У п’ятницю, 7 березня, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського у рамках проєкту «Читаємо. Шануємо» відбулася творча зустріч з відомим поетом, перекладачем, лауреатом літературних премій імені К.Г. Паустовського, ім. П.Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурна столиця-2019» Станіславом Стриженюком.
Традиційно модерувала зустріч кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк. Привітали поета кандидатка історичних наук, завідувачка науково-педагогічної бібліотеки Одеської академії неперервної освіти Людмила Саєнко, редактор газети «Прес-кур’єр», заслужений журналіст України Йосип Бурчо, депутат Одеської обласної ради Олексій Кобильніков, кандидатка філологічних наук Любов Ісаєнко, а також Володимир Павліченко, який від імені Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України вручив Станіславові Савовичу Почесну відзнаку загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Чудовий вокальний дарунок всім присутнім від Одеського обласного центру української культури зробив Михайло Левицький.
Під час зустрічі Станіслав Стриженюк розповів про свою творчість, поділився таємницями літературної кухні та спогадами зі своєї багато-гранної біографії, відповів на запитання аудиторії.
Дивлячись на цього стрункого, енергійного чоловіка, слухаючи його цікавезну, емоційну, розумну розповідь, просто не можна повірити, що 3 березня йому сповнилося 94 роки.
Так-так, ми не помилилися! Він народився 1931-го у Гайвороні на Кіровоградщині в родині хліборобів. Пам’ять про батьків, про їхню важку працю вписана в поетичні рядки:
Коли у степ ходила мати,
Я знав, що труд її важкий,
Що їй не солодко ж копати
Оті солодкі буряки.
Щоб потім пізно повернутись,
Прийти додому на нічліг,
Помити ноги, мов роззутись,
Заснути і не чути ніг.
І позабуть грудки колючі,
І в нерозгаданому сні знайти
І взять блискучий ключик,
Що здавна бачився мені.
Що розімкне важучі двері
І крізь розкришений граніт
Жар-приця вилетить з печери
І врешті з’явиться на світ...
Велика мрія стати льотчиком, мов та жар-птиця, покликала Станіслава у великий світ. Він пішов навчатися до спеціальної середньої школи Військово-повітряних сил (1947—1950).
І рушив я — сільський відбулець,
Обнявши серцем земляків,
В обійми виструнчених вулиць,
На дзвін ковальських молотків.
Але полетіти не дали — підрізали крила Стрижу, як часто називають його друзі. Ідеологічно-мандатна комісія заборонила підніматися в небо, адже батько, Сава Матвійович, рядовий піхоти, під Харковом потрапив, було, до фашистського полону, а отже — неблагонадійний.
Тоді Станіслав обрав Одеський політехнічний інститут (нині — Одеський національний політехнічний університет). Пізніше, у 1963-у, вступив до Літературного інституту ім. М. Горького. Працював у Казахстані, на Актюбінському хімічному комбінаті, звідки привіз рукопис поеми про Тараса Шевченка «Поет і Тьма», яка витримала декілька видань і була поставлена на радіо та телебаченні. Був начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором Одеської кіностудії художніх фільмів.
Літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Тетяна Мейзерська у статті «Одеські поети-шістдесятники» писала, що Станіслав Стриженюк належить до тієї когорти поетів, яким «духовна ситуація» 60-х років ХХ століття не зашкодила реалізувати свій творчий потенціал.
Перший вірш «Море зовёт» опублікував у газеті «Моряк» у 1954 році, коли ще був студентом. Першою збіркою стала «В братнім краю», що вийшла в Одеському обласному видавництві в 1957-у.
Нині Станіслав Стриженюк є автором понад 30 книг: «В братнім краю» (1957), «Земля орлів» (1960), «Рубікон» (1962), «Моя Платанія» (1967), «Журавлинь» (1968), «Пасати — вітри постійні» (1970), «Красень-світ» (1976), «Квітка долі твоєї» (1987), «Ім’я твоє шепочу» (1989), «Вибране» (1991), «Листопадовий грім» та «Екслібриси» (2001), «Виноградний дощ» (2003), «Тетянин день» (2004), «Акорди часу» (2021), «На круги своя: книга мініатюр» (2022) та інші. До речі, всі ці видання можна було переглянути у ретро-спективній книжковій виставці, підготовленій колективом бібліотеки.
