«Прес-кур’єр», травень 2023 р.
Як усе починалося
Газета «Прес-кур’єр» має конкретних своїх «батьків»: її організували, створили і запустили в бурхливе море одеської преси троє журналістів – Іван Мельник, Богдан Панас і я, Йосип Бурчо. Вже на той час ми не були новачками в журналістиці, всі в різні роки закінчили факультет журналістики у Львівському університеті, успішно працювали в місцевих газетах. Я був на десять років старший за своїх товаришів, тому об’єктивно мені довелося спочатку очолити ініціативу, а потім й стати редактором.
За 30 років життя розвело нас по різних шляхах, але ніхто не покинув журналістику. Я залишився у «Прес-кур’єрі», Іван Мельник – редактор газети «Чорноморські новини», Богдан Панас тривалий час очолював пресслужбу Одеської митниці, а потім став редактором газети «Чорноморський маяк».
Тоді, в далекому вже 1993 році, нікого з нас не задовольняло його становище і ми хотіли зробити те, що, як нам здавалося, ми вміємо: створити свою, нову газету.
Що нам не подобалося у колективах, де ми тоді працювали? Відсутність ініціативи у керівників. Часи для журналістики були дуже складні, а редактори нічого не пропонували, крім скорочення штату працівників. Ми сумлінно виконували свої обов’язки, але мали й достатньо вільного часу, який хотіли використати з максимальною користю. Тому й виникла ідея створити свою газету, у якій ми могли б самостійно вирішувати всі організаційні і творчі питання.
Звичайно, без певної матеріальної основи розпочати нову справу було неможливо, і тут нам допоміг мій товариш Ігор Ришков – художник за фахом, який у той час зайнявся бізнесом. Він дав мені гроші для купівлі паперу, якого нам вистачило майже на рік.
Ми довго сперечалися про назву газети, а от з співзасновником визначилися швидко і однозначно: обласна організація Спілки журналістів. І справа не лише в тому, що всі троє ми були членами СЖУ. У той час закон дозволяв навіть первинним журналістським організаціям відкривати рахунки у банках, а для виконання статутних завдань створювати господарські структури. Ось цим ми й скористалися, і, маючи лише реєстраційне свідоцтво на газету, ми спокійно відкрили рахунок у банку, виготовили печатку, стали на облік у податковій інспекції і могли приступати до роботи.
Та головним було визначитися: якою має стати наша газета? Сама назва «Прес-кур’єр» виникла не випадково і передбачала видання типу дайджест. Але першим номером став спецвипуск з тестами для випускників середніх шкіл, які того року запровадило Міністерство освіти, і традиційно «забуло» їх вчасно надіслати школам. Тести надрукувала газета «Освіта» і реалізовувала їх лише у своїй редакції. Перебуваючи в Києві, я спеціально купив примірник і ми в Одесі вирішили надрукувати їх у першому спецвипуску «Прес-кур’єра».
Видавати газету тобі було не так просто, як сьогодні. То був час, коли про комп’ютери можна було тільки прочитати у науково-популярних журналах. Необхідно було підготувати оригінал до друку, розписати шрифти і намалювати макети. Тоді погодити з видавництвом час верстки і друку, бо вільних людей не було. Правда, у нас були чудові стосунки з виробничим відділом видавництва, та й працівників у друкарні ми всіх знали. Допомогти нам першими зголосилися лінотипістка Марина Усова і метранпаж Галина Посуховська. За день-два тести пішли «до друку».
А що далі з ними робити? У традиційній редакції робота журналіста полягала в тому, щоб написати матеріал і здати його до секретаріату. Турботи редакційної служби випуску закінчувалися тим, щоб проконтролювати верстку і здати газету до друку. Далі включалася газетна експедиція і на кінцевому етапі листоноша приносив газету передплатнику.
Для нас все це не годилося, ми самі мали вирішити проблему реалізації спецвипуску. Тоді втрьох поділили між собою райони й вулиці, і пішли від газетного кіоска до кіоска (тоді їх було багато у місті). Кожному продавцеві ми пропонували на реалізацію тести, називали свою відпускну ціну і домовлялися, коли прийдемо за результатом.
