкт медіа. Вже зняли там перші відео про національні спільноти, набрали більше 5000 переглядів, дуже схвальні відгуки. Вивели за короткий термін канал в монетизацію. Запустили чат-бота “Білла” для співпраці з аудиторією. Масштабувалися на Одеський район через спільні проєкти з партнерською ГО “Агенція розвитку пониззя Дністра”. Почали отримувати дохід від Facebook. Ну і зберегли медіа попри всі шторми”, — поділилася напрацюваннями року Галина Халимоник.
Так само пережити невпевнені часи вдалося місцевому виданню Odesa Online.
“Незважаючи на все, бо ми ще й не виграли жодного гранту, продовжили повноцінно працювати. Ціль на 2026 рік — реалізувати два проєкти, які запланували”, — розповіла головна редакторка Віталіна Пухир.
Ситуація з USAID стала поштовхом у пошуку нових можливостей і для інших одеських медіа. Хоча рік почався з кризи, він завершується пошуком нових точок опори й плануванням майбутніх планів з урахуванням можливих проблем. “Наше надбання [цього року] — це люди. У нас кілька прям гарних новачків в команді”, — поділився головред одеського “Інтента” Валерій Болган.
Місцеве видання “Інформер” виконувало спільний проєкт з “Інтерньюз Нетворк”, тож, після припинення фінасування, шукало інші можливості для розвитку. Такими були невеликі програми, пошук ресурсів для реклами й покращення особистих навичок журналістів. Деякі журналісти видання також самостійно змогли знайти індивідуальні стипендії від європейських організацій.
Перешкоджання професійній дяльності
У 2025-му не вдалося обійтися без перешкоджання професійній діяльності журналістів, однак ці випадки були поодинокі і локальні. Протягом року медійники повідомляли про спроби заборонити зйомку або обмежити доступ журналістів до інформації у публічних просторах.
Так, 29 квітня в будинку для літніх людей напали на журналіста “Думської”. Працівниці закладу намагалися закрити камеру, вибити техніку з рук і подряпати йому обличчя, коли він хотів сфотографувати їжу для підопічних. Редакція не зверталася до правоохоронців.
Також 24 червня одеська поліція повідомила про напад на 53-річного журналіста обласного онлайн-видання під час виконання ним професійних обов’язків: зловмисник намагався вибити з його рук камеру. Нападника затримали, йому повідомили про підозру. Водночас правоохоронці не назвали імені потерпілого, а сам журналіст публічно про інцидент не заявляв, тож наразі неможливо точно встановити, про кого йдеться.
Вже у листопаді іншим журналістам “Думської” намагалися заборонити знімати біля монастиря на вулиці Італійській. Ситуація не дійшла до фізичної сутички, а обмежилася суперечкою.
Також цього року журналістка Ірина Гриб піддалася тиску з боку голови облради Григорія Діденко. Політик хотів змусити медійницю видалити пости про ймовірну корупцію, але 29 квітня суд йому відмовив.
В іншому випадку “Радіо Одесу” оштрафувала Нацрада з питань телебачення і радіомовлення через те, що вона не отримали доступ для планової перевірки. У коментарі регіональному представнику ІМІ в Одеській області очільник ТРК “Радіо Одеса” Костянтин Гуцель зазначив, що рішення Нацради стало для нього несподіванкою.
“Як бачите, зв’язатися зі мною не так уже й складно. Але тут трохи неправильно подано послідовність подій. Насправді, все почалося з нашого листа до Нацради, де ми повідомили про тимчасове припинення діяльності підприємства у зв’язку з мобілізацією і загальною ситуацією в країні”, – пояснив Гуцель.
В редакції вирішили штраф не оскаржувати але наразі радіо так і не відновило мовлення.
Локальні інциденти не мали надзвичайного характеру. Головним ризиком для одеських журналістів залишається війна: робота під обстрілами, виїзди на місця прильотів і фіксація наслідків атак тощо. Як-от випадок, коли від російського обстрілу постраждала квартира головної редакторки “Odesa Online” Віталіни Пухир.
При цьому журналісти відігравали важливу соціальну роль. Так, кореспондентка агентства «Укрінформ» Ніна Ляшонок під час російського обстрілу Одеси 11 липня 2025 року, працюючи на місці атаки на стайню, помітила серед руїн живого собаку й повідомила про це рятувальників, які врятували тварину та передали її господині.
Перемоги, допомога і повернення до цивільного життя
На Національному конкурсі журналістських розслідувань 2025 дві одеситки Валерія Єгошина та Юлія Химерик отримали спеціальну відзнаку за розслідування. Вони досліджували, як російські спецслужби вербували підлітків і дітей для підпалів військових авто та використовували для дезінформації.
