Наприкінці вересня в Одесі пройшла аномальна злива, яка призвела до людських жертв і руйнувань. Менш ніж за добу у місті випало 94 мм опадів – 224% місячної норми. Зливова каналізація не впоралася з потоками, у деяких місцях утворилися «озера» і «річки», глибина яких сягала кількох метрів. Видання «УНІАН» розпитало доктора фізико-математичних наук, професора, головного наукового співробітника Інституту ринку та еколого-економічних досліджень Національної академії наук України Сергія Степаненка, що стало причиною таких рясних опадів, і до чого тут зміни клімату та людський фактор.
– Сергію Миколайовичу, що спричинило аномальну зливу, внаслідок якої значна частина Одеси нещодавно, в прямому розумінні, опинилася під водою?
– З точки зору метеорологів, причиною таких рясних опадів став атмосферний циклон над Чорним морем. Кліматологи скажуть, що явище пов’язане зі зміною клімату, що призвело до збільшення вологи в атмосфері.
Загалом результатом усіх цих змін стали часті зливи. Так, за даними Гідрометцентру, за останнє десятиріччя, порівняно з попереднім аналогічним періодом, частота сильних опадів в Одесі зросла більш ніж утричі. Одночасно збільшилася їхня інтенсивність – кількість опадів, що випадають за одну годину. Тобто, на територію міста за короткий час потрапляє значно більше води, що й стало причиною потопу.
– Чому циклони почастішали саме над Чорним морем?
– Якщо пояснювати дуже просто, море – джерело вологи. У районі Одеси відбулося вторгнення холодного повітря, що є нетиповим для початку осені на цій території. Водночас море залишалося теплим – воно просто не встигло охолонути. Саме через це над ним, поблизу Одеси, утворюються невеликі циклони… Але вторгнення холодного повітря відбулося не тільки тут, а й в іншій частині Європи, де це призводить до формування циклонів вже над Середземним морем. Звідти вони поступово виходять на українське узбережжя. Це відомі південні циклони, які зараз несуть дощі, а взимку – сильні снігопади, замети. Тобто, ми спостерігаємо загальносвітовий процес… Тільки за останні 20 років рівень Світового океану підвищився на понад 25 сантиметрів. І ці процеси тривають, вони інтенсифікуватимуться, і найстрашніше – швидкість підйому рівня океану зросте.
– Тобто ми говоримо про наслідки глобального потепління?
– Глобальне потепління, яке спричиняє підвищення температури повітря в атмосфері, – один із проявів зміни клімату. Інший прояв – збільшення обсягу вологи в атмосфері, що призводить до більшої кількості опадів, розбалансування гідрологічного циклу (гідрологічний цикл – кругообіг води, процес її циклічного переміщення в біосфері, – УНІАН).
Буквально днями з’явився звіт Всесвітньої метеорологічної організації за 2024 рік щодо стану гідросфери нашої планети. З відповідних досліджень зроблено висновок: розбалансування гідрологічного циклу різко посилюється. Наведу у приклад одну цифру з цього звіту: понад 60% річок на Землі або різко зменшили свій стік, або навпаки – збільшили його. При цьому, різко зросла кількість так званих раптових повеней.
– Можете навести приклад такого явища в Україні?
– Раптові мініповені вже траплялися, зокрема на Одещині. Так, у 2010-2013 роках внаслідок потужних злив, що пройшли, у тому числі в Молдові, відбулися значні підтоплення у Тарутинському та Саратському районах (у рамках реформи адміністративно-територіального устрою України з 2020 року ці два райони були укрупнені з іншими районами Одещини, – УНІАН). Постраждали люди, були зруйновані житлові будинки, знищено майно, загинула худоба…
Трагедія сталася, зокрема, на місці русла річки, що колись висохла. Місцеві жителі звикли до того, що на цій території давним-давно немає води і пристосували землю під свої потреби, збудували будинки… Проте через раптові рясні опади річище перетворилося на бурхливий потік, який усе затопив і зніс на своєму шляху.
На превеликий жаль, у зв’язку з тим, що зміни клімату тривають, посилюються, такі явища стануть більш інтенсивними. І раптові потоки балками, ярами, якщо вони забудовані, призведуть до дуже серйозних наслідків.
– Щось подібне наприкінці вересня сталося в Одесі?
– Безперечно. Наприклад, вулиця Балківська розташована саме в балці (назва вулиці пов’язана з місцем її розташуванням, відомо, що колись тут протікала річка Водяна балка, – УНІАН). У 19 столітті місцеві жителі набирали звідти воду, а зараз вулицю підтоплює фактично після кожного, навіть не дуже сильного дощу – вода туди стікає з навколишніх схилів… (На цій вулиці 30 вересня загинула жінка, – УНІАН). Аналогічна ситуація – у місцях, де забудовані мінібалки. Наприклад, трагедія на 16-й станції Великого Фонтану в Одесі, де під час зливи у будинку загинула сім’я з п’яти осіб.
– На вашу думку, чому ціла родина не встигла відреагувати, не залишила приміщення?
– Відбулася ситуація, схожа до прориву греблі – все сталося дуже швидко. Суть у тому, що забудова перегородила балку – люди облаштували там якісь гаражі, кіоски тощо. Поки йшов дощ, вода стікала і накопичувалася десь за певними будівлями, а потім прорвалася – знесла “перешкоди” та пішла хвилею, яка затопила будинок за лічені хвилини.
Аналогічно на Балківській: спочатку зливова каналізація справлялася зі стоками, а потім їхня кількість різко зросла і насоси просто не впоралися… Ще приклад – ситуація в Аркадії. Колись там, біля пляжу, була балка, якою стікала дощова, тала вода. Зараз її немає: все забудовано житловими “висотками”, готелями, магазинами, покладено асфальт. Воді немає, куди подітися: накопичившись під час дощу, вона проривається і зносить все на своєму шляху.
– На початку жовтня у курортному селищі в Болгарії під час зливи також загинули люди, затопило будинки. І ці події теж пов’язані із забудовою балок?
– Саме так. Там затопило річище річки, яка висохла 30 років тому. Поруч – привабливе морське узбережжя, територію забудували. Зараз пройшла сильна злива і все почало руйнуватися. Питання – де були містобудівні організації, які мали заборонити будівельні роботи?
– Аналогічне питання можна поставити і через наслідки аномальної зливи в Одесі.
– Вона стала аномальною не стільки за кількістю опадів, скільки за наслідками, до яких призвела маса причин. Але, здебільшого, вони пов’язані не з метеорологією, а зі зливовою каналізацією. І ці проблеми накопичувалися останні навіть не 30, а 50 років…
Я – не великий фахівець зі зливової каналізації, але впевнений, що в Одесі вона не відповідає сучасним реаліям. Будівельні нормативи, якими керувалися проєктувальники під час її облаштування, ухвалювалися ще у 60-ті роки минулого століття. Зараз нормативи потрібно терміново переглянути, оскільки інтенсивність опадів, як бачимо, різко зростає і необхідно вживати серйозних заходів, оскільки нинішніх – явно недостатньо.
