Премія імені Андрія Сахарова
Лавреатами премії імені Андрія Сахарова «За свободу думки» у 2025 році стали двоє журналістів, які нині перебувають в ув’язненні, — Мзія Амаглобелі з Грузії та Анджей Почобут із Білорусі. Про це повідомили на сайті Європарламенту. Володарів премії 22 жовтня оголосила президентка Європарламенту Роберта Мецола.
«Присуджуючи цьогорічну премію імені Сахарова “За свободу думки” Анджею Почобуту з Білорусі та Мзії Амаглобелі з Грузії, ми вшановуємо двох журналістів, чия мужність є маяком для всіх, хто відмовляється мовчати. Обоє заплатили високу ціну за те, що говорили правду, ставши символами боротьби за свободу та демократію. Парламент підтримує їх та всіх, хто продовжує боротися за свободу», — сказала Мецола.
Журналіст, блогер і есеїст Анджей Почобут, відомий критикою режиму Олександра Лукашенка, перебуває в ув’язненні через висвітлення антиурядових протестів у 2020 році, заяви, які він зробив на захист польської меншини в Білорусі, та його опис радянського вторгнення до Польщі в 1939 році як акту агресії.
Журналістка Мзія Амаглобелі була заарештована владою Грузії під час акції протесту в Батумі за ляпас начальникові місцевої поліції. Батумський міський суд засудив її до двох років позбавлення волі за статтею про «опір, погрозу або насильство щодо особи, яка підтримує громадський порядок, або іншого представника влади».
Церемонія вручення премії, що передбачає також грошову винагороду у 50 тисяч євро, відбудеться 16 грудня у Страсбурзі.
Довідково.
Премія імені Андрія Сахарова «За свободу думки» — це щорічна відзнака Європейського парламенту, яку вручають за досягнення в таких галузях, як захист прав людини та її основних свобод, розвиток демократії та обстоювання верховенства права, повага до міжнародного законодавства, захист прав меншин.
У 2022 році премію імені Сахарова здобув український народ. Лавреатами від імені України назвали президента Володимира Зеленського та лідерів у сфері політики, громадських діячів, захисників України, а також державні служби. Це, зокрема, Державна служба з надзвичайних ситуацій, парамедикиня Юлія Паєвська (Тайра), голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.
Премія Європарламенту
Нідерландська платформа журналістики Follow the Money здобула премію Європарламенту імені Дафни Каруани Галісії 2025 року за розслідування про приховані фінансові мережі, що дають змогу Росії обходити санкції в торгівлі нафтою. Про це повідомив кореспондент Укрінформу.
У розслідуванні дослідили, як західні судновласники продали 230 старих танкерів «тіньовому флоту» Росії та заробили понад 6 мільярдів доларів. Журналісти з’ясували, що судна працюють під непрозорими структурами власності, часто без належного екологічного страхування. Команда Follow the Money відстежила схеми корпоративної власності, проаналізувала маршрути та поспілкувалася з моряками, які працюють у небезпечних умовах.
У матеріалі також розповіли про участь європейських компаній у схемах обходу санкцій, зокрема восьми агентств «тіньового флоту», які діють у межах ЄС, а також 20 подібних агентств, зареєстрованих в Україні. За даними Follow the Money, екіпажі 60 суден «тіньового флоту» пов’язані з компаніями у країнах Європи.
Партнерами публікації є Follow the Money (Нідерланди), De Tijd (Бельгія), Süddeutsche Zeitung, WDR і NDR (Німеччина), The Times і SourceMaterial (Велика Британія), IRPI Media (Італія), OCCRP, NRK (Норвегія), Danwatch (Данія), Solomon і Inside Story (Греція), Dialogue Earth.
Довідково.
У 2020 році Європейський парламент заснував премію за журналістські розслідування імені мальтійської журналістки-розслідувачки Дафни Каруани Галіції. Незалежна комісія обирає номінантів та лавреатів премії серед журналістів або команд журналістів, які базуються в Європейському Союзі. Переможця визначають щороку, починаючи з жовтня 2021-го.
