Ось і минули вибори до парламенту Європейського Союзу, розкривши декілька доволі цікавих трендів.
Парламент ЄС
По-перше, це зростання компетентностей – і кандидатів, і виборців, а по-друге, певна неоднорідність у способах відтворення й реалізації програм, дискурсів та наративів.
Вільна й неподільна Європа з одного боку, тримання осторонь “чужинців”, тобто азійців та інших “неендемічних” переселенців з іншого.
Середній клас тихо й ледь помітно критикує бюрократизацію суспільства й “цементування” або “кристалізацію” певних суспільних норм. Зростають антимігрантські настрої, а отже й недовіра до “завезеного ззовні” людського капіталу.
Праві консерватори та яскраві ліві пропонують різні типові й передбачувані рішення, але до стрімкого входження до складу транснаціональних еліт гостей з “колективного Півдня” поки що далеко.
“Тубільцями” їх вже не називають, а от “кольоровими людьми” – скільки завгодно.
Чи вірно це й чи можна створити іншу, більш досконалу форму або фрейм оцінювання талантів без огляду на етнічне й расове походження?
Це було б доволі ефективно, якби думали про природу спорідненої праці, як заповітував видатний філософ Сковорода.
Існує значний простір між обіцянками толерантності “на папері” та реальним працевлаштуванням фахівців. Так, країни Євросоюзу — це джерела перших демократичних законів. Так, це вони створили особливий підхід до індустріалізації. Так, це вони створили всю ту культурно-естетичну парадигму, яку ми споглядаємо й всотуємо з дитинства.
Суперечливість тут полягає не тільки в динаміці попиту на певні товари й послуги, а ще й у вартості адаптації робочих місць до гостей та їх самих до панівної ментальності.
У печворку ЄС цю ментальність можна розгледіти, але поки що спорадично.
Існують меншини та спірні території. До прикладу, країна Басків в Іспанії, малий народ окситанів на півдні Франції, дрібні спільноти слов’ян-старовірів у німецькій Полабії (історичний регіон, не земля), та багатьом відоме “вічне питання” Кіпру.
Туристична привабливість досі є “ласим шматочком” для закордонних інвесторів, некомерційних організацій та Світового Банку, грантові програми й можливості існують на правах соціальних ліфтів, але виникає й поширюється скепсис до технологій.
Якщо повернутись до американської аналітики, то передбачувані Курцвейлом “кроки та стадії” техносингулярності в Євросоюзі можуть втілитись дещо пізніше або й наразитись на опір з боку антиглобалістів та антиденомінаціоністів (критиків усталеної фінансової системи).
“Нові постаті” і в політиці, і в корпоративному світі можуть бути навіть ще складнішими й більш ексцентричними, ніж нам здається.
Можна уявити навіть переписування (у бік несуттєвого спрощення) класичного дипломатичного етикету в монархіях, а також радикалізацію демократичних політичних програм.
З точки зору економіки — подекуди корпоратократія (єдність та централізація процесів за умов дотримання чітких правил компанії-гегемона) зростатиме, і саме бізнес скористується із визбируваних по всій території Союзу “великих даних”, але й спорадичні “хвилі гіперіндустріалізації” та повернення поодиноких спільнот малих народів на доконвенційний рівень існування, і навпаки, грандіозне перевтілення високовмотивованих та пасіонарних “робочих одиниць” з числа малих народів на великих латифундистів та директорів.
Станом на зараз, на превеликий жаль, можна помітити лише позіхання невдоволення з боку еліт по відношенню до гіпоеліт, тобто підкласу, який їх обслуговує. Стилісти-новатори, архітектори й навіть культові письменники можуть вести розкішний та бурхливий стиль життя, будувати й переписувати свій імідж, висловлюватись на політичні теми, але більшість із них не транслює глобальних наративів та поки що, скоріше за все, не креслить поля на цій шахівниці буття. Функція гіпоеліт у поточному “зрізі політичної гри” – показувати масам, що вони мають більше ресурсів та можливостей, ніж їм здається, а не різко й директивно задавати політичний курс.
Вибори — це не тільки цифри та гасла, це ще й тренди, технології та цінності.
Так чи інакше, можливо, що замість занепаду античної та християнської культурних парадигм ми побачимо всі барви розмаїття.