Знаєте, є вислів: “Трішкін каптан” (назва твору російського байкаря Івана Крилова, що стала основою ідіоми про ситуації, коли один недолік намагаються виправити, створюючи інший, – УНАН). Це про те, як замість повноцінної якісної роботи займаються латанням дір: поставили одну латку – порвався каптан в іншому місці, полагодили там – порвалося в третьому. І так – нескінченно. Ось за таким принципом в Одесі “латають” проблеми. До речі, у парку Савицького запланували облаштувати ставок-відстійник для зливової каналізації. Пам’ятаю, це був початок 2010-х років. Минуло 15 років, але проєкт досі не завершено.
– На вашу думку, як Одесі розв’язувати цю проблему, щоб уникнути подібних трагедій?
– Необхідна комплексна програма адаптації міста до змін клімату, одна із частин якої – реформування, реконструкція зливової каналізації. Повторюся, що проблема з нею існує в Одесі протягом десятиліть. Для міста вона завжди була Ахіллесовою п’ятою. Якщо в центрі мегаполісу зливову каналізацію збудовано ще більш-менш нормально, то чим далі від центру, тим гірше. Існуюча в Одесі система просто не може впоратися із ситуаціями, що виникають у зв’язку з кліматичними змінами. Ось і все.
– Зливи, про які ми говоримо, можна вважати тропічними?
В принципі, так. Характер опадів, які у нас спостерігаються, все більше зміщується у бік тропічного – випадає велика кількість за короткий проміжок часу. І суть не лише у дощах. Очікується збільшення снігопадів, які паралізують Одесу на кілька днів. Вони вже були і у 2014 році, і у 2020-х…
– Чи можемо ми говорити, що наслідки рясних опадів посилює непродумана забудова?
– Я назвав би цю забудову хаотичною, яка ведеться без дотримання відповідних норм. Моя думка підтверджує, зокрема, факт того, що паркінги “хмарочосів”, побудованих в Одесі, під час зливи виявилися повністю затопленими. Якщо вони затоплені, отже, при їхньому будівництві, проєктуванні допущені порушення.
Зараз в Одесі створили карту місць потенційних затоплень (на початку жовтня комісія з питань ТЕБ та НС визначила понад 30 локацій, які під час сильних злив можуть опинитися під загрозою затоплення, – УНІАН). Вона складена, звісно, приблизно – місця можливих затоплень треба уточнювати. На жаль, карта з’явилася лише після трагедії, а треба було її робити ще десять років тому – в рамках загальної програми адаптації до змін клімату.
– Чи по кишені окремо взятому місту розробити та здійснити таку програму, чи для її реалізації доведеться залучити інші джерела фінансування?
Мова про колосальні вкладення. Зрозуміло, що міський бюджет їх не потягне. Потрібно говорити передусім про державну допомогу, кредити від міжнародних організацій. Але іншого шляху нема. Просто не розумію, що ще має статися, щоб осягнути глибину проблеми…
Наслідки зміни клімату зливою не закінчуються. Повторюся, вони пов’язані й з підвищенням рівня Світового океану, у тому числі Чорного моря, і з хвилями спеки. Вона дуже сильно впливає на людей, насамперед із серцево-судинними, нейровегетативними захворюваннями. Згідно з дослідженнями, у Європі щорічна смертність, пов’язана саме з хвилями спеки, обчислюється сотнями тисяч людей. Підкреслю: говорю саме про смерті. Але є ще дуже багато людей, у яких у спеку різко погіршується здоров’я. В Україні така статистика не ведеться, але це – доведений факт.
Знову чекатимемо, коли грім гримне?! Ось, “грім гримнув” – сподіваюся, зараз в Одесі займуться зливовою каналізацією. А потім настане рік аномальної спеки, знову помиратимуть люди, і лише тоді почнемо говорити про те, як адаптуватись?
- Окрім реконструкції зливової каналізації, яких ще заходів потрібно вжити, щоб нівелювати можливі трагічні наслідки підтоплень у майбутньому?
Ще однією проблемою Одеси є “закатування в асфальт”, і, як наслідок, зменшення кількості зелених насаджень (екологи неодноразово порушували питання про вирубку дерев у місті, яку часто пов’язують із забудовою, – УНІАН). Чим більша площа зелених насаджень, тим менше асфальту, яким вода стікає до балок. Подивіться, наприклад, на що перетворили Гагарінське плато! Хіба там дотримувалися будівельних та санітарно-екологічних норм забудови?! (На розташованому в районі Аркадії Гагаринському плато колись росли дерева та чагарники, а зараз воно настільки щільно забудоване “висотками”, що його називають кам’яними джунглями, – УНІАН). Це просто жах! Тому заковування міста в асфальт – один із чинників того, що сталося тут 30 вересня.
– Які ще зафіксовані наслідки зміни клімату?
– Їх багато. Серед них – шквали, ймовірність яких зростає дедалі більше. 31 травня 2013 року один з них пройшов узбережжям Одеси. Швидкість вітру сягала до 30 метрів за секунду! Внаслідок півгодинного шквалу впали сотні дерев, було пошкоджено десятки житлових будинків.
Також не варто забувати про осадові процеси, до яких призводять, знову ж таки, затяжні рясні зливи. Можу спрогнозувати, дай Боже, щоб це не справдилося, що такі затяжні дощі, як в Одесі, можуть призвести до зсувів на узбережжі. Дощі йдуть понад тиждень – ґрунт, звісно, промокає… Плюс місто стоїть на березі Чорного моря, де зсуви посилюються через підняття рівня Світового океану. Додамо забудову узбережжя “висотками”, що призводить до підвищення рівня ґрунтових вод – все це ще більше посилює зсувні процеси…
– На вашу думку, чи може сумний приклад Одеси стати для інших регіонів України своєрідним поштовхом до вжиття заходів, спрямованих на адаптацію до змін клімату?
– Звичайно, але кожен регіон має враховувати свою специфіку, власні болючі “точки”. Для Одеси найбільшою проблемою є підтоплення, берегові схили, зсуви ґрунту, підйом рівня Чорного моря. А, наприклад, у Миколаєва може бути щось інше. До речі, саме у цьому місті, розташованому у відносній близькості до Одеси, зараз розробляють програму адаптації до змін клімату.
Чи ухвалять правильне рішення в Одесі? Не знаю. Побоююся, що хвиля хейту, яка піднялася після потопу, скоро вщухне. А, умовно, за пів року з’явиться якась інша проблема і питання зливової каналізації знову відкладуть у довгу скриньку… І так – до наступної зливи. Аналогічно – зі зсувами, які в області відбуваються регулярно. Щоправда, в Одесі – поки що ні, дякуємо поколінням гідробіологів, будівельників, які її захистили, створивши на узбережжі у 60-70-ті роки минулого століття дренажну систему.