Потім вирішили запропонувати тести безпосередньо школам. І там теж були раді нашій газеті.
Від спецвипусків до тижневика
Спецвипусків ми зробили з десяток. Були серед них, наприклад, матеріали, присвячені приватизації житла, організації відпочинку, поради домашнім майстрам тощо. З часом ми уклали договір на реалізацію «Прес-кур’єра» з «Одесаміськпресою» і приватними структурами, обзавелися активними розповсюджувачами, які продавали газети у трамваях і електричках. І ця система розповсюдження залишилася для нас ефективною і тоді, коли ми перейшли до регулярних щотижневих випусків.
Перехід на регулярний випуск став новим (але далеко не останнім) іспитом для редакції. І не лише тому, що працювати довелося за суворим графіком. Найперше нам треба було визначити своє місце на досить заповненому вже газетному ринку. Аналізуючи його, ми виявили одну особливість: люди проявляли інтерес до друкованих видань, але практично ніхто не передплачував дві-три газети, коштів у сімейному б’юджеті ледь вистачало на одну. А чому б не запропонувати читачам дайджест одеських газет? Ця ідея згодом сподобалась не лише нашим читачам, а й колегам з інших видань, які розцінили наші передруки як добру рекламу для себе. Доходило до того, що якщо у якомусь номері ми чомусь пропускали чиюсь газету, на нас починали ображатися. Мовляв, невже нічого цікавого не знайшли у нас?
Згодом ми розширили наші передруки, дайджест одеських газет ми доповнили і дайджестом про Одесу. Тобто ми стали моніторити центральні газети і передруковували матеріали, присвячені проблемам нашого міста і регіону.
Та нічого не буває вічного, обрана нами дайджестова форма для «Прес-кур’єра» теж себе з часом вичерпала і для газети настав час переходу на переважно власні матеріали. Це потребувало збільшення штату творчих працівників, акредитації наших журналістів при органах місцевої влади тощо. Та все ж людей у редакції ніколи не було багато, тому ми не створювали відділи, а ввели посади оглядачів за окремими напрямками, враховуючи, звичайно, творчі нахили кожного.
Одночасно «Прес-кур’єр» завжди робив наголос на працівників поза штатом. Довкола редакції гуртувалися письменники, поети, просто творчі люди, у яких дуже часто виникала потреба публічно висловити свою позицію і ми завжди надавали їм таку можливість. Я не пам’ятаю випадку, щоб комусь було відмовлено в публікації з політичних чи ідейних міркувань.
Про принципи і позицію
Ми завжди позиціонували себе як інформаційно-аналітичний тижневик і ставили за мету давати читачеві зріз усіх подій за минулий тиждень. Читач «Прес-кур’єра», не звертаючись до інших друкованих видань, завжди мав бути в курсі всього, що сталося і що очікується в Одесі, області, Україні. Тому інформаційній насиченості приділяли першочергову увагу: у кожному номері було майже сотня різних повідомлень. В аналітичних матеріалах своїх оцінок прагнули не нав’язувати, намагалися зіставляти різні погляду.
Як журналістське видання, газета прагнула принципово відстоювати свободу слова на різних рівнях.
Ми завжди брали участь в обговоренні різних законопроєктів, що стосувалися мас-медіа, висвітлювали парламентські слухання про пресу, багато писали про діяльність Національної спілки журналістів та її Одеської регіональної організації.
А ще доводилося захищати місцеві друковані видання від диктату власників і засновників, від свавілля монополістів в особі «Укрпошти» і друкарні.
До речі, колективам усіх районних газет Одещини «Прес-кур’єр» майже три десятки років безплатно передавав програму телебачення.