Українська друкована преса перебуває у стані глибокої кризи: з початку повномасштабної війни рекламний ринок обвалився на 80%, а кількість видань скоротилася вдвічі порівняно з періодом до роздержавлення. У той час як 72% українців отримують новини з Telegram, лише 3% є споживачами друкованої інформації. Про це йшлося під час Donbas Media Forum-2025 на панельній дискусії «Українські газети: чи є місце класичному медіа на медійному ринку країни». Як засвідчило обговорення проблематики, говорити про повне зникнення передчасно: місцеві газети зберігають високий рівень довіри та залишаються важливим джерелом верифікованої інформації, особливо у прифронтових громадах.
Локальним медіа доводиться виживати всупереч системі.
Вони шукають нові, неординарні шляхи розповсюдження та монетизації. Досвід прифронтової Харківщини довів, що газети можуть не лише вижити, а й нарощувати тиражі, повністю відмовившись від послуг монополіста. Ця стійкість, заснована на продажі контенту, контрастує з ситуацією у цифрових медіа, які часто виживають лише завдяки грантам.
Тим часом друковані медіа потребують стратегічної підтримки.
Попри наявність проблем (відсутність державної підтримки, знищення роздрібних мереж, тощо), вперше державний регулятор – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – говорить про ініціювання кроків щодо допомоги. Висловлюється надія, що державні інституції звернуть увагу на те, що друковані медіа є не лише «літописом району», а й важливим елементом інформаційної безпеки, який, на відміну від телебачення чи онлайн-медіа, неможливо «погасити».
Модераторка дискусії, перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ звернула увагу на те, що рекламний ринок друкованої преси обвалився на 80%, а щонайменше 30% медіа закрилися. Водночас, вона наголосила на європейському досвіді. Європейські дослідження показують, що друкована преса успішно адаптується до нових реалій і продовжує працювати на ринку, використовуючи різні нові формати, газети зберігають свою аудиторію, хоча і в меншому обсязі.
–Якщо говорити про західний досвід і його уроки для України, то справді – на європейських ринках скорочується ринок друкованої преси, від 3,5% на рік до 4,5% на рік, у залежності від ринку. Але, за всіма опитуваннями, газети зберігають високий рівень довіри, особливо місцеві. І вони залишаються важливим джерелом верифікованої інформації для мешканців. Тим часом українські друковані медіа переживають кризу. Після роздержавлення залишилося десь 300 друкованих медіа, а до роздержавлення було 700, отже, можна зрозуміти, якої глибини кризу ми пройшли. Ті медіа, які залишилися на цьому ринку – вони працюють за бізнес-моделлю. Навіть прифронтові медіа знаходять шляхи, яким чином отримувати кошти і далі продовжувати працювати. Але друкованим медіа бракує уваги з боку держави, – підкреслила Ліна Кущ.
Костянтин Григоренко – редактор прифронтової газети «Обрії Ізюмщини» з Харківської області, розповів про те, як газета виживає без монополіста: газета після окупації відмовилася від послуг «Укрпошти» і вибудовує власну бізнес-модель.
– Ми не стали оголошувати передплату і розуміли, що «Укрпошта» не буде нам помічником в цьому питанні. Три місяці ми газету розповсюджували через волонтерів і підприємців. У нас черга вишиковувалася не за гуманітаркою, а за газетою. Ми залишали на блокпостах газету, і люди зупинялися, створювали чергу, щоб узяти номер, тому що вони хотіли отримати українське слово. З грудня ми почали газету реалізовувати у власній мережі, яку створили до війни. У нас було 40 пунктів продажу газети, довелося змінювати локації, але ми почали продавати. Я розглядав наше видання як бізнес-модель. Бо люди дуже швидко звикають до того, що їм щось дають безплатно, і відучити їх від безплатного дуже складно. І з грудня ми почали продавати газету. І її купували. Ми поступово почали збільшувати тираж. Хочу вас запевнити, що можливе життя без Укрпошти, – поділився досвідом редактор.
Втім, за словами Костянтина Григоренка, у всіх різні ситуації, і, можливо, досвід «Обріїв Ізюмщини» можна застосувати не скрізь. Хоча чотири видання Харківщини також уже працюють без «Укрпошти» – окрім «Обріїв Ізюмщини», це «Голос Лозівщини», «Вісті Зміївщини» і «Нове життя». Також Костянтин Григоренко зауважив, що самостійне розповсюдження практикують низка видань Львівщини та Івано-Франківщини.
– Я думаю, що нам треба шукати модель, як існувати і не залежати від монополіста. Я зрозумів, що я краще ці кошти спрямовуватиму на власний розвиток.