У 1995 році пан Станіслав переклав українською мовою твори сучасного італійського поета Коррадо Калабро. Його книга «Rosso D’alicudi» вийшла під назвою «Червоний колір Алікуд». Пізніше здійснив переклад поеми «Лучафер» класика румунської і молдовської літератури Міхая Емінеску. А ще ж були драматичні твори, безліч публікацій у вітчизняних та зарубіжних журналах, газетах, тисячі виступів перед читачами багатьох країн світу.
Деякі твори Станіслава Стриженюка увійшли до «Антології української поезії. Том 6», а також перекладені англійською мовою для двотомної «Антології української поезії». Окремі вірші перекладені угорською, польською, болгарською, гагаузькою та іншими мовами.
Поет продовжує активно працювати. Так, у травні 2021 року в Одеській національній науковій бібліотеці презентував книгу «Судний день. Драматична козацька дума в трьох частинах», присвячену гетьману Іванові Мазепі, славному борцеві за незалежність України, символу звитяжної української козацької держави. Автор майстерно виписує й образи Пилипа Орлика, Кочубея, Гамалії, Апостола, Чечеля — тих, хто вирішував долю нашого народу в той час.
У 2008-у, після виходу першої частини, ця книга була удостоєна першої премії у номінації «П’єси» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Авторові вручили «Золоте перо» конкурсу та спеціальну відзнаку журналу «Україна» за «Кращий історико-патріотичний твір».
Прикметно, що повне видання «Судного дня» вийшло за кошти Українського культурного фонду в рамках програми «Культура в часи кризи: інституційна підтримка».
Й ось зовсім недавно, наприкінці 2024-го, Станіслав Савич порадував читачів новою книжкою — збіркою поезій «Мир. Любов. Пам’ять». До неї увійшли як давні вірші, які ще не публікувалися, так і написані вже під час повномасштабного вторгнення в Україну російських загарбників, що змальовують героїзм нашого народу й сповнені щирої віри в перемогу над ворогом. Цей новодрук тепер є на поличках книгозбірень Одещини.
У 2015 році указом Президента України Станіславові Стриженюку як видатному діячеві культури призначено пожиттєву державну стипендію.
Чимало потрудився на літературній ниві Станіслав Савович, плідний його ужинок. І трудиться, і примножує той ужинок. Мимоволі запитуєш себе: і де черпає енергію ця творча людина?
Вочевидь, у любові. До України, до родини, до дружини Тетяни, якій присвятив, зокрема, і ці поетичні рядки:
На клавішах дрижить сльоза,
У клавішах гримить гроза.
Акорд — в акорд,
Моря, і небо,
І світ увесь,
І зла нема.
І знаєш все лиш ти сама,
Що музика німа
Без тебе...
А ще — у невтраченому з роками вмінні мріяти. Бо, як твердить сам поет: «Без мрії немає життя».
Сил і натхнення, пане Станіславе!
Ярослава РІЗНИКОВА,
ініціаторка проєкту «Читаємо. Шануємо».
(«Чорноморські новини», 13 березня 2025 р.).
14 березня 2025 року в центрі Одеси, на проспекті Українських Героїв (раніше Олександрівський), убили учасника Революції гідності, відомого громадського активіста Дем'яна Ганула. Підозрюваний стріляв із пістолета ТТ. Перед другим контрольним пострілом у нього заїло затвор. З місця події чоловік зник на таксі.
Стрільцем виявився 46-річний Сергій Шалаєв, який служив у військовій частині А0139 у званні старшого лейтенанта, але дезертирував наприкінці лютого. Його затримали через п'ять годин, у квартирі знайшли зброю і гранати.
Що відомо про вбивство
Близько 11:30 14 березня Національна поліція повідомила про перші деталі вбивства.
«Стрілець з місця злочину втік. Потерпілий загинув. Всі обставини скоєного наразі встановлює слідчо-оперативна група територіального підрозділу поліції та криміналісти»
Згодом у Нацполіції повідомили, що «подію кваліфіковано як умисне вбивство, вчинене на замовлення» та опублікували фото підозрюваного із закликом допомогти встановити його місцезнаходження.
Пообіді міністр внутрішніх справ Олексій Клименко повідомив, що підозрюваного у вбивстві активіста затримали, а «у квартирі, де він переховувався, знайдена зброя, за допомогою якої ймовірно був скоєний злочин».