– Про який захист йдеться?
– Це була комплексна програма захисту узбережжя Одеси від зсувів ґрунту. Найбільш трудомістка частина – будівництво системи хвилеломів – від Ланжерона до 16-ї станції Великого Фонтану. Також створено інженерну систему дренажування прибережних схилів, які засадили деревами. Завдяки цьому комплексу дій зсувів тут немає. Але, знову ж таки, через те, що рівень Чорного моря піднявся десь на 30 см, система хвилеломів уже не відповідає розрахунковим характеристикам. Тому вплив морських хвиль на узбережжя посилюється. При цьому система дренажування порушена у зв’язку з хаотичною забудовою самих схилів… Фактично, ми просто чекаємо, коли й де в якийсь момент “лусне” і станеться лихо (відбудеться зсув, – УНІАН).
Про систему хвилеломів в Одесі існує альтернативна думка – ніби вони перешкоджають водообміну на пляжах.
Звісно, вони створили проблеми з якістю води – пляжні зони опинилися у “закритих резервуарах”. Але, з іншого боку, згадаймо, що це все проектувалося в минулому столітті. Тоді хвилеломи здавались порятунком для одеського узбережжя, і вони виправдали себе. Проте, повторюся, зараз у порівнянні з 1960-1970-ми роками рівень Чорного моря підвищився приблизно на 30 см. Тому всі хвилеломи опинилися під водою і нині водообмін стає кращим.
– Можливо, є позитивний ефект і від злив?
- Коли загинули десятеро людей, важко говорити про щось позитивне… Ну, місто очистилося від бруду. Будь-який дощ завжди “працює” на благо водних об’єктів. Зокрема, на Одещині це допомогло малим річкам, Куяльницькому, Тилігульському, Аджалицькому лиманам, які висихають. Адже влітку фактично не було дощів і злива після посухи – “ковток свіжої води”.
Але, якщо говорити про населені пункти, агломерації, подібні “повені” небезпечні потенційними епідеміями – бруд виноситься з колекторів і потрапляє назовні, наприклад, в акваторію тих самих одеських пляжів. А це є потенційним джерелом інфекційних захворювань, особливо влітку.
– Деякі фахівці в галузі метеорології, гідрології прогнозують, що у перспективі Одеса опиниться під водою. Чи можна вважати аномальну зливу, яка “накрила” місто наприкінці вересня, і підвищення рівня Чорного моря початком цього процесу?
– Однозначно ні. Значна частина Одеси розташована на висотах 30-60 метрів над рівнем Чорного моря. Такого його підвищення ніхто не прогнозує у найближчі 200 років… Хоча є території у місті, так звані плями, які потенційно можуть бути затоплені. Насамперед, це Пересип – район розташований на висоті не більше 1-1,5 метрів над рівнем моря.
У зоні підвищеного ризику значно більше місць у районах Одеської області. Насамперед, це знаменита Кароліно-Бугазька коса. Вона – у зоні дуже серйозної небезпеки… Тому відповідних заходів потрібно вживати вже зараз. Фахівці в Одесі є. Так, потрібні дуже великі капіталовкладення, і системна робота протягом десятиліть. Але це коштуватиме набагато дешевше, ніж ліквідація наслідків. А вони вже привели до людських жертв.
Представниця Уповноваженого із захисту державної мови та депутатка Одеської обласної ради Ярослава Вітко-Присяжнюк оприлюднила звернення до Одеської міської та обласної військових адміністрацій щодо введення мораторію на виконання російської музики в публічному просторі Одеси та області. Про це депутатка повідомила на своїй сторінці в Фейсбук, передає «Бессарабія INFORM».
«Позавчора в одеському нічному клубі «Palladium» під час вечірки звучали російські пісні, що викликало обурення в одеситів. Як наслідок вечір закінчився приїздом наряду поліції та повідомленням від пресслужби на офіційній сторінці Одеської ОВА про неприпустимість подібного, особливо під час повномасштабної війни з рф», – зазначила посадовиця.
Проте, на жаль, подібні випадки непоодинокі: у соцмережах аж занадто регулярно зʼявляються відео, на яких лунають російські пісні у публічних місцях Одеси й області, а багато таких ситуацій закінчуються конфліктом. До прикладу, березень 2025 року: після акції на підтримку родин зниклих безвісти військових обурення учасників викликали танці під російські пісні на Дерибасівській, які відбувалися ледь не в унісон із цим заходом.
У серпні 2025 було оприлюднено відео з бійкою на одному з пляжів Одеси, причиною якої, за словами очевидців, стала саме російська музика, яку гучно слухали відпочивальники.
До речі, у квітні 2024 року активісти вже публікували відео з російською музикою з того ж самого «Palladium». А ще повно відео з інших клубів, закладів харчування, караоке-барів та інших публічних місць – усі ці випадки і багато інших, які набули не такого широкого розголосу, на жаль, залишилися без уваги як правоохоронців, так і місцевої влади.
«Всі такі історії свідчать про одне: поки триває війна, публічне використання російськомовного культурного продукту багатьма цілком логічно сприймається як неповага — до держави, до наших захисників і до самої української ідентичності. Адже мова — це не просто засіб спілкування, а частина нашої державності, безпеки й культурного суверенітету», – зауважила депутатка. Саме до цього апелює і Закон України «Про функціонування української мови як державної», і тлумачення його засад у рішенні Конституційного Суду України від 14.07.2021 р., і низка інших законів та нормативно-правових актів, які регулюють обмеження використання у публічному просто
Доповнено.
Начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер повідомив у своєму телеграм-каналі, що підписав спільний з військовим командуванням наказ, яким заборонено роботу готельно-ресторанного комплексу «Палладіум» на період проведення перевірки щодо відтворення у ньому російськомовного контенту.
«Усім закладам громадського харчування, відпочинку, розваг і торгівлі на території області наголошую: дотримання законодавства про державну мову, культуру, громадський порядок та вимог воєнного стану - є обов’язковим.
Департаментам ОВА, головам громад та іншим дотичним державним органам доручено вжити заходів для запобігання подібним порушенням та провести з підприємцями чітке роз’яснення вимог законодавства», - наголошує Кіпер.
Як повідомив глава ОВА Олег Кіпер, вночі ворог завдав масованого удару по енергетичній та портовій інфраструктурі. Під ударом опинився Ізмаїльський район.
"У ніч проти 4 листопада регіон зазнав двох хвиль масованих дронових ударів. Попри активну роботу ППО, якою знищено більшість ворожих цілей, є влучання в об'єкти цивільної портової та енергетичної інфраструктури. Внаслідок ударів виникли пожежі", - повідомив Кіпер.