Про унікальний досвід діяльності газети «Вісник Ч», яка в нинішні часи має безпрецедентний тираж – майже 22 тисячі примірників, розповів її головний редактор Сергій Народенко.
Він зізнався, що довго не наважувався до друкованої газети додати онлайн-формати, і навіть був противником діджиталізації, а зараз аналогова модель є базою для доходів і дозволяє вкладати гроші у диджиталізацію.
За словами Сергія Народенка, діджиталізація і скерованість на інтернет має свої плюси і свої мінуси. Він зауважує, що саме перехід на діджиталізацію послужив недобру службу багатьом виданням: немало газет, які перейшли в онлайн, і не змогли знайти грантодавців чи інших джерел фінансування, уже закрилися. А «Вісник Ч», зробивши пріоритетною саме друковану версію, нині частину зароблених на ній коштів витрачає на розвиток сайтів і соцмереж. Так, монетизація Фейсбук-сторінки уже приносить редакції майже 600 доларів щомісяця.
– Найкраща ситуація друкованих медіа у тому, що кожен екземпляр, навіть у прифронтовому Ізюмі по переплаті чи в точці продажу – продається, тобі за цю газету дають гроші. На відміну від цифрового формату, де треба спочатку шукати, хто тобі дасть гроші. Тому що жодного цифрового видання, яке заробляє на себе, я, в принципі, не знаю. І можу навести як приклад американський досвід, газета «Вашингтон пост» – там теж значно тиражі знизилися, але вони ще залишаються в медіапросторі.
Даними дослідження про активність друкованих медіа поділилася менеджерка аналітичної системи «YouControl» Анна-Марія Падлєвська.
Аналітичні дані, виокремлені за КВЕД 58.13 – «Видання газет» і КВЕД 58.14 – «Видання журналів та періодичних видань», показали, скільки об’єктів господарювання сьогодні є активними в Україні. Серед компаній, що подавали звітність, лідирують Київ (187), Львівська (48) та Полтавська (34) області. Щоправда, за формальною реєстрацією (без фільтру на дохід) досі лідирує Донецька область, де видання фізично не працюють.
–Також хотілося би продемонструвати і надходження державних коштів станом на сьогодні до друкованих видань. Тут йдеться про бюджетні кошти, отримані з центрального бюджету і також із регіональних бюджетів – обласних, районних або бюджетів територіальних громад. Отже, у місті Києві від початку цього року станом на сьогодні було отримано 100, 251 тисяч гривень, які були розподілені між 52 суб’єктами господарювання, – зазначила Анна-Марія Падлєвська.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення закликає друковані медіа утворитися як єдина індустрія – таку думку озвучив Валентин Коваль, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
–У нас кожні 2-3 тижні проходять засідання, ми реєструємо нові друковані медіа і в 2025-му році було зареєстровано друкованих 167 видань. Але десь дві третини з них – це наукові видання університетів тощо, вузькоспеціалізовані видання, але вони повинні мати державну реєстрацію, щоб бути частиною наукового процесу. Загалом коли ми з Мін’юсту отримали реєстр друкованих видань, в ньому було 31 тисяча видань, – підкреслив Валентин Коваль.
Представник регулятора визнав, що ситуація в друкованій галузі виявилася найгіршою порівняно з телебаченням та радіо. Нацрада, яка нещодавно отримала друковані медіа під своє регулювання, направила лист до Кабміну та Верховної Ради з проханням скликати зустріч щодо допомоги. Він закликав друковані медіа до консолідації, щоб їхній голос був сильнішим.
– Для мене головне в друкованих медіа, як і в будь-яких інших – це те, яким чином створений ними контент досягне свого споживача і яким чином цей споживач заплатить за споживання цього контенту. Тобто сьогодні ми намагаємося зрозуміти, як ми можемо допомогти, – зауважив перший заступник голови Нацради.
Голова ГС «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа», медіаексперт Сергій Чернявський сформулював п’ять ключових проблем, які гальмують розвиток друкованих медіа в Україні.
Серед них:
- Ігнорування друкованої преси європейськими донорами.
- Відсутність цільової держпідтримки.
- Знищення «Укрпоштою» інституту передплати.
- Знищення роздрібної мережі продажу преси.
- Надання донорської допомоги новоствореним онлайн-медіа, які не досягли беззбитковості, замість підтримки локальних друкованих видань.