СБУ згодом заявила, що підозрюваним у вбивстві активіста є 46-річний дезертир, якого разом із поліцією затримали «по гарячих» слідах.
Що відомо про Дем’яна Ганула
Дем’ян Ганул був активним громадським діячем, волонтером, блогером, займався захистом тварин і довкілля. Заснував і очолював громадську організацію «Вуличний фронт». Брав участь у Революції гідності, а також у подіях 2 травня 2014 року в Одесі. Очолював силовий підрозділ одеського осередку «Правого сектора».
Активіст неодноразово ініціював демонтаж радянських пам'ятників. Зокрема, у березні 2022 року в селі Фонтанка Одеської області був знятий пам'ятник чекістам.
У липні 2022 року він створив петицію щодо знесення пам'ятника Суворову в Одесі. Хоча петиція не зібрала достатньої кількості підписів, вона викликала значний суспільний резонанс. В результаті влада ухвалила рішення про демонтаж, який відбувся 29 грудня 2022 року.
Також, у листопаді 2021 року Ганул організував протест біля консульства росії в Одесі, під час якого він приніс труну з написами «Груз 200» та «росіяни їдуть додому».
У росії торік Дем'ян Ганул був заочно заарештований за статтею про знищення або пошкодження військових поховань, пам'ятників чи інших меморіальних споруд.
Попередні напади та замахи
Ганул уже ставав об'єктом нападів кілька разів. У 2020 році його автомобіль BMW X5 підпалили на СТО, а пізніше невідомі обстріляли його машину поблизу села Визирка, що змусило активіста відкрити вогонь з травматичної зброї. Також у 2020 році його автомобіль розбили битами.
4 травня 2023 року в Одесі група осіб у військовій формі напала на Ганула. Цей інцидент викликав широкий резонанс серед громадськості, і поліція негайно розпочала кримінальне провадження. Окрім того, військове командування ініціювало службове розслідування для з'ясування можливої причетності військовослужбовців до цього інциденту.
В листопаді 2024 року Дем'ян Ганул став учасником конфлікту з представниками ТЦК. Його обурило, що люди у камуфляжній формі розмовляли з ним російською. За словами активіста, його зупинили на мобільному блокпості в Одесі.
Звичайно, Ганул мав чимало ворогів через свою активістську та громадську діяльність, а його вбивство перегукується й іншими замахами, які раніше відбувалися в Одесі.
На думку журналіста та громадського діяча Костянтина Андріюка, який добре знав та співпрацював з Ганулом, у проросійських групах в соцмережах, де відкрито радіють вбивству активіста, пов’язують його розстріл із рішенням ЄСПЛ, який 13 березня виніс рішення у якому визнав державу Україна винною у порушенні прав людини під час подій 2 травня 2014 року в Одесі. Дем’ян Ганул брав участь у подіях 2-го травня.
Підозрюваний визнав свою провину
Підозрюваний у вбивстві Дем’яна Ганула Сергій Шалаєв під час судового засідання признав свою провину. 16 березня йому обрали запобіжний захід – взяття під варту без права внесення застави.
На питання судді затриманий сказав, що проживав в Києві, є військовослужбовцем і наразі в СЗЧ.
За даними суду, він був командиром механізованого взводу військової частини А0666 — це 28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового походу. Був мобілізований.
Поліція розглядає три версії вбивства
Три основні версії вбивства активіста Дем'яна Ганула розглядають правоохоронні органи.
Як повідомив заступник голови Нацполіції України Андрій Нєбитов, одна з версій — замовне вбивство, вчинене у зв'язку з професійною та громадською діяльністю активіста.
«Також не виключаємо, що скоєно це вбивство у зв'язку з особистою неприязню. І звичайно, ми розглядаємо російський слід, тому що знаємо, що ця людина була відома своєю проукраїнською позицією», — зазначив Нєбитов.
8 березня 2025 року стартувала 30-та українська Антарктична експедиція. Учасники та учасниці вирушили з Києва до станції «Академік Вернадський», де замінять попередню річну експедицію та працюватимуть до квітня 2026 року. Про це повідомляє Національний антарктичний науковий центр.
Шлях до Антарктики розпочався автобусом до Польщі, після чого експедиція летить до Південної Америки, а потім на борту українського криголама «Ноосфера» вирушать через протоку Дрейка.