Після опівночі та майже до пів четвертої години ранку окупанти направили на місто більше десяти «шахедів», поціливши в енергетичну та припортову інфраструктуру, повідомляє «Бессарабія INFORM». Як стало відомо агентству з власних джерел, близько 1:30 сталося влучання в підстанцію, загорівся трансформатор. В іншій частині міста зафіксоване пошкодження силового трансформатора та високовольтного обладнання. На енергетичних об’єктах виникли пожежі, які рятувальники оперативно ліквідували.
Також на території одного з підприємств Ізмаїла через влучання «шахеда» постраждало дорожнє покриття. Пошкоджень зазнала двоповерхова будівлю цеху з виробничим інструментами.
Не залишив в спокої ворог цієї ночі й Ізмаїльський порт. На одному з навантажувальних районів пошкоджено систему трубопроводу та баржу з прапором України.
На щастя, загиблих і постраждалих немає.
У пресслужбі ДСНС регіону додали, що до ліквідації наслідків було залучено сім одиниць техніки та понад 30 рятувальників.
Доповнено.
4 листопада Міністерство оборони Румунії оголосило, що через атаки рф на північ від Дунаю було піднято в повітря чотири літаки: о 00.17 були підняті в повітря два літаки F-16, дислоковані на авіабазі Фетешть, а о 02.45 – два німецькі літаки Eurofighter Typhoon, дислоковані на авіабазі "Михаїл Когелнічану".
"Командування місії мало дозвіл на ураження повітряних цілей, якщо вони входили в національний повітряний простір і загрожували безпеці румунських громадян. Жодних несанкціонованих вторгнень у повітряний простір Румунії не було виявлено, і жодних залишків літальних апаратів на території країни не було виявлено", – заявили у відомстві.
Міністерство національної оборони "рішуче засуджує напади російської федерації на українську цивільну інфраструктуру, дії, які є серйозним порушенням міжнародного права і загрозою регіональній безпеці".
Станом на 3 листопада 2025 року від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України окупанти вбили щонайменше 137 медійників.
За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, серед загиблих – 21 медійник і медійниця, які виконували професійні обов’язки; 10 медійників і медійниць – цивільних жертв; 106 представників і представниць медіа, які мобілізувалися для захисту України у лавах Сил оборони України.
«Якби росія не розв’язала цю ганебну війну, всі ці наші колеги, журналісти і журналістки, працівники ЗМІ, могли б і далі успішно працювати, створювати для своєї аудиторії якісний інформаційний контент – писати статті, робити репортажі, знімати телесюжети і документальні фільми. Приносити людям користь, робити свій внесок в українську та світову культуру, – каже голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Але держава-агресор вирішила, що краще їм загинути, залишити сім’ї в тяжкому горі, людей – не поінформованими, обдуреними російською пропагандою і заляканими».
- Гуденко Ігор, український фотограф, відеоблогер, зник у Харкові 26 лютого 2022 року під час обстрілу, його тіло знайдено 27 лютого 2022 року. Відповідно до висновку лікарів, його смерть не є насильницькою.
- Сакун Євгеній, український фотокореспондент видання «LIVE» та кореспондент EFE, загинув у результаті ракетного обстрілу Київської телевежі 1 березня 2022 року.
- Рено Брент Ентоні, американський журналіст, колишній кореспондент «The New York Times», репортер «Time», документаліст, лауреат премії Пібоді, застрелений російськими солдатами на блокпосту в Ірпені 13 березня 2022 року.
- Левін Максим, український фотожурналіст, кореспондент LB.ua та інших видань, зник безвісти 13 березня 2022 року, знайдений мертвим біля с. Гута-Межигірська Київської області 1 квітня 2022 року. Розслідування «Репортерів без кордонів» показало, що його катували і стратили.
- Закжевські П’єр, ірландський фотожурналіст «Fox News», загинув 14 березня 2022 року разом із Олександрою Кувшиновою, коли їхній автомобіль потрапив під обстріл у с. Горенка Київської області.
- Кувшинова Олександра, українська журналістка, фіксерка, продюсерка «Fox News», загинула 14 березня 2022 року разом із П’єром Закжевські, коли їхній автомобіль потрапив під обстріл у с. Горенка Київської області.
- Бауліна Оксана, російська журналістка видання «The Insider», активістка Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального, загинула 23 березня 2022 року під російським обстрілом Києва.
- Кведаравічюс Мантас, литовський режисер та документаліст, убитий 2 квітня 2022 року під час спроби покинути місто Маріуполь, життя якого він документував упродовж багатьох років.
- Баль Євген, український журналіст, письменник, ветеран радянського підводного флоту, волонтер, помер 2 квітня 2022 року після катувань від російських військових у Маріуполі.
- Нежиборець Роман, український медійник, відеоінженер чернігівського каналу «Дитинець», убитий в с. Ягідне біля Чернігова на початку квітня 2022 року.
- Замойський Зореслав, український журналіст видань «Громада Приірпіння» та «Інформаційний портал», його тіло з ознаками насильницької смерті знайшли 13 квітня 2022 року в Бучі Київської області.
- Леклерк-Імхофф Фредерік, французький журналіст телеканалу BFMTV, загинув від осколкового поранення 30 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу, коли висвітлював евакуацію мирного населення із м. Сєвєродонецьк (Луганщина).
- Бітік Богдан, український фрілансер, загинув 26 квітня 2023 року від російської кулі біля Антонівського мосту в Херсоні, допомагаючи в роботі італійському журналістові Коррадо Зуніно.
- Солдін Арман, французький відеожурналіст AFP, загинув 9 травня 2023 року під ракетним обстрілом поблизу Часового Яру Донецької області під час підготовки телесюжету.
- Амеліна Вікторія, українська письменниця, документаторка воєнних злочинів, померла 1 липня 2023 року внаслідок поранень, отриманих під час ракетного обстрілу росіянами середмістя Краматорська 27 червня 2023 року.
- Миронюк Володимир, український і американський фотожурналіст-фрілансер, загинув, знімаючи фоторепортаж, 25 вересня 2023 року на Донбасі поблизу Курдюмівки.
- Еванс Раян, британець, радник з безпеки агентства «Reuters», працював у складі команди, яка висвітлювала воєнні дії на Донеччині, загинув 24 серпня 2024 року внаслідок російського ракетного обстрілу готелю «Сапфір» у Краматорську.
- Рощина Вікторія, журналістка «Hromadske» та позаштатна авторка «Української правди», зникла 3 серпня 2023 року під час поїздки на окуповані території для підготовки матеріалів про життя місцевого населення. У квітні 2024 року російська влада визнала, що журналістку затримано. Велися перемовини про її обмін. Загинула 19 вересня 2024 року.
- Антоні Лаллікан, французький фотожурналіст агентства Hans Lucas, яке співпрацює з відомими французькими медіа. Загинув 3 жовтня 2025 року під час виконання професійних обов’язків біля Дружківки Донецької області внаслідок удару російського FPV-дрона.