Також журналістка з Одеси Юлія Рябова, яка переїхала до Ірландії 2023 року, здобула перемогу в національній премії у сфері радіо, яку влаштовує Ірландська організація з музичних прав – IMRO’s Radio Awards. У 2024-му вона стала ведучою і продюсеркою подкасту “Нові резиденти” на Радіо Керрі – станції радіомовлення графства Керрі зі щоденною аудиторією 89 тисяч слухачів. Подкаст, зокрема, присвячено українцям, які перебувають в Ірландії під тимчасовим захистом.
У жовтні 2025 року редакторка Informer.od.ua Марія Шевчук стала однією з переможниць конкурсу від Представництва Європейського Союзу, який був організований серед медійників, що взяли участь у тренінгу “ЄС: просто про складне”.
До позитивних новин у 2025 році можна віднести й повернення до цивільної журналістики після важкого поранення на фронті пресофіцера Івана Капсамуна. Він проходив службу в бригаді морської піхоти. Лікування та реабілітація після поранення тривали понад два роки.
Ще один пресофіцер з Одеси — за сумісництвом регіональний представник Інституту масової інформації в області — Павло Колотвін 5 серпня 2025 року був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України “Хрест Військова честь”.
Цього року ІМІ, АНРВУ та Ukrainian Media допомогли багатьом медіа втриматися на плаву під час скорочення допомоги і відключень світла.
Так, команда сайту “Одеське життя” отримала технічну допомогу, яка включала обладнання для роботи в режимі віключень світла.
Важливу роль у підтримці журналістів Півдня протягом року відігравала Медіабаза Одеса. Херсон. За словами її менеджерки Вікторії Яслик, хаб став точкою опори для медійників, які працюють в умовах постійної небезпеки — обстрілів, втрат і близькості фронту.
«За рік ми провели 216 заходів із фокусом на практичні навички, а простір відвідали близько сотні журналістів, фрілансерів та студентів. Окремим напрямом стала підтримка обладнанням — 30 одиниць техніки для тих, для кого доступ до неї є питанням професійної спроможності та безпеки», — зазначила Вікторія Яслик у коментарі регіональному представнику ІМІ.
Вона також наголосила, що під час останніх багатотижневих блекаутів місцеві журналісти змогли працювати завдяки обладнанню, переданому протягом останніх трьох років.
«Основні місцеві редакції отримали генератори, зарядні станції та Starlink від різних донорських організацій і фондів — здебільшого, через Медіабазу. Тому під час масованих відключень електроенергії до нас приходили переважно фрілансери: зарядити техніку, поспілкуватися або записати інтерв’ю», — додала вона.
Скандал у НСЖУ як точка перезапуску
У 2025 році вибухнув один із найгучніших професійних конфліктів. Голову місцевої організації НСЖУ Юрія Работіна публічно звинуватили в тому, що він передав персональні дані журналістів адвокатам Олега Мальцева, обвинуваченого у співпраці з рф. Работін усе заперечив, назвав звинувачення безпідставними й пообіцяв судовий позов. Ситуація вийшла за межі регіону: НСЖУ висловила йому недовіру, засудила поширення даних і тимчасово зупинила видачу журналістських посвідчень в області.
Скандал довкола Работіна став поштовхом до консолідації одеських журналістів. Вони ініціювали створення нової місцевої організації з акцентом на прозоре членство, солідарність і захист професійних прав. Тож конфлікт оголив старі проблеми й запустив процес нових інституційних рішень.
Втрати року у журналістській спільноті
2025 рік для одеської медіаспільноти позначився непоправними втратами. У Одесі помер Леонід Заславський — багаторічний очільник Незалежної профспілки журналістів Одеси, який колись писав для “Одеського життя”. Восени внаслідок онкохвороби пішов із життя журналіст і засновник видання “Odesa Online” Вадим Тютюкін — відомий тележурналіст і медіаменеджер, який висвітлював війну з росією, зокрема з виїздами в зону бойових дій. “Головна втрата для нас — смерть нашого співзасновника і директора видання Вадима Тютюкіна”, — додає головна редакторка видання Odesa Online.
Також у червні безвісти зник на Донеччині одеський телеоператор і військовослужбовець Андрій Терещенко. Він працював на ТРК “Круг”, “Перший міський”, державному телебаченні, а також у низці медійних проєктів.
Загалом 2025 рік став для одеських медіа черговою перевіркою на витривалість і здатність до самоорганізації. Припинення частини грантової підтримки на початку року одразу вплинуло на контент: редакції скорочували витрати, відмовлялися від розслідувань і працювали в режимі жорсткої фінансової економії. Паралельно медфа функціонували в умовах блекаутів, що створювало серйозні труднощі навіть для заряджання техніки та підготовки матеріалів. Попри це, жодне з ключових регіональних медіа не припинило діяльність, а більшість команд зберегли штат у мінімально робочому складі або навіть розширювалися.