«Прес-кур’єр» завжди прагнув бути не лише цікавою, а й корисною газета для читачів. Наш девіз: “З нами вам завжди буде легше”. Тому у нас була чудова телепрограма на тиждень. Наша «Домашня енциклопедія», що виходила окремою вкладкою двічі на місяць, стала джерелом корисних порад. А «Дачні поради Володимира Мусича» допомагали тисячам садівників та городників вирощувати високі врожаї. Рекомендації для дачників ми тривалий час видавали двічі на рік окремими брошурами і безкоштовно надсилали передплатникам.
Постійною стала в газеті рубрика «На прийомі у юриста» під якою розповідали життєві історій та юридичні колізії, почуті від читачів під час безкоштовного прийому адвокатів, які співпрацювали з редакцією. Спочатку це був Дмитро Тодоров, потім – Галина Владова.
А ще нашим передплатникам ми щорічно надсилали безкоштовні кольорові календарі, кожен із них мав можливість на суму своєї передплати безкоштовно розмістити на сторінках «Прес-кур’єра» оголошення чи привітати рідних та близьких зі святом та ювілеєм.
Завдяки таким та багатьом іншим заходам газета постійно мала кілька тисяч вдячних передплатників і читачів, розповсюджувалася як за передплатою, так і в роздріб. В підсумку «Прес-кур’єр» посів за тиражем 3-4 місце серед інформаційно-аналітичних видань Одеси.
І досягли ми цього без сторонньої допомоги. «Прес-кур’єр» ніколи не отримував дотацій ні з бюджету, ні від спонсорів. Живемо виключно за свої кошти, отримуючи їх від передплати, реалізації газети в роздріб, від публікації реклами та від видавничої діяльності. Тому з повним правом вважаємо себе незалежними та вільними.
Не лише газета…
Крім видання газети, РВФ «Прес-кур’єр» активно займається видавничою справою і щороку випускає понад два десятки книг різної тематики і спрямування. До Державного реєстру видавців, виробників та розповсюджувачів видавничої продукції ми внесені у 2014 році. Беремо участь майже у всіх книжкових конкурсах, які проводяться в Одесі. Маємо нагороди Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», Всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання», Всеукраїнського книжкового ярмарку «Зелена хвиля».
Серед наших авторів – відомі одеські поети і письменники, краєзнавці і наукові працівники. Пишаємося, що саме «Прес-кур’єр» у 2015 році видав за програмою «Українська книга» в серії «Золоті імена української журналістики» збірник «Життя і смерть Редактора. Книга пам’яті Бориса Дерев’янка».
Пишаємося і пам’ятаємо
Якою б не була вдалою концепція газети, доля видання залежить від усієї редакції. Бо хоч роль журналіста є визначальною, у випуску кожного номера бере участь весь колектив.
Хіба може вийти газета без верстальщиці Ольги Замойської, оглядача і коректора Оксани Людвик, заступника редактора Людмили Афанасенко? Кожна з них працює практично «за спасибі», бо з коштами у редакції дуже сутужно.
«Прес-кур’єру» усі тридцять років щастило на працівників, ми вдячні і пишаємося не лише тими, хто сьогодні в редакції, а й усіма колишніми прескур’єрівцями.
Найперше хочу назвати Олександра Кошелева, який верстав газету з першого її електронного випуску і віддав їй два десятки років. Він привів у редакцію свого товариша Сергія Цему, який тоді починав освоювати комп’ютер і згодом став чудовим дизайнером і програмістом.
Завжди прикрашали газету публікації Наталі Голікової та Інни Весілик, чудово організовували редакційну роботу Ніна Зоненко, Наталя Хома і Євгенія Каневська, реальну допомогу забезпечували менеджери з реклами Євгенія Марчук, Людмила Солонинка, Лілія Бенедікт. Я переконаний, що кожен із них приємно згадує час своєї роботи у «Прес-кур’єрі».
На жаль, частини наших працівників і активних авторів уже немає серед живих. Та ми і сьогодні щиро вдячні їм і пам’ятаємо їх. Це – Василь Лавренюк, Евген Ніколаєнко, Олександр Петялін, Світлана Овсієнко, Тамара Терземан, Любов Лужанська. Кожен із них заслуговує найкращих слів і світлої пам’яті.
Що далі?