Також Сергій Чернявський поінформував, що незабаром вийде посібник для локальних та гіперлокальних медіа.
–Це буде посібник в електронному вигляді, там вміщено 35 інтерв’ю, з яких 31 – з власниками і власницями, керівниками тільки прибуткових, або які були прибутковими медіа до війни. Там будуть практичні рішення для онлайн та друкованих медіа, – розповів медіаекстперт.
І звернув увагу на те, що в Україні вже з’явилися так звані «новинні пустелі», зокрема, на Західній Україні, де в результаті об’єднання районів зникли районні газети.
Тетяна Логвіна, редакторка газети «Вісті Зміївщини» з Харківської області, підтвердила думку про те, що новинні пустелі з’являються по всій Україні.
Зокрема, в одному із найбільших районів Харківщини – Чугуївському – наразі залишилися лише дві газети, обидві вони знаходяться у Зміїві.
Пані Тетяна розповіла також, що низка чиновникиів не володіють навіть статистичною інформацією, навела кілька прикладів. Ось один з них.
–Моя колега прийшла на початку року в Департамент масових комунікацій Харківської ОДА, а її запитують: а ви не знаєте, скільки газет виходить в Харківській області? Це реальна історія, це реальний кейс. Причому не всі можна ідентифікувати за місцевістю, наприклад, «Обрії Ізюмщини», «Вісті Зміївщини»… І от запитують, а ви не знаєте, газета «Нове життя» – це який район? – розповідає Тетяна Логіна.
Також вона звернула увагу на виступ на Donbas Media Forum посолки Європейського Союзу в Україні Катаріни Матернової, яка розповіла, що ЄС і надалі підтримуватиме незалежну журналістику в Україні, і повідомила про запуск трьох нових медійних проєктів на суму 6,6 мільйона євро, які фінансує ЄС.
– Ці кошти ще не розподілені, вони розподілятимуться через три великі громадські організації. Це будуть конкурси, гранти і будь-яка газета, яка є товариством з обмеженою відповідальністю, або приватним підприємством, зможе взяти участь в цих конкурсах і отримати грант. Я би дуже хотіла, щоб і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення почала займатися проблемами газет тому, що ви стали нашим регулятором, – зазначила Тетяна Логіна.
Єдине загальнонаціональне інформаційно-політичне друковане видання України – газета «Україна молода» – не може отримати грантову підтримку, оскільки не є локальною чи прифронтовою, не знаходиться на де окупованій території. Також не може потрапити у жодний пакет допомоги, оскільки не є громадським об’єднанням чи фондом. Про це розповіла заступниця головного редактора газети Ірина Храмова.
–Ми є прибутковою організацією, тому що якщо ти продав навіть одну газету, ти вже отримав якийсь прибуток. П’ять копійок, але вони твої. А тим часом для нас було принципове питання на початку повномасштабної війни – залишити друковану версію. Бо багато загальнонаціональних газет ще до повномасштабної війни пішли в онлайн. Ми потребуємо підтримки нашого медіа, бо за рахунок реклами покриваємо лише третину витрат. А тим часом зростають податки, зростає вартість паперу, зростає вартість друку, розповсюдження. Оскільки ми загальнонаціональна газета, ми не можемо організувати свою мережу розповсюдження, тому що не охопимо всю Україну, – зазначила Ірина Храмова.
І нагадала, що у Європі немало газет виходять друком– і «Gazeta Wyborcza», і «Süddeutsche Zeitung», і «Le Figaro»… Тому говорити про те, що друкована преса зникає – це передчасно.
Андрій Русиняк, генеральний директор телерадіокомпанії «РАІ» з Івано-Франківська, також висловив свої думки щодо ситуації в друкованих медіа.
– Мені здається, що наша держава усунулася від питання медіа, зокрема, друкованих. Якщо б вона хотіла підтримати медіа, то зробила б реєстр, чи технічний аудит – аби виявити, скільки друкованих медіа потребують підтримки, і мала б розробити якийсь механізм допомоги.
–Варіант цільової підтримки мав би існувати насамперед з точки зору безпекових питань. Це стосується, можливо, і телебачення, і радіо… Не секрет, що телебачення можна погасити, так само, як онлайн-медіа. А газету не можна погасити, як і радіо, яке має свої передавачі. І тому, з точки зору безпекової ситуації, потрібно, щоб були якісь державні точкові програми підтримки медіа, – висловив думку Андрій Русиняк.
