Юлія Свириденко - новий прем'єр України
16 липня Верховна рада підтримала відставку з посади прем'єр-міністра Дениса Шмигаля та всього його уряду. А 17 липня парламент підтримав призначення Юлії Свириденко на посаду премʼєр-міністра. За відповідне рішення проголосували 262 нардепів.
Верховна Рада призначила новий склад уряду
Верховна Рада на засіданні 17 липня підтримала постанову № 13497, якою призначила новий склад уряду. За рішенняна проголосували 253 депутати. Ще 13 депутатів були проти, 23 — утрималися, 26 нардепів не голосували.
Так виглядає чинний склад міністерств:
- Михайло Федоров — перший віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації;
- Олексій Кулеба — віцепрем’єр-міністр з відновлення України — міністр розвитку громад та територій;
- Тарас Качка — віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
- Матвій Бідний — міністр молоді та спорту;
- Герман Галущенко — міністр юстиції;
- Світлана Гринчук — міністр енергетики;
- Наталія Калмикова — міністра у справах ветеранів;
- Ігор Клименко — міністр внутрішніх справ;
- Оксен Лісовий — міністр освіти і науки;
- Віктор Ляшко — міністр охорони здоров’я;
- Сергій Марченко — міністра фінансів;
- Олексій Соболєв — міністр економіки, довкілля та сільського господарства;
- Денис Улютін — міністр соціальної політики, сім’ї та єдності.
Денис Шмигаль став міністром оборони
Верховна Рада 17 липня призначила експрем’єр-міністра Дениса Шимгаля міністром оборони.
За відповідне рішення проголосували 267 народних обранців.
Андрій Сибіга залишився міністром закордонних справ
Верховна Рада 17 липня у рамках затвердження нового уряду на чолі з Юлією Свириденко перепризначила на посаді міністра закордонних справ Андрія Сибігу.
За перепризначення Сибіги головою зовнішньополітичного відомства проголосували 271 .
Ольга Стефанішина буде послом в США
Президент Володимир Зеленський підписав указ про призначення Ольги Стефанішиної Спеціальною уповноваженою президента України з питань розвитку співробітництва зі Сполученими Штатами Америки.
У цьому статусі Ольга працюватиме, щоб не втрачати темпу у відносинах з Америкою, поки тривають всі належні процедури погодження з Вашингтоном її кандидатури на посаду посла України в Сполучених Штатах, заявив президент.
Умєров став секретарем РНБО
Президент Володимир Зеленсьткий своїм указом призначив ексміністра оборони Рустема Умєрова секретарем Ради національної безпеки і оборони України.
Іншим своїм указом президент звільнив Олександра Литвиненка з посади секретаря Ради національної безпеки і оборони України, який був призначений на цю посаду у березні 2024 року замість Олексія Данілова.
Уряд призначив нового мовного омбудсмена
Кабінет міністрів 15 липня призначив нового мовного омбудсмена – докторку філологічних наук фольклористку Олену Івановську.
Одещина опинилася у п'ятірці українських регіонів з найнижчою вартістю земель сільськогосподарського призначення. Один гектар коштує 41,8 тисячі гривень. Такі дані публікує портал Opendatabot.
Компанію областей з найнижчими цінами на землю Одещині складають Запорізька, Херсонська, Чернівецька та Миколаївська. Щоправда, з усієї п’ятірки вартість землі в Одеській області найвища.
Найдорожчою є земля на Івано-Франківщині: у середньому за один гектар покупець викладає 126,6 тис. грн. Далі йдуть Львівщина, Київщина та Тернопільщина.
Серед прифронтових регіонів за вартістю сільгоспземлі лідирує Дніпровщина — там покупці у середньому сплачують 73,9 тис. грн/га.
На Одещині найдешевша земля у південних районах, зокрема в Бессарабії – близько 30 тисяч за гектар. Причини — відсутність стабільних опадів і низька родючість ґрунтів у деяких частинах регіону.