- Альона Грамова (Губанова), журналістка з Донецької області, уродженка Єнакієвого, з 2021 року працювала воєнною кореспонденткою каналів державного іномовлення України. У 2023 році нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Загинула 23 жовтня 2025 року в Краматорську внаслідок удару російського дрона «Ланцет» по автомобілю журналістів.
- Євген Кармазін, оператор з Краматорська, з 2022 року працював на телеканалах українського іномовлення. Загинув 23 жовтня 2025 року в Краматорську внаслідок удару російського дрона «Ланцет» по автомобілю журналістів.
Журналісти, які загинули не під час виконання професійних обов’язків
- Шакіров Ділєрбек, український журналіст інформаційного щотижневика «Навколо тебе», член Благодійного фонду «Дім надії», розстріляний із автоматичної зброї 26 лютого в Зеленівці Херсонської області.
- Лі Павло, український актор, ведучий телеканалу «Дом», волонтер, застрелений 6 березня 2022 року в Ірпені Київської області російськими військовими.
- Дєдов Віктор, український оператор телеканалу «Сігма», загинув 11 березня 2022 року в Маріуполі внаслідок обстрілу будинку.
- Гайдар Оксана («Руда Пані»), українська журналістка, блогерка, загинула під час обстрілу російською артилерією села Шевченкове Броварського району на Київщині між 11 і 12 березня 2022 року.
- Гумянова Лілія, українська журналістка, викладачка журналістики та завідувачка художнього відділу Лівобережного районного будинку дитячої та юнацької творчості, загинула 19 березня 2022 року внаслідок російських обстрілів Маріуполя.
- Харакоз Наталя, українська журналістка, письменниця грецькою та російською мовами, загинула внаслідок російських бомбардувань Маріуполя 29 березня 2022 року.
- Глодан Валерія, випускниця факультету журналістики Одеського національного університету ім. Мечникова, перебувала в декретній відпустці, загинула разом із матір’ю і 3-місячною донькою 23 квітня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу Одеси.
- Гирич Віра, українська журналістка, продюсерка «Радіо Свобода», загинула внаслідок російського обстрілу Києва 28 квітня 2022 року.
- Даценко Володимир, український громадський діяч, волонтер, військовослужбовець «Айдару», журналіст видання «Дорожній контроль Вінниця», загинув 14 липня 2022 року під час ракетного обстрілу Вінниці.
- Кулик Тетяна, журналістка «Укрінформу», загинула разом із чоловіком 26 лютого 2025 року внаслідок дронової атаки на її будинок в с. Крюківщина під Києвом.
Журналісти, які загинули під час військової служби
- Пущенко Сергій, український художник, культуролог, журналіст, військовослужбовець, загинув 2 березня 2022 року в бою в м. Васильків Київської області разом із побратимами з тероборони.
- Дудар Віктор, український військовий журналіст, боєць 80-ої десантно-штурмової бригади, загинув 6 березня 2022 року під час оборони міста Миколаїв.
- Литкін Олександр, український журналіст «КNК Медіа», загинув 13 березня в населеному пункті Романівка біля Ірпеня Київської області внаслідок російського обстрілу військовосліжбовцями.
- Чернишев Олексій, український фотожурналіст, фронтовий фотокор, співпрацював з агенціями Reuters та AFP, у 2017-2018 роках та з лютого 2022 року – військовослужбовець. Зник безвісти 13 березня 2022 року разом зі своїм другом, фотожурналістом Максимом Левіним. Знайдений мертвим біля с. Гута-Межигірська Київської області 1 квітня 2022 року. Розслідування показало, що його стратили.
- Якунін Олег, український журналіст, редактор запорізького сайту misto.zp.ua, військовослужбовець, загинув 18 березня 2022 року.
- Коцуконь Олександр, український журналіст, працівник військової пресслужби, боєць полку «Азов», студент кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, загинув 22 березня 2022 року під час оборони Маріуполя.
- Олійник Юрій, український оператор і фотограф 24 каналу, військовослужбовець, загинув 23 березня 2022 року у боях біля Попасної Луганської області.
- Заїковський Сергій, український історик, перекладач, публіцист, військовослужбовець Збройних сил України, загинув 24 березня 2022 року під Києвом.
- Котенко Денис, український журналіст, співробітник пресслужби Міністерства у справах ветеранів, загинув 24 березня 2022 року у бою з російськими окупантами під Києвом.
- Мединський Максим, український журналіст, працівник пресслужби Міністерства інфраструктури України, лейтенант Збройних сил України, загинув 29 квітня 2022 року біля Харкова внаслідок артилерійського обстрілу окупантів.
- Махов Олександр, український журналіст телеканалів «Україна», «Україна24», «Дом», ветеран війни на Донбасі, військовослужбовець, загинув у бою поблизу Ізюма Харківської області 4 травня 2022 року.
- Старинець Євген, український медійник, менеджер телерадіокомпанії «Суспільне Черкаси», фундатор «Суспільного» на Черкащині, загинув 30 квітня 2022 року у бою за Попасну.
- Кіц Костянтин, український фотограф, відеооператор луцького каналу «Аверс», боєць Збройних сил України, загинув на Донеччині 17 травня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу.
- Жук Роман, український фотограф, відеограф із Мукачевого, один із засновників волонтерського проєкту «Chysto.de», військовослужбовець Збройних сил України, загинув 26 травня 2022 року.
- Дерех Віталій, український журналіст, кореспондент тернопільських видань, молодший сержант, командир протитанкого відділення 1 ОБрСпп ім. Івана Богуна Збройних сил України, загинув 28 травня 2022 року біля м. Попасна Луганської області внаслідок авіаційного удару.
- Чубашев Олексій, український журналіст, воєнний кореспондент, автор та ведучий програми для військових «Рекрут.UA», екскерівник Армія FM, загинув на фронті 10 червня 2022 року під час оборони Сєвєродонецька.
- Гуламов Абдулкарім (Карім), український журналіст, телеведучий каналу М2, військовослужбовець, загинув 17 липня 2022 року, ймовірно, під обстрілом.
- Рачок Микола, український журналіст, автор матеріалів та редактор новин видання «InfoCar», загинув 21 липня 2022 року в бою з вагнерівцями.
- Юрченко Олексій, український журналіст, оператор телеканалу «Прямий», військовослужбовець ЗСУ, загинув 8 вересня 2022 року піл час звільнення Балаклії Харківської області.
- Шемчук Олег, український журналіст-розслідувач із Запоріжжя, кулеметник 53 ОМБр ЗСУ, загинув 15 вересня 2022 року на Бахмутському напрямку внаслідок уламкових поранень. Тіло вдалося забрати з поля бою і провести ДНК-експертизу з великим запізненням. Похований 4 квітня 2024 року.