***
Панельна дискусія чітко засвідчила, що українські друковані медіа, переживши роздержавлення та глибоку кризу воєнного часу, не зникли, а трансформувалися. Майбутнє друкованої преси вбачається в подальшій локалізації, роботі за бізнес-моделлю та, можливо, у переході до меншої періодичності (як польський варіант перетворення газети на щомісячник), зберігаючи при цьому ключову перевагу – високий рівень довіри населення та роль незалежного, фізично незнищенного елемента інформаційної безпеки.
Інна Косянчук,
інформаційна служба НСЖУ.місцеві газети знаходять шляхи виживання, але потребують підтримки
Напередодні Дня захисника України, 30 вересня у Києві відбулася підсумкова презентація культурно-мистецького проєкту «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ: програма взаємореабілітації українських воїнів і дітей».
Цей проєкт став особливим простором, де зустрілися два світи – діти, чиє дитинство зруйнувала війна, та воїни, які повертаються з фронту з пораненнями й важким досвідом. Разом вони шукали опору в мистецтві, відновлювали віру в себе й творили нову історію взаємної підтримки.
Творчість, що зцілює серця
Учасники працювали в змішаних групах «воїни + діти»: разом малювали, створювали мозаїки, займалися акторською майстерністю, анімацією, фотографією. Такі зустрічі перетворювалися на терапію – воїни заряджали дітей своєю стійкістю, а діти дарували військовим тепло, щирість і надію.
«Коли ти бачиш дитячі очі, які ще вірять у тебе, – це додає сил жити далі», – поділився один із ветеранів.
Коли покоління стають родиною
Учасники зізнаються: у цьому проєкті вони відчули себе однією сім’єю. Діти отримали відчуття захищеності й прийняття, а ветерани знайшли сили відкриватися, говорити про пережите й віднаходити нові сенси.
«Це не просто про мистецтво. Це про життя. Про те, що ми можемо бути поруч і підтримувати одне одного, навіть у найтемніші часи», – зазначила керівниця проєкту, голова ГО «Веселка ТВ» Діна Ібрагімова.
«Дякую всім, що ви є. Дякую всім за те, що ви робите. Я дякую проєкту за тепло. Насправді для мене особисто, коли я вперше відвідав вашу організацію, — я відчув, що тут є справжня сила, справжня віра і щирість. Це дуже важливо, коли воїни та діти пліч-о-пліч знаходять нові сенси й підтримку», -- підкреслив Дмитро Фінашин, Герой України, радник міністра внутрішніх справ.
«Цей проєкт доводить, що журналістика і культура мають спільну місію – говорити правду і лікувати серця. І коли діти й воїни разом створюють медійний продукт, це вже не просто телепередача чи виставка – це жива історія, яка надихає і змінює суспільство», – наголосив Олександр Харченко, член правління Національної спілки журналістів України.
Мистецтво, народжене разом
За час проєкту учасники створили якісні Культурні продукти.
- 5 арттерапевтичних телепрограм з перекладом українською жестовою мовою стали унікальним телевізійним продуктом. У ролі ведучих уперше разом виступили діти та військові. Вони говорили про війну, про мрії, про віру у завтрашній день, і кожен ефір перетворювався на щирий діалог поколінь.
- Пересувна виставка творчих і фоторобіт вразила глядачів різноманіттям технік: від маскмейкінгу та мозаїки до вітражу та гримуару, фелтингу та флюїд-арту. Кожна робота – це історія, яку діти та воїни прожили разом: біль, що перетворився на світло, і мрія, що ожила на полотні. Експозиція вже побувала у культурних та реабілітаційних центрах і продовжує свою подорож, знайомлячи людей з історіями сили та відновлення.
- Відеофільм про проєкт та його учасників став своєрідним щоденником цієї подорожі. У ньому можна побачити, як великі й суворі чоловіки з фронту перетворювалися на захоплених дітей, коли працювали над витинанками чи мозаїкою, і як діти вперше відчували себе почутими та важливими. Це історія про те, як мистецтво лікує душі.
Проєкт, який змінює наше суспільство
Ініціатива реалізована громадською організацією «Веселка ТВ»за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Стійкість суспільства через культуру». До співпраці долучилися культурні, реабілітаційні, освітні та медичні центри, благодійні фонди, громадські організації й медіа.