При цьому Одещина опинилася серед областей, де неохоче купують землю. Цьогоріч укладено лише 1944 угоди. Менше тільки в Миколаївській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях. А лідером стала Полтавщина (5,4 тис. угод).
Заслужена журналістка України і авторка низки цікавих книжок Лариса Бурчо відзначає шанований і теплий ювілей. Її багаторічний трудовий і творчий шлях відзначені орденом Княгині Ольги III ступеня, Подякою і Грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України. З нагоди нинішнього ювілею Ларису Бурчо нагороджено Спеціальною відзнакою НСЖУ.
І сьогодні життя Лариси Григорівни наповнене і не скучне. Як завжди, знаходиться багато невідкладних справ, до яких вона долучається з превеликим задоволенням. З нагоди нинішнього ювілею Ларису Бурчо нагороджено Почесною відзнакою НСЖУ.
Життя – воно строкате…
Якось при спілкуванні з Ларисою Григорівною зайшла в нас мова про життя-буття, як білі смуги можуть межувати з чорними, як пережити нелегкі часи. Пам’ятається, Лариса Григорівна тоді сказала: «Життя – воно строкате. Є дні – як весняне сонечко, що пригріває і дарує надію на тепле літо. Такі дні хотілося б пережити ще раз, щоб ще раз відчути подаровану ними радість. Є й не зовсім добрі дні, про які не хочеться згадувати. Такі дні також хотілося б прожити ще раз, щоб щось виправити, зробити краще».
На щастя, світлих днів у її житті завжди було більше
Думається, нині, перебираючи в пам’яті яскраві життєві моменти, згадає Лариса Бурчо й про те, як вона – золота медалістка Лариса Ягодзинська – після випускного в рідній Березівці, що на Одещині, вирушила до столиці з твердим наміром стати студенткою факультету журналістики Київського університету. Бали набрала, а студенткою стати не вийшло: завадив закон, який вимагав при вступі на «журналістику» мати дворічний стаж. Для свіжоспечених випускників-медалістів виділяли тільки кілька місць.
З легкою усмішкою згадує і сьогодні дивується своїй молодій сміливості – як пробилася на прийом до тодішнього декана Дмитра Прилюка, щоб дізнатися, які має шанси на вступ. Той не порадував, сказав прямо, що шансів на студентство у дівчини практично немає. Лариса Григорівна каже: «Поплакала тоді та й повернулася додому. Працювала в сільській школі та коректором у районній газеті «Степовий маяк», готувала матеріали і готувалася до нових вступних екзаменів. Почула про потужний журналістський факультет Львівського університету, що не поступається столичному, і наступного року вирушила туди».
Львівський університет дав знання і подарував щастя кохання…
Львівський університет став щасливим для дівчини з Одещини. Не тільки знання, не гірші за столичні, отримувала, а знайомилася з життям, культурою, побутом дивовижного краю. А головне – зустріла Лариса у далекому від Одеси Львові кохання всього свого життя – однокурсника із Закарпаття Йосипа Бурчо. І в дипломі випускниці Львівського університету стояло вже прізвище не Ягодзинська, а Бурчо.
Так починався сімейний тандем знаних нині в Україні журналістів , що міцнішав рік від року завдяки умінню обох поступитися, не здіймати бурю в стакані води, коли кожен з двох знає, що завжди знайде у своєї половинки підтримку і в роботі, творчості, і в повсякденних побутових клопотах.
Віхи життя і творчості – «Чорноморська комуна», «Маяк», «Вечірня Одеса»
В 1970-х, після закінчення університету, молоді спеціалісти отримали направлення в Одесу, в газету «Чорноморська комуна» , перейменовану пізніше в «Чорноморські новини». Але довелося молодій спеціалістці Ларисі Бурчо замість газети працювати в книжковому видавництві «Маяк», про що вона жодного разу не пошкодувала. Була цікава робота, гарний колектив.
