У п’ятницю, 7 березня, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського у рамках проєкту «Читаємо. Шануємо» відбулася творча зустріч з відомим поетом, перекладачем, лауреатом літературних премій імені К.Г. Паустовського, ім. П.Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурна столиця-2019» Станіславом Стриженюком.
Традиційно модерувала зустріч кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк. Привітали поета кандидатка історичних наук, завідувачка науково-педагогічної бібліотеки Одеської академії неперервної освіти Людмила Саєнко, редактор газети «Прес-кур’єр», заслужений журналіст України Йосип Бурчо, депутат Одеської обласної ради Олексій Кобильніков, кандидатка філологічних наук Любов Ісаєнко, а також Володимир Павліченко, який від імені Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України вручив Станіславові Савовичу Почесну відзнаку загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Чудовий вокальний дарунок всім присутнім від Одеського обласного центру української культури зробив Михайло Левицький.
Під час зустрічі Станіслав Стриженюк розповів про свою творчість, поділився таємницями літературної кухні та спогадами зі своєї багато-гранної біографії, відповів на запитання аудиторії.
Дивлячись на цього стрункого, енергійного чоловіка, слухаючи його цікавезну, емоційну, розумну розповідь, просто не можна повірити, що 3 березня йому сповнилося 94 роки.
Так-так, ми не помилилися! Він народився 1931-го у Гайвороні на Кіровоградщині в родині хліборобів. Пам’ять про батьків, про їхню важку працю вписана в поетичні рядки:
Коли у степ ходила мати,
Я знав, що труд її важкий,
Що їй не солодко ж копати
Оті солодкі буряки.
Щоб потім пізно повернутись,
Прийти додому на нічліг,
Помити ноги, мов роззутись,
Заснути і не чути ніг.
І позабуть грудки колючі,
І в нерозгаданому сні знайти
І взять блискучий ключик,
Що здавна бачився мені.
Що розімкне важучі двері
І крізь розкришений граніт
Жар-приця вилетить з печери
І врешті з’явиться на світ…
Велика мрія стати льотчиком, мов та жар-птиця, покликала Станіслава у великий світ. Він пішов навчатися до спеціальної середньої школи Військово-повітряних сил (1947—1950).
І рушив я — сільський відбулець,
Обнявши серцем земляків,
В обійми виструнчених вулиць,
На дзвін ковальських молотків.
Але полетіти не дали — підрізали крила Стрижу, як часто називають його друзі. Ідеологічно-мандатна комісія заборонила підніматися в небо, адже батько, Сава Матвійович, рядовий піхоти, під Харковом потрапив, було, до фашистського полону, а отже — неблагонадійний.
Тоді Станіслав обрав Одеський політехнічний інститут (нині — Одеський національний політехнічний університет). Пізніше, у 1963-у, вступив до Літературного інституту ім. М. Горького. Працював у Казахстані, на Актюбінському хімічному комбінаті, звідки привіз рукопис поеми про Тараса Шевченка «Поет і Тьма», яка витримала декілька видань і була поставлена на радіо та телебаченні. Був начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором Одеської кіностудії художніх фільмів.
Літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Тетяна Мейзерська у статті «Одеські поети-шістдесятники» писала, що Станіслав Стриженюк належить до тієї когорти поетів, яким «духовна ситуація» 60-х років ХХ століття не зашкодила реалізувати свій творчий потенціал.
Перший вірш «Море зовёт» опублікував у газеті «Моряк» у 1954 році, коли ще був студентом. Першою збіркою стала «В братнім краю», що вийшла в Одеському обласному видавництві в 1957-у.
Нині Станіслав Стриженюк є автором понад 30 книг: «В братнім краю» (1957), «Земля орлів» (1960), «Рубікон» (1962), «Моя Платанія» (1967), «Журавлинь» (1968), «Пасати — вітри постійні» (1970), «Красень-світ» (1976), «Квітка долі твоєї» (1987), «Ім’я твоє шепочу» (1989), «Вибране» (1991), «Листопадовий грім» та «Екслібриси» (2001), «Виноградний дощ» (2003), «Тетянин день» (2004), «Акорди часу» (2021), «На круги своя: книга мініатюр» (2022) та інші. До речі, всі ці видання можна було переглянути у ретро-спективній книжковій виставці, підготовленій колективом бібліотеки.
У 1995 році пан Станіслав переклав українською мовою твори сучасного італійського поета Коррадо Калабро. Його книга «Rosso D’alicudi» вийшла під назвою «Червоний колір Алікуд». Пізніше здійснив переклад поеми «Лучафер» класика румунської і молдовської літератури Міхая Емінеску. А ще ж були драматичні твори, безліч публікацій у вітчизняних та зарубіжних журналах, газетах, тисячі виступів перед читачами багатьох країн світу.
Деякі твори Станіслава Стриженюка увійшли до «Антології української поезії. Том 6», а також перекладені англійською мовою для двотомної «Антології української поезії». Окремі вірші перекладені угорською, польською, болгарською, гагаузькою та іншими мовами.
Поет продовжує активно працювати. Так, у травні 2021 року в Одеській національній науковій бібліотеці презентував книгу «Судний день. Драматична козацька дума в трьох частинах», присвячену гетьману Іванові Мазепі, славному борцеві за незалежність України, символу звитяжної української козацької держави. Автор майстерно виписує й образи Пилипа Орлика, Кочубея, Гамалії, Апостола, Чечеля — тих, хто вирішував долю нашого народу в той час.
У 2008-у, після виходу першої частини, ця книга була удостоєна першої премії у номінації «П’єси» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Авторові вручили «Золоте перо» конкурсу та спеціальну відзнаку журналу «Україна» за «Кращий історико-патріотичний твір».
Прикметно, що повне видання «Судного дня» вийшло за кошти Українського культурного фонду в рамках програми «Культура в часи кризи: інституційна підтримка».
Й ось зовсім недавно, наприкінці 2024-го, Станіслав Савич порадував читачів новою книжкою — збіркою поезій «Мир. Любов. Пам’ять». До неї увійшли як давні вірші, які ще не публікувалися, так і написані вже під час повномасштабного вторгнення в Україну російських загарбників, що змальовують героїзм нашого народу й сповнені щирої віри в перемогу над ворогом. Цей новодрук тепер є на поличках книгозбірень Одещини.
У 2015 році указом Президента України Станіславові Стриженюку як видатному діячеві культури призначено пожиттєву державну стипендію.
Чимало потрудився на літературній ниві Станіслав Савович, плідний його ужинок. І трудиться, і примножує той ужинок. Мимоволі запитуєш себе: і де черпає енергію ця творча людина?
Вочевидь, у любові. До України, до родини, до дружини Тетяни, якій присвятив, зокрема, і ці поетичні рядки:
На клавішах дрижить сльоза,
У клавішах гримить гроза.
Акорд — в акорд,
Моря, і небо,
І світ увесь,
І зла нема.
І знаєш все лиш ти сама,
Що музика німа
Без тебе…
А ще — у невтраченому з роками вмінні мріяти. Бо, як твердить сам поет: «Без мрії немає життя».
Сил і натхнення, пане Станіславе!
Ярослава РІЗНИКОВА,
ініціаторка проєкту «Читаємо. Шануємо».
(«Чорноморські новини», 13 березня 2025 р.).