«Ми всі сьогодні тут заради того, щоб дитячі мрії здійснювалися. Культура – це не лише про творчість, а про відновлення сил, про пошук світла навіть у темряві. Те, що ми побачили в цьому проєкті, – це доказ: мистецтво може стати ліками для воїнів, натхненням для дітей і точкою опори для всього суспільства», – підкреслила Леся Хемраєва, начальниця відділу з політики безбар’єрності, гендерної рівності та ментального здоров’я Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Проєкт «ПЛІЧ-О-ПЛІЧ» довів: мистецтво здатне не лише відновлювати внутрішні ресурси, а й будувати мости між поколіннями, дарувати нову якість життя та формувати суспільство без бар’єрів.
Усі телепрограми та відео можна переглянути на офіційному YouTube-каналі «Веселка ТВ».
Контакти: 050-656-79-43, tv.veselka@gmail.com (Ольга Мрихіна, координатор проєкту)
16 вересня – День пам’яті журналістів, встановлений у 2007 році за ініціативи Національної спілки журналістів України. Цього року минає 25 років від загибелі Георгія Гонгадзе – журналіста, чиє ім’я назавжди стало символом боротьби за свободу слова в Україні.
Журналістика в Україні завжди була професією небезпечною. Але повномасштабна війна, розв’язана росією, зробила її смертельно небезпечною. За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, станом на 5 вересня 2025 року російські окупанти вбили щонайменше 130 медійників.
“Ці цифри не просто статистика – за кожною стоїть людське життя, обірвана історія, недописана стаття, незнята репортажна стрічка. З тих, хто загинув: 18 журналістів – при виконанні професійних обов’язків, 10 – стали цивільними жертвами, 102 медійника віддали життя, боронячи Україну в лавах Сил оборони, – зазначає голова НСЖУ Сергій Томіленко. – У цей день особливо відчувається зв’язок між загибеллю Георгія Гонгадзе та всіма полеглими медійниками. Четверть століття тому його смерть стала символом боротьби за незалежність преси. Сьогодні його справу продовжують українські журналісти, які ризикують життям, щоб донести правду про російську агресію до світу”.
По всій Україні 16 вересня відбулися заходи вшанування пам’яті. Ці заходи – не просто ритуал. Це наш обов’язок перед тими, хто віддав життя за право українців знати правду. Це нагадування про ціну свободи слова, яку ми сплачуємо щодня.
Українські журналісти нині виконують подвійну місію. Вони не лише інформують суспільство, але й боронять його право на правдиву інформацію від російської пропаганди. Деякі тримають перо і камеру, інші взяли зброю – але всі служать одній справі: незалежності України.
Кожен загиблий журналіст – це втрачений голос правди, недописана сторінка нашої історії. Але їхня жертва не буде марною, якщо ми пам’ятатимемо їх, продовжуватимемо їхню справу і не дозволимо забути їхні імена.
Вічна пам’ять українським журналістам, які віддали життя за правду!
Інформаційна служба НСЖУ.
«Щоденник Георгія Ґонґадзе» в Одесі
16 вересня на Контрактовій площі у Києві пройшла щорічна акція пам’яті Георгія Ґонґадзе. На події виступила Мирослава Ґонґадзе, а також друзі та колеги журналіста, представники правозахисних та журналістських організацій. Учасники вшанували пам’ять Георгія та всіх загиблих медійників, а також нагадали про тих, кого росія досі незаконно утримує в неволі. Під час акції презентували вуличну експозицію "Щоденник Георгія Ґонґадзе", що одночасно відкрилася у Києві, Львові та Одесі й буде доступна протягом усього Тижня пам’яті.
Вулична виставка присвячена пам'яті журналіста Георгія Ґонґадзе відкрилася в міському саду у центрі Одеси. Експозиція представляє собою підбірку цитат з поясненнями про події 2000 року.
Виставка розпочалася з хвилини мовчання у памʼять українських та іноземних журналістів, які загинули під час російсько-української війни.
Організаторка експозиції, очільниця ГО "Вишиванковий фестиваль" Наталія Мажарова вважає, що в українському суспільстві не можна допускати таких втрат, як смерть Георгія Ґонґадзе:
"Ця виставка про величезну трагедію, яку переживало українське суспільство 25 років тому, коли не стало Георгія Ґонґадзе. Про цінності демократії, про цінності вільних медіа".