У сім’ї Бурчо тим часом народилися дві донечки. І їхня мама на початку 80-х вирішила спробувати свої сили в очолюваній відомим і шанованим на Одещині Борисом Дерев’янком «Вечерней Одессе». Пройшла усі кар’єрні щаблі – від журналіста за договором, коли працювала тільки на гонорарі, до завідувачки відділу і першої заступниці головного редактора. А в 1997 році, коли життя головного редактора Бориса Дерев’янка трагічно обірвали кулі кілера, Ларису Бурчо на зборах колективу було обрано головним редактором «Вечерней Одессы».
– Борис Дерев’янко був загальновизнаним лідером, який не тільки заснував «Вечірку», а зробив її улюбленою газетою одеситів, – згадує Лариса Григорівна. – Звичайно, що я вагалася, боялася, що після такого талановитого і авторитетного керівника, яким був Борис Федорович, не зможу справитися з цією відповідальною роботою. І все ж погодилася, вирішила спробувати свої сили, бо вірила в колектив газети.
Вона справилася, і працювала на цьому посту майже двадцять років.
Бувало й дуже важко. Після трагічної загибелі Бориса Дерев’янка редакцію дуже довго і дуже прискіпливо перевіряли різні контролюючі органи. Гадали, що знайдуть причини вбивства редактора в якихось економічних негараздах. Не знайшли… Потім саму Ларису Бурчо та редакційну бухгалтерію звинуватили в тому, що неправильно оформили документи, коли виплатили матеріальну компенсацію сім’ї загиблого редактора. Та й ці обвинувачення були зняті.
Доводилося пережити, коли газетний папір дорожчав так, що не вистачало грошей, щоб його купити. Доводилося поборотися з чиновниками, коли редакцію починали виселяти з приміщення у видавничому комплексі «Чорномор’я». Витримувала все Лариса Григорівна тільки завдяки підтримці колективу та рідних.
Не писала в кожний номер «Вечірки». Наверстала упущене численними книжками
Борис Дерев’янко був пишучим редактором – писав практично в кожний номер, брався за найважчі, найважливіші теми та проблеми. Зазвичай це була «колонка редактора» , а протягом останніх років життя він почав писати мемуари – згадував дитинство, сім’ю, близьких йому людей… І це був своєрідний роман на сторінках газети.
Пані Лариса пригадує: «Коли я стала редактором, велика претензія читачів до мене була в тому, що я не пишу в кожний номер «колонки редактора». Це справді було мені не по силах. Виникало багато проблем, треба було вирішувати нагальні щоденні питання».
А її чоловік – Йосип Бурчо – розповів: «Лариса була ініціатором і упорядником багатьох видань про життя і творчість Бориса Дерев’янка, про втілення у життя газети закладених ним принципів. У тому числі і книги пам’яті Бориса Дерев’янка «Життя і смерть Редактора», яку було видано за програмою «Українська книга» в серії «Золоті імена української журналістики» і розповсюджено по всій Україні.
До двадцятиріччя трагічного вбивства Бориса Дерев’янка Лариса Григорівна видала свою книжку «Гніздо Борисове» в епоху змін», у якій щиро і правдиво описала те, як жили газета і осиротілий колектив редакції два важких десятиліття, як зберігали пам’ять про свого першого Редактора. Тут таки тепло розповіла про журналістів газети, які примножують традиції одеської «Вечірки».
Наприкінці 2020 року Лариса Бурчо видала книгу «Сімейний альбом», у якій розповіла про історію своєї родини (її батько був учасником Другої світової війни, дід – пройшов через сталінські табори)».
Варто сказати, що Йосип Олександрович Бурчо – член ревізійної комісії Національної спілки журналістів України, знаний в Одесі редактор газети «Прес-кур’єр» і видавець, активний учасник всіх важливих, спрямованих на захист преси заходів НСЖУ. У його видавничому комплексі поряд з багатьма іншими книжками одеських авторів були видані всі посмертні книжки Бориса Дерев’янка та книжка Лариси Бурчо «Гніздо Борисове» в епоху перемін». А в 2024 році Йосипа Бурчо за збірку публіцистичних творів «Діалоги про Україну» відзначено державною Премією імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
Вихід на пенсію – новий етап активної творчості
Після виходу на пенсію Лариса Бурчо не полишила творчу діяльність: в одеських виданнях тривалий час регулярно публікувалися її статті на соціально-моральну проблематику сучасного світу. Вона підтримує контакти з колективом «Вечірньої Одеси», є одним із засновників ТОВ «Редакція газети «Вечірня Одеса», постійно бере активну участь у засіданнях журі по визначенню лауреатів премії газети «Люди справи» пам’яті Бориса Дерев’янка. Цю премію заснував ще Борис Дерев’янко, а відновила її Лариса Бурчо і назвала іменем першого редактора.