Особливістю 30-ї УАЕ є рекордна кількість жінок у складі експедиції — чотири представниці. Цього року також відзначається 30-річчя передачі станції «Академік Вернадський» Україні від Великої Британії.
Команду очолює досвідчений полярник та метеоролог Олександр Полудень, який вирушає в Антарктику вже вшосте. У складі експедиції — 13 учасників та учасниць, серед яких 8 вчених, лікарка, кухарка, системний адміністратор, системний механік та дизеліст-електрик.
Експедиція буде проводити геофізичні, метеорологічні та біологічні дослідження, а також підтримуватиме інфраструктуру станції. Ії тривалість запланована до квітня 2026 року.
Перед відправкою учасники традиційно зробили фото біля пам’ятника Михайлу Грушевському.
З глибоким сумом повідомляємо, що 8 березня на 79-у році життя після тривалої хвороби перестало битися серце відомого вченого і викладача, письменника і публіциста, щирого патріота України і громадського діяча Євгена Олександровича Акимовича.
Євген Акимович народився 29 жовтня 1946 року в місті Фастові Київської області. 1970 року закінчив історичний факультет Московського державного університету, 1982 року – аспірантуру Інституту філософії Академії наук СРСР. Кандидат філософських наук, доцент, усе життя працював на кафедрі філософії та культурології Одеського національного економічного університету. З 1989 до 1993 роки - співголова Одеського крайового руху. З 2002 року – голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція».
Євген Акимович – автор ідеологічної концепції «Демократичний патріотизм» (1992 рік). 2004 року опублікував книгу «Філософія тотальності та громадянське суспільство», 2005 року видав монографію «Філософія тотальності» (обидві праці кілька разів перевидавалися).
У 2006 році започаткував серію книг під рубрикою «Кафедра Євгена Акимовича», у яких досліджував найважливіші історичні віхи суспільного життя, культури і духовності України. Кожне нове видання автор наповнював величезним масивом документальної інформації, що допомагала читачам пізнавати і полюбити реальну історію України. Глибоко дослідив Євген Акимович феномен української нації і українські національні традиції. Він переконливо стверджував, що в основі національної традиції лежить історико-культурний код України, що формувався протягом усього історичного існування народу і спирається на його менталітет.
Тривалий період працював Євген Олександрович над «Книгою мудрості», яка вийшла друком 2020 року. У ній він зібрані найкращі, з його точки зору, афоризми та вислови Стародавнього світу, Середньовіччя, Ренесансу, Нового часу та ХХ століття.
«Я намагаюсь познайомити вас з мудрими думками видатних людей, тому що ці чудові вислови є концентрованою мудрістю та найкоротшим шляхом до глибинного пізнання цього складного та вкрай суперечливого світу, до свободи людини – найвищої цінності гідних особистостей, - писав автор у передмові до читачів. - Освічений народ – це вільний народ. Саме громадянське суспільство (організований народ, вільні люди, які не залежать від державного апарату) визначає долю України».
Євген Акимович написав і видав (переважно власним коштом) півтора десятка історико-культурологічних і публіцистичних книг, неодноразово був лауреатом премій Всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання», Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», часто проводив публічні презентації своїх видань у бібліотеках Одеси.
Коли у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, з ініціативи Євгена Акимовича в одеській газеті «Прес-кур’єр» було започатковано рубрику «Діалоги про Україну», публікації під якою згодом стали основою окремої книжки під такою ж назвою. Вона вийшла друком наприкінці 2023 року і здобула премію ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності, встановлену Кабінетом Міністрів України.
Євген Акимович був переконливим оптимістом, вірив у перемогу України, у її світле майбутнє і запалював цією вірою читачів своїх книг і статей. Він стверджував, що в Україні влада вже змушена рахуватися з потужним громадянським суспільством і бачив у цьому запоруку доброго майбутнього країни. За це при житті мав велику повагу своїх сучасників, які назавжди збережуть про Євгена Акимовича світлу пам’ять.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким померлого.
Друзі, колеги, однодумці.
Прощання з Євгеном Олександровичем Акимовичем відбудеться 13 березня о 9.00 у Кафедральному соборі Різдва Христового Української православної церкви за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5.
З нагоди 211-ї річниці Великого Кобзаря в Одесі 9 березня відбулося урочисте покладання квітів до пам’ятника Шевченку.
У заході взяли участь представники влади, громадськості та небайдужі містяни, які прийшли вшанувати пам’ять митця.