Одеса – місто своєрідне в багатьох аспектах, у тому числі і за газетними уподобаннями. Щодо кількості друкованих видань ще донедавна все було добре, а от за тиражами газет ми вже давно посідаємо чи не останнє місце в Україні.
Сьогодні ситуація з друкованими медіа на Одещині катастрофічна. Переді мною каталог місцевих передплатних видань Одеської області з обласною сферою розповсюдження на 2-е півріччя 2024 року. У ньому всього 22 назви, з них інформаційно-аналітичних видань 19 – 4 в обласному центрі і 15 в районах (ознайомитися з каталогом пропонуємо на нашому сайті https:// pk.od.ua).
Я свідомий того, що не всі газети ввійшли до каталогу, частина видань через незадовільну роботу пошти взагалі відмовилася від передплати (у тому числі й «Прес-кур’єр»), але це не змінює загальної картини. І, звичайно, ситуація не йде в ніяке порівняння з тим, що було кілька років тому. Наприклад, у обласному передплатному каталозі на 2022 рік (теж далеко не кращому для друкованих ЗМІ) інформаційно-аналітичних видань було 49, в тому числі в самій Одесі 11.
Причин цього багато, у тому числі й об’єктивних. Хіба могла не позначитися на долі газет розв’язана у лютому 2022 року повномасштабна війна путінської росії проти України? А тотальне збідніння народу і масовий виїзд українців за кордон? Із згортанням у країні виробництва зникла реклама і всі медіа «погналися» за грантами, яких на всіх не вистачає.
Але є багато внутрішніх чинників, що стали смертельними для преси, особливо друкованої.
На перше місце серед них я ставлю реорганізацію «Укрпошти», яка звелася до масового закриття поштових відділень, особливо в селах і райцентрах. Пошта просто перестала носити передплачені газети, а у відповідь люди перестали ці газети передплачувати. Крайніми виявилися редакції, які втратили тиражі, а з ними і кошти за передплату.
Другою проблемою, що нищить друковані медіа, особливо районні, на мою думку є адміністративно-територіальна реформа. Я не проти реорганізацій, я за те, щоб чиновників ставало менше. Але погодьтесь, якщо замість 26 районів на Одещині залишилося всього 7, це не могло не позначитися на пресі. Частина видань виявилися нікому не потрібними, а ще частина почали орієнтуватися не на районну авдиторію, а на окремі територіальні громади і тепер успішно перетворюються з місцевих у містечкові. На жаль, багато колишніх районок не мають майбутнього, врятувати їх може хіба що створення об’єднаних редакцій і спільних випусків у межах нових районів. Але хто буде сьогодні цим займатися? Втім, це вже третя проблема друкованих ЗМІ.
Як відомо, 31 березня 2023 року вступив у дію Закон “Про медіа”, проти схвалення якого виступала журналістська спільнота на чолі з НСЖУ. Через рік закінчився перехідний період щодо деяких норм закону, у тому числі й про нову реєстрацію газет. З цим не виникло проблем, більшість видань зробили це безкоштовно. Але закон змінює багато моментів, які ми ще до кінця не усвідомили.
По-перше, з 31 березня 2024 року втратили чинність старі реєстраційні свідоцтва. Тепер немає редакцій газет, а є суб’єкти в сфері медіа, немає засновників видань, є лише бенефіціари (вигодонабувачі). Майже нанівець зведена підтримка медіа і соціальний захист журналістів. А ще новий закон суттєво розширює повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка реєструє друковані медіа, регулює їх діяльність і каратиме за порушення. Якби всі редакції-видавці друкованих медіа були великими фінансовими компаніями чи холдингами, вони б справилися з проблемами. А коли сьогодні багато редакцій мають всього 3-4 працівників, з яких 1-2 бенефіціари, їх сил вистачає хіба що на випрошування у влади і бізнесменів коштів на друк чергового номера чи на виплату мізерної зарплати колективу. І за це готові будь-кому послужити.
А як гранти? Це дуже добра справа. На них можна вижити, але не жити. Це як реанімація в лікарні: від передчасної смерті врятують, а далі вже сам…
Не можу не згадати ще про одне випробування, яке чекає на частину газет нашого регіону: з 16 липня 2024 року для друкованих медіа місцевої сфери розповсюдження набирає чинності стаття 25 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, яка передбачає обов’язкову наявність української версії. Очевидно, пам’ятаючи про це, багато редакцій (тепер уже – суб’єктів у сфері медіа) при реєстрації у нового регулятора вказали дві мови своїх видань: українська і, як правило, російська. Але справа в тому, що закон передбачає не публікацію в одному номері матеріалів різними мовами, а вимагає окремі випуски номерів – один, наприклад, російською, а другий (тотожний) – українською. При цьому тираж українською має бути не меншим, ніж російською. Погодьтесь, для деяких видань Одещини це буде проблемно. Особливо якщо зважити, що тиражі одеських інформаційно-аналітичних видань мізерні: лише «Одеське життя» друкується більше 5600 примірників, всі інші – 1000 і менше.
Отже, повертаючись до запитання у заголовку, мусимо констатувати: сьогодні Одеса (та й уся область) читає дуже мало, хоч вибір медіа ще залишився. А чи матиме читач вибір завтра? Я не впевнений…