- Шиповський Дмитро, український теле- і кінооператор, в останні роки співпрацював із «Приват ТБ: Харків» й телеканалом «Аль Джазіра», військовослужбовець ЗСУ, загинув 21 вересня 2022 року під мінометним обстрілом російських окупантів поблизу села Дружба Донецької області.
- Лелявський Юрій, український журналіст, телевізійник, капітан ЗСУ, начальник служби зв’язків з громадськістю 80-ої окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ, загинув 28 вересня 2022 року в бою з російськими окупантами.
- Силкін Сергій, український медійник, колишній звукорежисер «Суспільного Івано-Франківськ», боєць 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, загинув 17 жовтня 2022 року в бою поблизу Бахмута Донецької області.
- Яворський Василь, режисер телеканалів «Перший Західний» і «Еспресо», військовослужбовець 103-ої окремої бригади Сил ТРО ЗСУ, загинув 21 жовтня 2022 року в результаті артилерійського обстрілу.
- Загоруйко Андрій, журналіст та режисер телеканалу «Київ», військовослужбовець ЗСУ, загинув 3 листопада 2022 року в селищі Спірне під Бахмутом внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу.
- Дзіковський Владислав, системний адміністратор видання «Детектор медіа», військовослужбовець, старший кулеметник бронеавтомобіля, зник безвісти між Кремінною і Серебрянкою 13 грудня 2022 року. На початку квітня 2023 року стало відомо, що він загинув.
- Коломієць Антон, телевізійник із Херсона, військовослужбовець ЗСУ, загинув 20 грудня 2022 року під Бахмутом унаслідок артилерійського обстрілу.
- Кузенков Олександр, український військовий, випускник факультету журналістики Київського університету ім. Бориса Грінченка, автор книжки «Останні посмішки Іловайську», загинув 20 грудня 2022 року в бою під Бахмутом.
- Гулевич Євген, львівський журналіст, культуролог, керівник Центру гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І.Франка, боєць Десантно-штурмових військ ЗСУ, загинув 31 грудня 2022 року під Бахмутом.
- Кудрявцев Дмитро, український військовий, колишній редактор стрічки новин сайту Факти ICTV, загинув під час ракетного обстрілу 25 січня 2023 року поблизу с. Водяне під Донецьком.
- Терьохін Ігор, одеський журналіст (працював у ТРК РІАК та в команді «Глас Медіагрупа»), письменник, ресторатор, боєць 126 бригади ЗСУ, загинув 23 січня на Херсонщині.
- Тимошенко Павло, оператор черкаського корпункту телеканалу «Інтер», військовослужбовець територіальної оборони, загинув 5 лютого 2023 року під Вугледаром.
- Клименко Сергій, працівник технічної служби «Суспільного Херсон», український військовий, загинув 5 лютого 2023 року в бою в Мар’їнці Донецької області.
- Борис Олексій, журналіст «Юридичної газети», боєць 58-ої бригади, загинув 9 лютого 2023 року.
- Ольховик Олексій, оператор Суспільного, український військовий, загинув унаслідок смертельного поранення ймовірно під час стрілецького бою 13 березня 2023 року.
- Шапочка Ярослав, київський журналіст, кореспондент «Фактів», документаліст, боєць 207 батальйону 241-ї бригади ТрО ЗСУ, зник безвісти 21 березня 2023 року під час штурму ворожих позицій під Бахмутом. 11 лютого 2025 року було повідомлено, що експертиза ДНК підтвердила його загибель.
- Цахнів Олександр, журналіст-розслідувач інформаційного агентства «Вчасно» з Покровська Донецької області, військовослужбовець ЗСУ, загинув 25 березня 2023 року під час обстрілу на Бахмутському напрямку.
- Бойко Андрій, колишній оператор ТРК «Вежа», співзасновник креативної агенції ЯНҐ .agency, командир стрілецького взводу 102 оБр ім. Дмитра Вітовського, загинув 6 квітня 2023 року під час обстрілу поблизу Гуляйполя Запорізької області.
- Сірик Дмитро, радіоведучий «Суспільного», стрілець-снайпер механізованого батальйону, загинув 20 квітня 2023 року під час артобстрілу поблизу Авдіївки Донецької області.
- Бондаренко Олександр, журналіст «ВВС Україна», «ТРК Україна», комунікаційник, військовослужбовець ЗСУ, загинув у квітні 2023 року в бою під Кремінною Луганської області.
- Мукан Володимир, журналіст «Газети по-українськи», журналу «Країна» та інтернет-порталу Gazeta.ua. Молодший сержант ЗСУ, загинув 29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом Донецької області.
- Кривий Денис, фотограф-натураліст, автор численних публікацій світлин у медіа, військовослужбовець Сил спеціальних операцій, загнув 11 травня 2023 року в боях за Бахмут.
- Кузьмінський Іван, дослідник давньої української музики, кандидат наук, режисер дитячого телеканалу «Малятко TV», військовослужбовець, загинув 17 травня 2023 року в бою поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині.
- Осієвський Євген, журналіст, автор видань «Куншт» і «Спільне», військовослужбовець, загинув 22 травня 2023 року в бою під Бахмутом.
- Петров Віктор, перший головний редактор інтернет-видання «Сихів Медіа», військовослужбовець, загинув 29 травня 2023 року в боях на Бахмутському напрямку.
- Цурукін Петро, журналіст-телевізійник, головний редактор проєкту «Один за всіх» телеканалу СТБ, ведучий телеканалу Kyiv Live, військовослужбовець ЗСУ, зник безвісти 4 червня 2023 року, його смерть підтверджено й офіційно повідомлено про це 18 березня 2024 року.
- Чорномаз Роман, фотограф і журналіст із Умані Черкаської області, снайпер батальйону «Свобода» Національної гвардії України, загинув 13 червня 2023 року в бою на Бахмутському напрямку.
- Шульга Іван, звукорежисер телеканалу «СТБ», музикант, військовослужбовець 241 бригади ЗСУ, загинув 14 червня 2023 року поблизу с. Закітне Краматорського району Донецької області.
- Клітний Антон, журналіст інформаційного порталу «Стопкор», засновник інформаційного агентства «25.інфо», громадський діяч, військовослужбовець ЗСУ, загинув 25 червня 2023 року від осколкового поранення в бою під Оріховом.
- Шварцман Максим, фотокореспондент чернівецького медіа агентства АСС, солдат Чернівецької територіальної оборони, загинув на Бахмутському напрямку під час наступального бою 15 липня 2023 року.
- Гнітецький Костянтин, телеоператор «Суспільного» з м. Рівного, воїн Сил оборони України, загинув унаслідок мінометного обстрілу 16 липня 2023 року поблизу Діброви на Луганщині.