Проблеми друкованої преси різко загострилися з початком епідемії ковіду, а війна поставила питання взагалі про їх виживання.
Після 24 лютого 2022 року кожен номер «Прес-кур’єра» виходить з гаслом «Смерть російським окупантам!». Не зважаючи на неймовірні труднощі, газета продовжує жити, має передплатників і розповсюджується у газетних кіосках.
Ми переконані у Перемозі! Але є реальні обставини сьогодення, які визначать майбутнє друкованої преси, у тому числі й «Прес-кур’єра». Тому нині ми розробляємо цифрову платформу видання і віримо, що наші читачі від цього лише виграють, тому і надалі будуть любити і читати свою газету.
Йосип БУРЧО,
головний редактор, заслужений журналіст України.
Уточнюємо дані
У вихідних даних «Прес-кур’єра» зазначено, що засновниками газети є Одеська обласна організація Національної спілки журналістів і трудовий колектив редакції, її реєстраційне свідоцтво ОД № 150 від 26.02.96 р., а видавцем є редакційно-видавнича фірма «Прес-кур’є».
Це правильні дані, але вже потребують уточнення.
По-перше, це вже друге реєстраційне свідоцтво газети, перше під тим же номером було видане нам у квітні 1993 року. Нова дата – це результат планової перереєстрації всіх друкованих ЗМІ, яка проводилася у 1996 році.
По-друге, коли почав виходити «Прес-кур’єр», редакційно-видавничої фірми ще не було, вона з’явилася у грудні 1998 року, бо саме тоді Держкомстат дав роз’яснення, що до Єдиного державного реєстру вносяться не газети, а редакції, які їх видають. А самі редакції мають обрати свою організаційно-правову форму: стати ТОВ чи акціонерним товариством, приватним підприємством чи повним товариством і т.д.
Саме в той час, коли просто редакціям заборонили бути юридичними особами, у друкованій пресі сталося абсурдне роз’єднання: засновниками газети можуть бути одні особи чи організації (вони мають реєстраційне свідоцтво, затверджують програму газети), а видає її господарська юридична структура, засновниками якої є (можуть бути) зовсім інші суб’єкти. За таких умов неможливо зрозуміти, хто реальний власник друкованого видання і чиї погляди воно відстоює.
Такою абсурдною залишається ситуація у всіх газетах і сьогодні, але багатьох «старих» одеських видань, у тому числі і «Прес-кур’єра, це геть не хвилює. Бо перед ними стоять інші виклики, насамперед матеріальні, і вирішувати їх має видавець, а засновники газет – це, переважно, трудові колективи чи громадські організації – їм у цьому не допоможуть.
Договір про заснування газети «Прес-кур’єр» у 1993 році підписував я від імені трудового колективу, а від Одеської облорганізації Спілки журналістів – Анатолій Станчев, який був першим демократично обраним головою. Домовлялися так, що газета буде зі свого прибутку перераховувати Спілці певні кошти. Якийсь час так і було, але скоро пішла інфляція, почали різко зростати тарифи на все, і газеті самій стало дуже важко виживати.
Анатолій Станчев це добре розумів, бо й сам незабаром через безгрошів’я у Спілці покинув оплачувану посаду і керував організацією на громадських засадах. А обраний на наступній журналістській конференції головою Одеської облорганізації СЖУ Юрій Работін, який і сьогодні очолює правління, чудово знає матеріальний стан газет і не тільки не чекає на «дивіденти», а й сам прагне допомагати і «Прес-кур’єрові», і іншим газетам. Шкода, що його можливості дуже обмежені, але за щиру підтримку всі редактори йому вдячні.
Розповідаю про це для того, щоб читачі зрозуміли: більшості місцевим газетам дуже важко було виживати і раніше, а сьогодні й поготів. Чимало гарних видань зникли з інформаційного поля, хоч мали своїх читачів, а деякі й спонсорів. Ось неповний перелік: «Независимость», «Деловая Одесса», «Юг», «Коммерсант Юга», «Региональный вестник», «Время Ч», «Одесский вестник», «Думська площа»…