Перешкоджання роботі журналістів, спірні регуляторні рішення та внутрішній конфлікт у НСЖУ оголили вразливі місця галузі: відсутність стабільних механізмів захисту, залежність від формальних процедур і слабкість професійного самоврядування. Водночас більшість ключових регіональних медіа змогли втриматися й навіть будувати плани щодо подальшого розвитку та розширення.
Маргарита Юзяк,
Павло Колотвін, регіональний представник Інституту масової інформації в Одеській області
(Оригінал – на сайті https://informer.od.ua )
Інститут масової інформації оприлюднив список журналістів 2025 року за результатами опитування професійної спільноти в усіх регіонах України. На першому місці вже третій рік поспіль — журналіст-розслідувач, керівник відділу розслідувань «Української правди» Михайло Ткач.
Журналісти, які взяли участь в опитуванні, відзначили Михайла за «регулярні якісні розслідування», «професіоналізм» та «неповторний стиль роботи».
Журналістами 2025 року також стали:
- Діана Буцко — воєнна кореспондентка і журналістка Hromadske;
- Дарина Коломієць — журналістка «Суспільне Новини»;
- Власта Лазур — журналістка і ведуча «Радіо Свобода» і Суспільне;
- Яніна Корнієнко — журналістка «Слідства.Інфо»;
- Аліна Коржинська — журналістка «Суспільне Чернігів»;
- Денис Бігус — засновник розслідувального проєкту Bihus.info;
- Сергій Нужненко — фотокореспондент «Радіо Свобода»;
- Олексій Коцебчук — журналіст «Суспільне Чернігів»;
- Інна Ведернікова — редакторка відділу внутрішньої політики ZN.ua.
Серед інших журналістів, які надихають і мають повагу колег, були багато разів згадані воєнна кореспондентка Анна Калюжна; журналіст, публіцист Віталій Портников; шефредактор «Полтавської хвилі» Віталій Улибін; журналіст Associated Press, режисер-документаліст Мстислав Чернов, головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва; членкиня редради Суспільного Тетяна Трощинська; співзасновник проєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов; керівниця агенції «Слідство.Інфо» Анна Бабінець; спецкореспондентка ТСН Наталія Нагорна; Дмитро Хилюк (УНІАН); керівниця Київського бюро «Радіо Свобода» Наталія Седлецька; оператор Reuters Іван Любиш-Кирдей; Владислав Єсипенко («Радіо Свобода»).
До рейтингу редакцій, які мотивують і слугують прикладом для журналістів, увійшли:
- Суспільне — визначили головним осередком верифікованої інформації та стандартів, особливо в регіонах.
- «Українська правда» — редакція, яка, на думку спільноти, роками залишається флагманом аналітики та оперативних розслідувань.
- Розслідувальні медіа «Слідство.Інфо» та Bihus.Info — ці проєкти журналісти сприймають як ключові розслідувальні хаби, де командна робота є запорукою системних змін.
Багато також згадували з повагою редакції «Бабеля», «Ліги», NV, «ЖАР.інфо», The Ukrainians, 18000, «Вікна-новини СТБ», воєнкорів «1+1», Ukrainer. Крім цього, відзначали сміливість і професійність журналістів Херсонщини, Миколаївщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини й усіх, хто працює у прифронтових редакціях.
Окремо дякували Олегу Петрасюку (пресслужба 24 ОМБр), Євгену Солонині й Олегу Калашнікову (Медіацентр Сухопутних військ ЗСУ) як сильним партнерам в інфопросторі, які забезпечують фахову комунікацію з передової.
Символами стійкості стали журналісти, які повернулися з російського полону. Владислав Єсипенко (вийшов на волю в червні 2025 року, після повного відбуття сфабрикованого терміну в Криму) та Дмитро Хилюк (кореспондент УНІАН, звільнений у серпні 2025 року, після більш ніж трьох років невідомості в полоні Росії).
Медійна спільнота відзначила не лише факт їхнього повернення, а й миттєве включення в адвокаційну діяльність. Обидва журналісти стали голосами на міжнародній арені, оскільки розповідають правду про тортури, інформаційний вакуум та умови утримання українських бранців.
Також журналістська спільнота вшанувала пам’ять Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Її ім’я цього року звучало як нагадування, що українська журналістика платить за право говорити правду не лише нервами й безсонними ночами, а й життям.
Довідково.
ІМІ провів неанонімне опитування протягом 3–20 грудня 2025 року. У ньому взяли участь 135 журналістів і журналісток. За статтю у вибірці: 82 жінки (60,7%) і 53 чоловіки (39,3%). Географічно вибірка охоплює всі регіони України, що забезпечує ширше територіальне покриття та різноманітність контекстів роботи.