- Рибаков Дмитро, економічний оглядач, журналіст телеканалу «Тоніс», автор публікацій у «LB.ua», редактор і журналіст у «Forbes Ukraine», «Chas News», кандидат історичних наук, командир взводу в 47-ій механізованій бригаді «Магура», загинув під час наступального бою 17 липня 2023 року на Мелітопольському напрямку.
- Захаров Ігор, телеоператор, працював на телеканалах «Україна» і «1+1», з початком війни долучився до Національної гвардії України, зник безвісти 1 серпня 2023 року поблизу Ямполя Донецької області. Після підтвердження його загибелі та ідентифікації тіла похований 19 вересня 2024 року.
- Сінченко Дмитро, журналіст, блогер із Кропивницького, автор видань «Тиждень», «Радіо Свобода» та інших, громадський активіст, військовослужбовець Української добровольчої армії, зник безвісти наприкінці серпня 2023 року, на початку березня 2024 року експертиза ДНК підтвердила його загибель.
- Кришталь Андрій, головний редактор львівської газети «Самооборона», військовослужбовець 103-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Після тяжкого поранення проходив лікування. Помер 27 вересня 2023 року.
- Давидюк Тарас, засновник і головний редактор видання «Горинь.інфо» з Рівненщини, воїн ЗСУ, загинув 3 листопада 2023 року на околиці Роботиного Запорізької області внаслідок атаки ворожого ударного дрона.
- Яременко Дмитро, уродженець Маріуполя, студент ІІ курсу спеціальності «Журналістика» Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, у серпні 2023 року добровільно вступив до Сил оборони України, служив у 12-тій бригаді спецпризначення «Азов» імені Дмитра Вишневецького НГУ, загинув унаслідок мінометного обстрілу на Сєвєродонецькому напрямку 13 листопада 2023 року.
- Попов Олександр, колишній оператор «Суспільного Миколаїв», військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, загинув 22 листопада 2023 року, захищаючи Куп’янськ Харківської області.
- Андреєв Олексій, колишній оператор маріупольських ТБ7 і ТБ «Сигма», колишній працівник «Азовсталі», з початку повномасштабної війни – військовослужбовець Сил оборони України, зник безвісті 29 листопада 2023 року в селі Богданівка Бахмутського району, після ідентифікації тіла похований у Чернівцях 2 листопада 2024 року.
- Яцюк Денис, український військовий, колишній оператор дніпропетровського «51 каналу», член Національної спілки журналістів України, загинув 14 грудня 2023 року під Авдіївкою на Донеччині.
- Ряжських Роман, український журналіст, копірайтер, військовослужбовець ЗСУ, тяжко поранений під час артобстрілу поблизу Мар’їнки на Донеччині 4 січня 2024 року, помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова 6 січня 2024 року.
- Кривцов Максим, український поет родом із Рівного, медійник, молодший сержант Збройних сил України, загинув 7 січня 2024 року.
- Петренко Володимир, журналіст і бібліотекар із Малина Житомирської області, військовослужбовець Збройних сил України, загинув унаслідок мінометного обстрілу 22 лютого 2024 року поблизу села Синьківка на Харківщині.
- Яковенко Антон, режисер монтажу телеканалу XSport родом з Кіровоградщини, мінометник 72-ї окремої бригади імені «Чорних запорожців», загинув 26 лютого 2024 року під Вугледаром.
- Самчук Олесь, випускник навчально-наукового інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка родом з Рівненщини, мобілізувався в ЗСУ одразу після випуску в 2023 році, загинув під час виконання бойового завдання 11 березня 2024 року поблизу Кремінної.
- Оранський Микола, інженер ТЖК на Громадському, військовослужбовець ЗСУ, загинув під час виконання бойового завдання 22 березня 2024 року поблизу Роботиного Запорізької області.
- Топчій Андрій, журналіст видання «Факти», учасник АТО/ООС і повномасштабної війни, бойовий медик, загинув 20 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного Запорізької області.
- Пушкарук Алла, журналістка видань «Український тиждень», «Читомо», журналістка і фотографка Українського добровольчого корпусу, згодом мінометниця. Родом із Волині. Загинула 25 квітня 2024 року на Донеччині внаслідок ракетного обстрілу.
- Сілюк Юрій, телеоператор Волинського телебачення, а згодом – Hromadske.Volyn (Луцьк), військовослужбовець тероборони. Загинув 26 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Архангельського на Донеччині.
- Машлай Олександр, колишній головний редактор видання «Правий Поступ», військовослужбовець ЗСУ, загинув 7 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку.
- Цибух Ірина, українська журналістка родом зі Львова, менеджерка проєктів «Суспільного», парамедикиня «Госпітальєрів», загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку. 26 лютого 2025 року їй присвоєно звання Героя України (посмертно).
- Федосенко Арсен, фотограф медіацентру Управління стратегічних комунікацій ЗСУ, капітан ЗСУ, фотографував воєнні злочини, загинув 10 червня 2024 року на Харківщині внаслідок влучання кабу.
- Сапуга Олексій, фотограф-орнітолог із Миколаєва, військовослужбовець ЗСУ, загинув на Донеччині 30 липня 2024 року.
- Чернишов Володимир, колишній оператор низки телеканалів на Кіровоградщині, військовослужбовець ЗСУ, загинув 4 серпня 2024 року в Мирнограді внаслідок мінно-вибухової травми.
- Бучак Андрій, колишній працівник луганської рекламно-інформаційної газети «Кур’єр», з 2014 року в ЗСУ, вважався зниклим безвісти з 13 серпня 2024 року. 24 листопада 2024 року було повідомлено про його загибель.
- Затула Богдан, харківський журналіст видання Новини.LIVE, мобілізований 31 липня 2024 року, загинув під час обстрілу навчального центру 26 серпня 2024 року.
- Сарело Олег, режисер монтажу медіапроєкту «Реальна історія», військовослужбовець 72-ох окремої механізованої бригади ЗСУ, загинув під час мінометного обстрілу поблизу Водяного у Волноваському районі на Донеччині 27 серпня 2024 року.
- Пархоменко Павло, оператор ТК “Прямий”, військовослужбовець ЗСУ – доброволець, загинув на Курахівському напрямку 5 вересня 2024 року.
- Присяжнюк Павло, дизайнер Burda Media Ukraine, військовослужбовець ЗСУ – доброволець, загинув під Покровськом 9 вересня 2024 року.
- Житницький Станіслав, лінійний продюсер “СТБ” та “Нового каналу”, молодший сержант окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, загинув під час виконання бойового завдання в Курській області рф 24 вересня 2024 року.
- Маркевич Богдан, викладач факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, військовий медик, загинув унаслідок обстрілу клінічної лікарні святого Пантелеймона у Сумах 28 вересня 2024 року.
- Левицький Ярослав, оператор регіональної редакції «5 каналу» і ТРК «АСС» у Чернівцях, на початку повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ, зник безвісти на Покровському напрямку на початку листопада 2024 року. Його загибель підтверджено експертизою ДНК 8 вересня 2025 року.