Доньки і онуки обирають інші професії. Але є ще онука Софійка…
Доньки не пішли слідами батьків, обрали професії лікаря і юриста. Самі вже дорослі, подарували батькам онуків, а все одно йдуть до мами з татом за порадою, поділитися радістю і проблемою. Знають: їх у батьківській хаті завжди зрозуміють і підтримають. Батьки-журналісти сподівалися, що хоча б хтось з онуків піде в житті їхньою стежиною. Та поки що так не сталося.
Йосип Бурчо розповів: «Старший онук Костя став морським механіком і зараз ходить морями-океанами. Бабусю вітатиме, мабуть, з Південної Кореї. Молодші – Володя і Руслан – студенти Одеського національного морського університету.
Аж раптом у 2017 році Бог дав нам онучку – Софію, Соню. Я вже не кажу про чисто людську радість, але ця подія дала нам нову надію: а може, не переведеться наш рід журналістський? Ось цією надією й живемо зараз з Ларисою. Вона з онучкою проводить весь час. І це не просто слова. Ще з дворічного віку, поки мама на роботі, Софійка завжди була з бабунею Ларисою.
Онуки виросли. Тільки от професію журналіста не обрали. Фото 2010 року
Зараз Соня закінчила 1-й клас ліцею «Європейський». Але все так, як і раніше: ранком мама завозить дочку до школи, а в обід бабуся забирає внучку до нас: готує з нею уроки, грається, розважає. І болюча прикмета часу – часті повітряні тривоги, під час яких Лариса Григорівна разом із Софійкою разом ховаються «між двома стінами» в квартирі чи йдуть у найближчий паркінг, що служить за сховище.
З внучкою СофієюСофійка добре вчиться, любить читати вірші, дуже ініціативна і комунікабельна. Хочеться вірити, що наша надія, що Софійка стане журналістом, – не безпідставна».
І наостанок – невеличкий секрет від сім’ї Бурчо
Усе той же Йосип Бурчо розповів про сімейну традицію:
«Ще така деталь: Лариса народилася 14 липня, в цей день ми й святкуємо її ювілей. А в паспорті вона записана 20 липня. Тому 14-го ми збираємось у сімейному колі в Одесі, а вже 17-го їдемо в Закарпаття, на мою батьківщину. Тож 20 липня піднімемо келихи за здоров’я ювілярки у Берегові».
***
Приєднуємося до привітань! Зичимо Ларисі Григорівні невичерпної енергії і теплого сімейного затишку на багато-багато років! Хай наближається Перемога, щоб не доводилося бабусі з онучкою шукати прихистку в сховищах від шалених московитських обстрілів.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
З нагоди Дня Військово-Морських сил ЗСУ Президент України Володимир Зеленський 6 липня зустрівся з воїнами ВМС та відзначив їх державними нагородами. Глава держави подякував військовим морякам за виграні бої та битви, що дають Україні змогу протистояти російським окупантам і захищати життя.
«Україна виборола своє право на Чорне море та виштовхнула російський флот у віддалені бухти на сході. Україна виборола контроль над островом Зміїний, а отже, над судноплавством. Щодня наші воїни Військово-Морських сил разом із розвідкою та разом зі Службою безпеки та іншими складовими нашого захисту роблять усе можливе, щоб працювали українські порти та наші українські шляхи в морі», – наголосив Володимир Зеленський.
Президент також подякував військовим морякам за захист Одещини та всього Південного узбережжя України від загрози російського десанту, особливо в перший рік повномасштабної війни.