Представник премії імені Георгія Ґонґадзе в Одесі Ігор Філіппов вважає, що важливо підтримувати навіть найменші медіа в регіонах, адже, на його думку, центральні медіа приділяють менше уваги регіональним питанням:
"Разом з колегами ми зробили цю акцію памʼяті, аби продемонструвати світові, Україні, Одесі, що незалежна журналістика важлива. Що вона була актуальною як 25 років тому, коли працював Георгій Ґонґадзе, так і сьогодні".
До події долучився і головний редактор медіа "Інтент" Валерій Болган:
"25 років тому багато майбутніх журналістів в Україні прийняли для себе рішення, що вони стануть журналістами. І те, що за ці 25 років, на жаль, не покарані всі винні у вбивстві Георгія Ґонґадзе, підкреслює, що вони зробили правильний вибір, що ми не зупинилися тоді. Журналістика в Україні не померла, а насправді можливо тільки почала народжуватися".
“Георгій досі продовжує впливати на всіх нас… І якщо сьогодні помре преса, то завтра помре демократія”, — підкреслив Валерій Болган.
16 вересня 2025 року, вівторок, о 16:00 Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель ПЦУ Епіфаній проведе панахиду за всіма загиблими журналістами.
Цього року виповнюється 25 років з дня загибелі Георгія Гонгадзе. За ініціативою НСЖУ у 2007 році 16 вересня було визнано Днем вшанування журналістів, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок. Лише за роки війни 127 медійників віддали свої життя за Україну, хтось — зі зброєю в руках, хтось — з камерою чи блокнотом, залишившись вірними професії. Незримий зв’язок між Георгія Гонгадзе та всіма полеглими медійниками в цей день відчувається особливо. Віддамо належне їхній пам’яті!
Національна спілка журналістів України запрошує колег, друзів та рідних загиблих журналістів долучитися до панахиди.
Через безпекові обставини точний час і місце буде повідомлено зареєстрованим напередодні.
Дякуємо за розуміння
Контакт для реєстрації: Наталя
📞 +380969432231 або 2013spilka@gmail.com
Інформаційна служба НСЖУ.
Кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк дав інтерв’ю після повернення з полону
Кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк, який 24 серпня повернувся з російського полону, дав перше інтерв’ю після звільнення. Він заявив, що тепер головне завдання – звільнити решту українців, особливо тих, хто перебуває в полоні з 2022 року, пише УНІАН.
Емоції після повернення з полону
«Емоції переповнюють. Я дуже щасливий, що повернувся. Тепер для мене цей день не тільки День Незалежності, а й другий день народження», – сказав Хилюк незабаром після повернення.
Кореспондент зазначив, що вже розмовляв зі своїми батьками. Він розповів, що за весь час окупанти передали йому від рідних тільки один лист, і то за 2023 рік, який він отримав у 2025 році.
Як журналіст дізнався про обмін
Хилюк поділився, що натяки на його обмін з’явилися ще кілька днів тому. Проте він сумнівався, оскільки людей іноді забирали, а потім повертали.
«Були сумніви до останнього моменту, коли російський літак приземлився тільки в Білорусі, і коли нам сказали зняти з очей пов’язки і розмотати руки від скотча, тоді я зрозумів – пекло закінчилося», – додав кореспондент.
Журналіст заявив, що дізнався про обмін від своїх сусідів по камері. Спочатку його перевели в іншу камеру, після чого повернули назад і сказали, що ніякого обміну нібито не буде.
Крім того, Хілюк розповів, що його та інших полонених українців змусили підписати «документ» про те, що вони нібито не мають претензій до росії.
«Про те, що нібито на нас не чинили ні морального, ні фізичного впливу. Тобто, повну нісенітницю, яку в полоні ми, звичайно, всі підписали», – додав журналіст.
Тотальна відсутність інформації в російському полоні
«З листами там, до речі, катастрофа. Ніхто їх майже не отримує. Повний інформаційний вакуум. Люди в полоні мають сили, кажуть, ми будемо триматися. Але велика біда в тому, що ніхто не знає, що з їхніми рідними», – заявив Хилюк.
Журналіст поділився, що в російському полоні була тотальна відсутність будь-якої інформації. Він зізнався, що навіть не знав про те, що Україна звільнила Херсон.