- Богуславський Дмитро, голова Журналістського фонду НСЖУ, багаторічний працівник пресслужби ДСНС, офіцер ЗСУ, загинув 15 листопада 2024 року на південному фронті.
- Кулик (Герасимович) Мирослав, поет, кіносценарист, журналіст родом із Луцька, військовослужбовець ДШВ ЗСУ, загинув на Авдіївському напрямку 25 листопада 2024 року.
- Андросович Андрій, відеооператор телеканалу «Телебачення Громади» в Южненській громаді Одеської області, військовослужбовець ЗСУ, оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів, помер 18 грудня 2024 року внаслідок тяжкого поранення під час виконання бойового завдання в Сумській області.
- Вовк Антон, старший музичний редактор «Starlight Production», молодший сержант ЗСУ, служив у 95-тій окремій десантно-штурмовій бригаді під час боїв на Курщині. Загинув 28 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання.
- Ганущак Руслан, фотограф, воєнкор, працівник пресслужби «Азова», згодом телеоператор ТСН, під час повномасштабної війни – боєць 92-ої механізованої бригади ЗСУ. Загинув 11 січня 2025 року на Курщині.
- Заяць Богдан, заступник завідувача редакції теленовин телеканалу «Новий Чернігів», офіцер Сил оборони України, загинув 30 січня 2025 року на Донецькому напрямку внаслідок обстрілу українських позицій.
- Кірпік Юрій, виконавчий продюсер проєктів Starlight Media: «Зважені та щасливі», «Танцюють всі!», «Будиночок на щастя», та інших. З перших днів війни долучився до ЗСУ, служив у складі 711-ї окремої бригади розмінування Державної спеціальної служби транспорту, майор. Загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Про загибель стало відомо 13 березня 2025 року.
- Шибалов Артур, родом із Донбасу, колишній оператор та монтажер телеканалу PTV UA з Полтави, військовослужбовець десантно-штурмових військ, загинув при виконанні бойового завдання на Курщині 13 березня 2025 року.
- Полікевич Кирило, відеограф «Суспільне Дніпро», гранатометник мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, загинув 16 березня 2025 року неподалік Преображенки Покровського району Донецької області.
- Бєндіков Дмитро, випусковий редактор TSN.ua і військовослужбовець Третьої окремої штурмової бригади, родом із Сєвєродонецька, загинув 18 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.
- Лисенко Богдан, журналіст із Житомира, дописував у видання «Факти», «КП в Україні», «Субота», «Ехо», офіцер ЗСУ, загинув під час обстрілу на Запорізькому напрямку 13 квітня 2025 року.
- Коцур Володимир, спортивний журналіст родом із Рівненщини, працював у виданнях «Спорт-Експрес в Україні», «Український футбол» та «Команда», з 2022 року – в ЗСУ. Про загибель стало відомо 29 квітня 2025 року.
- Кобржицький В’ячеслав, коментатор автоперегонів телекомпанії Setanta Sports, військовослужбовець ЗСУ, загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Про загибель стало відомо 1 травня 2025 року.
- Довбуш Василь, колишній монтажер та відеодизайнер ТРК «Люкс», військовослужбовець ЗСУ, загинув 6 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині.
- Неліпа Максим, телеведучий і актор, учасник «Дизель Шоу», військовослужбовець Сил оборони України, загинув 12 травня 2025 року під час виконання бойового завдання.
- Черних Петро, журналіст інформагенції УНІАН, працівник пресслужби компанії «Енергоатом», видання Mind.ua, волонтер, в 2022 добровільно долучився до лав 112-ої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Унаслідок контузій у Петра розвинулася тяжка хвороба, через яку 27 травня 2025 року він помер.
- Гожелак Кшиштоф, польський журналіст, засновник порталу «Наше Кельце», військовослужбовець ЗСУ, загинув 30 травня 2025 року.
- Волобоєв Владислав, журналіст криворізького видання «Пульс», військовослужбовець ЗСУ, загинув під час обстрілу навчального полігону Сухопутних військ на Дніпропетровщині 1 червня 2025 року.
- Голяченко Олександр, журналіст видання «Наш Київ», військовослужбовець ЗСУ, загинув 3 вересня 2025 року.
- Пономаренко Денис, оператор, оператор-постановник проєктів «Х-фактор», «Україна має талант» та багатьох інших. У лютому 2022 року добровольцем пішов служити у ЗСУ, був командиром мінометного розрахунку. Загинув 7 вересня 2025 року на Харківщині під час виконання бойового завдання.
- Будай Богдан, родом із Кривого Рогу, працював у Вінниці в редакції видання “Вежа”, після мобілізації служив у званні лейтенанта в 144-тій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ, загинув у районі виконання службових обов’язків 26 вересня 2025 року.
- Урванцев Олександр, оператор чернігівського каналу «Дитинець», після мобілізації в жовтні 2024 року служив оператором БПЛА, загинув на початку жовтня 2025 року на Харківщині під час виконання бойового завдання.
- Підлипенський Вадим, менеджер з продажу Ligamedia, військовий, загинув 25 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання біля Лимана Донецької області.
- Гузенко Костянтин, фотограф, волонтер «Ukraïner», штаб-сержант 35 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського ЗСУ, загинув 1 листопада 2025 року на Донеччині під час ворожої атаки.
Дані моніторингів загибелі журналістів в Україні:
Міжнародна федерація журналістів / Європейська федерація журналістів.
Платформа Ради Європи зі сприяння захисту журналістики та безпеці журналістів.
Американський Комітет захисту журналістів.
Лондонський фонд «Справедливість для журналістів».
Пам’ятаємо кожного медіапрацівника, якого забрала війна. Журналісти важливі!
Інформаційна служба НСЖУ.
Будівлю одеського дельфінарію «Немо» заарештував господарський суд області за клопотанням прокуратури. Як повідомляє «Думська», це сталося в рамках судової тяганини щодо стягнення з власників об'єкта майже 12 млн грн так званої пайової участі в розвитку інфраструктури міста.
Правоохоронці вимагали ще заарештувати рахунки бізнесменів, але в цьому суд їм відмовив, вважаючи такий захід надмірним: це призвело б до блокування роботи «Немо».
Пайова участь — це гроші, які забудовники раніше перераховували до місцевих бюджетів за право зводити свої об'єкти. Передбачалося, що кошти підуть на дороги, школи, лікарні та іншу транспортну і соціальну інфраструктуру.
Прокуратура наполягає, що компанія «Нерум» і пов'язане з нею ТОВ «Нептун-Біла Сфера» повинні перерахувати згадану суму за реконструкцію дельфінарію, розпочату в 2018-му і завершену в 2022 році.
Відповідачі з цим категорично не згодні і посилаються на зміни в законодавстві.
Нове засідання суду за позовом прокуратури призначено на 6 листопада.