«Наш захист тоді – це справді історичний результат українського народу, результат усіх вас та ваших побратимів», – зауважив Глава держави.
Він окремо відзначив морських піхотинців, які захищають позиції на найбільш жорстких напрямках фронту.
Володимир Зеленський вручив орден «Золота Зірка» Герою України, старшині 1-ї статті Денису Чумаку. Екіпаж десантного катера під його командуванням здійснив десятки бойових виходів через річку Дніпро, забезпечуючи перевезення, вогневе прикриття та евакуацію десантних підрозділів. У червні минулого року катер потрапив під атаку російських дронів та був пошкоджений. Старшина зазнав поранення, але попри це екіпаж під його керівництвом доставив боєкомплект і продовольство на лівий берег Дніпра та висадив десант. Після лікування Денис Чумак неодноразово потрапляв під обстріли, зазнавав поранень, але щоразу продовжував виконувати бойові завдання та рятувати побратимів.
Президент закликав ушанувати пам’ять полеглих героїв. Усіх моряків та морських піхотинців, які віддали життя за Україну та незалежність, вшанували хвилиною мовчання.
Глава держави передав мамі загиблого матроса Артема Медведєва відзнаку «Хрест бойових заслуг». У складних умовах Артем Медведєв здійснив 35 бойових виходів через річку Дніпро. Виконував надводне і протиповітряне прикриття під час форсування річки. Його катер двічі потрапляв під ворожі обстріли, але попри це матрос доправляв десант та боєприпаси на лівий берег і евакуйовував поранених. 2 лютого минулого року внаслідок російського мінометного обстрілу та атаки дронів двигун катера був пошкоджений, екіпаж намагався дістатися берега самостійно. Артем Медведєв загинув через переохолодження.
Також Президент вручив відзнаку «Хрест бойових заслуг» майору Ігорю Раку. Поблизу Кринок на Херсонщині екіпаж танка під його командуванням восени 2023 року ліквідував два мінометні розрахунки та завдав ударів по опорному пункту ворога, знищивши трьох окупантів. У грудні 2023-го – ліквідував шістьох штурмовиків. Навесні минулого року – уразив російський командно-спостережний пункт на лівобережжі Дніпра. У травні торік – влучив в укриття ворога та знищив 12 окупантів і БМП.
Ще трьох воїнів Президент відзначив орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, тринадцятьох – орденами «За мужність» ІІІ ступеня та одного – медаллю «Захиснику Вітчизни».
(Сайт Президента України).
Ххх
«В Одесі 6 липня встановили національний рекорд України – морсьеі курсанти та ліцеїсти розгорнули найбільший прапор Військово-Морських Сил ЗС України. Його довжина 35 метрів, а ширина 19,8 метрів», -повідомив командувач ВМС ЗС України Олексій Неїжпапа.
В Одесі 5 липня підірвали авто працівника оборонного підприємства, підозрюваного затримали по гарячих слідах. Про це повідомили Офіс генерального прокурора, Національна поліція, СБУ.
Інцидент стався у суботу вранці, 5 липня, на вул. Варненській. Вибухівку заклали під сидіння авто. Постраждалий водій вижив і наразі отримує медичну допомогу.
Підозрюваним виявився 22-річний мешканець Запорізької області, раніше судимий, якого завербували російські спецслужби через телеграм-канали.
За попередньою інформацією правоохоронців, чоловік отримав замовлення від російського куратора у месенджері, приїхав до Одеси та за командою сховав сумку із вибухівкою під машину, а потім дистанційно привів її в дію.
Щоб забезпечити відеотрансляцію вибуху у режимі онлайн, чоловік встановив телефон із віддаленим доступом навпроти спланованого місця теракту.
За свою "роботу" виконавець мав отримати гроші. Підозрюваного затримали на залізничному вокзалі в Одесі, звідки планував втекти.
Затриманому оголосили підозру за ч. 2 ст. 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт). Прокуратура вже подала клопотання до суду про взяття його під варту.
Досудове розслідування триває. Підозрюваному загрожує 12 років тюрми.