«Ми не знали навіть, котра година. Уперше за 3,5 роки я побачив годинник в автобусі в Білорусі. Календар ми теж вели самі, запам’ятовуючи, яке сьогодні число і яке буде завтра», – наголосив Хилюк.
Журналіст розповів, що за весь час, який він провів у полоні, не бачив майже нічого:
«Ми бачили тільки зафарбовані вікна камери, шматочок неба через відкрите вікно для провітрювання, асфальт, тому що ходили ми зігнутими. Не бачили трави, не бачили птахів, єдині птахи були – ворони на спостережній вежі за всі ці роки».
Хилюк зазначив, що тільки іноді в охоронців можна було дізнатися, коли цього року Великдень. Проте це було більше як виняток.
«Людяних облич я бачив тільки одного за всі ці роки з персоналу, скажімо так», – уточнив журналіст.
Перші плани після повернення з полону
Кореспондент зізнався, що після повернення спершу він планує обійняти своїх батьків і розцілувати їх. Після цього він збирається повернутися на роботу.
Довідково.
Нагадаємо, що 24 серпня Україна повернула з російського полону велику кількість полонених і цивільних заручників. Президент України Володимир Зеленський зазначив, що серед інших додому повернувся кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк.
Дмитра Хилюка тримали в російських в’язницях 3 роки, 5 місяців і 21 день. За весь цей час його близькі отримали лише небагато інформації.
Журналіст разом із батьком були викрадені окупантами на початку березня 2022 року просто на вулиці в селі Козаровичі на Київщині, де проживала його родина. Як і інших місцевих чоловіків, спочатку їх утримували в промисловій будівлі на території сусіднього села.
Тікаючи з Київщини під ударами Сил оборони, росіяни забрали з собою частину цивільних заручників, зокрема й Дмитра Хилюка. Його батька, літнього чоловіка, окупанти пізніше вирішили відпустити.
Владислав Григор’єв.
(Сайт НСЖУ).
Дмитро Хилюк зараз проходить обстеження в лікарні та потребує підтримки на відновлення. Михайло Ганницький, шеф-редактор УНІАН, закликає журналістську спільноту надати колезі посильну допомогу.
Кошти можна перерахувати через MonoBank:
Номер картки банки:
5375411200819493
Зібрані кошти допоможуть Дмитру не лише з медичними витратами під час поточного обстеження, але й з подальшою реабілітацією.
Національна спілка журналістів України також надасть підтримку Дмитру Хилюку у процесі відновлення.
Інформаційна служба НСЖУ.
Українські журналісти Дмитро Хилюк і Марк Каліуш повернулися з російського полону
У День Незалежності України відбулася історична подія – 24 серпня 2025 року з російського полону повернулися двоє українських журналістів: Дмитро Хилюк та Марк Каліуш. Їхнє звільнення стало частиною масштабного 68-го обміну полоненими, під час якого Україна повернула додому 146 осіб, включаючи військових і восьмеро цивільних.
Дмитра Хилюка, кореспондента інформаційного агентства УНІАН, російські військові викрали біля його будинку в селі Козаровичі на Київщині 3 березня 2022 року – на самому початку повномасштабної війни.
Дмитро Хилюк в журналістиці – близько 20 років. З грудня 2013 року він був кореспондентом інформаційної агенції УНІАН, спеціалізуючись на висвітленні судових справ та діяльності правоохоронних органів.
Умови полону були жахливими. Спочатку Хилюка утримували у будівлі підприємства в Димері, згодом перевели через Брянський СІЗО №2 до Володимирської колонії №7.
Адміністратора телеграм-каналів «РІА-Мелітополь» та «Мелітополь – це Україна» Марка Каліуша було затримано 20 серпня 2023 року. Його арешт став частиною масової операції російських спецслужб, під час якої викрали сімох мелітопольських медійників.
Каліуша разом з колегами звинувачують у тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами – типових звинуваченнях, які росія висуває проти незалежних журналістів в окупованих регіонах.
Обмін відбувся за посередництва ОАЕ. Разом з журналістами додому повернулися, зокрема, колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко та медик «Госпітальєрів» Сергій Ковальов.
Національна спілка журналістів України щиро радіє цій чудовій новині!
Журналісти важливі!
Інформаційна служба НСЖУ.