Секрети подачі заявок
Листопад 11, 2024 р.
ДОВІДКА. Грант – це безоплатна фінансова допомога, яка надається для реалізації проєктів, ефективний інстумент підтримки ініціатив.
Маєте цікаву ідею? Хочете підвищити стійкість вашого медіа? Бажаєте взяти участь у грантовій програмі, але сумніваєтеся, чи вийде? Відповіді на ці та інші питання надала експертка з фандрейзингу та супроводу грантових проєктів, членкиня наглядової ради Української Ради Бізнесу Надія Бедричук під час вебінару для медійників «Секрети успішних грантових заявок: як зрозуміти донара та будувати тривалі партнерські зв’язки».
Медіасфера, особливо на регіональному рівні, стикається зараз з великою кількістю викликів: падіння тиражів, звуження рекламного ринку, інтернет-конкуренція, релокація з небезпечних територій. Самостійно багатьом редакціям навряд чи вдалося б вижити, а тим більше – розвиватися. Для прифронтових та прикордонних медіа, головне – зберегти та продовжити свою діяльність. І грантові кошти можуть у цьому істотно допомогти.
Та не всі наважуються на перший крок – подання грантової заявки. Бо не впевнені у своїх силах, не мають потрібних знань, щоб і аплікаційні документи оформити правильно, і налагодити співпрацю з грантодавцями. Хоча пошук фінансування медіасфери через гранти є актуальним не лише для України, а і для багатьох країн світу. І варто далі рухатися у цьому напрямку.
Треба вірити у себе
– Перед початком роботи з грантовою програмою потрібно усвідомити, що немає універсального методу написання заявки, яка гарантовано буде підтримана, – пояснює Наталія Бедричук. – Але у будь-якому разі треба вірити у себе, розуміти, що ваш проєкт, ідея є достойними для фінансування.
Аби краще зрозуміти вимоги грантодавця, потрібно сконтактувати з особою, яка відповідальна за ту чи іншу грантову програму, корисним буде і спілкування з успішним отримувачем грантів. У різних грантодавців свої вимоги, бачення подальшої роботи з тим чи іншим проєктом, побудова стосунків з виконавцями. Тому варто отримати якомога більше інформації про грантову програму, у якій збираєтеся брати участь.
Статистика отримання грантових коштів свідчить, що задовольняється 25 відсотків від поданих заявок організаціями, які мають великий досвід роботи з грантами: як правило, з чотирьох поданих заявок, підтримується одна. Буває й таке, зауважила експертка, що з 200 заявок задовольняють 7-8. Але це не означає, що не потрібно пробувати.
Як охопити якнайбільше коло грантодавців
– Сформуйте широке коло тем, з якими ви можете працювати, – наголосила Надія Бедричук, – але не концентруйтеся лише на публікації матеріалів. Приміром, журналістка писала про те, що можна купувати на українському ринку, потім на основі цієї теми з’явилася ідея створення громадської організації з відповідним напрямком роботи і успішним залученням грантів. Подумайте, як можете поділитися своєю експертизою.
Увагу грантодавців найчастіше привертають:
– розслідування;
-проєкти соціального спрямування;
-проведення тренінгів;
-аналітичні розробки;
-дослідження.
– Можна взяти у роботу тему, яка є важливою для регіону, де працює медіа, приміром, з сфери антикорупційної діяльності, – звернула вагу експертка. Можливо звернутися до такого напрямку як фактчекінг, адже зараз існує багато фейків і журналісти працюють над їхнім виявлення, протидіючи російській пропаганді.
Цікавою може бути ідея проведення заходів на дискусійній платформі, проєкти з відбудови. За словами Надії Бедричук, потрібно бути універсальними, аби охопити якнайбільше коло грантодавців.
Знаходьте свою нішу
Основні грантодавці, які надають фінансову підтримку медіа, добре відомі журналістській спільноті. Окремі з них розуміють проблематику медійної сфери і можуть пропонувати грантові програми без виконання певних процедур.
Що варто зробити – рекомендації від Надії Бедричук:
-оформити підписку на повідомлення від донорських організацій, аби бути у курсі усіх пропозицій та ініціатив;
-бажано відвідувати їхні і партнерські заходи, налагоджувати особисте спілкування, що буде корисним у подальшій роботі;
-не слід ігнорувати й грантові організації, які працюють в інших сферах, вони теж можуть надавати свої пропозиції для медіа, не заглиблюючись при цьому у їхню тематику. До прикладу, експертка назвала сайт «Гурт», де публікується багато різноманітних оголошень про грантові програми.
Потрібно враховувати і такий нюанс: у медійному середовищі висока конкуренція, подається багато заявок на гранти. Важливо шукати свою нішу, пропонуючи цікаві проєкти. Але за великої кількості заявок не завжди вдається навіть з хорошим проєктом отримати грант. Не варто сумніватися у своїй спроможності і розхолоджуватися, наголошувала експерка. Говорила вона й про те, що деякі донорські організації обмежують кількість учасників для отримання грантів, зазначаючи в оголошенні, що подавати заявки можуть, приміром, лише громадські організаці. Тому, можливо, варто подумати про створення ГО, засновником якої може виступати медіа, скажімо, з аналогічною назвою.
Важливо вибудовувати свою репутацію
Надія Бедричук переконана: аби успішно працювати з грантодавцями, потрібно знати їхні інтереси та внутрішні вимоги, які можуть і не прописуватися у критеріях відбору. Є грантодавці, котрі надають кошти організаціям, які мають досвід використання грантів, а окремі хочуть допомогти «молодим» грантоздобувачам. Важливо вибудовувати свою репутацію як надійного партнера-грантоотримувача, з яким можна працювати на основі довіри. Грантодавці зацікавлені в успішності своїх проєктів, тож самі намагаються контактувати з такими грантоотримувачами, навіть «полюють» на них, зважаючи на ефективність спільної роботи.
Аби краще розуміти вимоги організацій-донорів, задавати питання і знаходити на них відповіді, потрібно брати участь у інформаційних сесіях, які проводять грантодавці.
У грантодавців зазвичай різні погляди на те, як потрібно заповнювати конкурсну заявку. Під час її оформлення важливим є складання і чіткого та прозорого бюджету, без формального підходу. Це має бути бюджет діяльності, тобто проведення заходів, виконання певних дій, а не просте споживання коштів. У грантодавця може виникнути потреба підтвердження спроможності грантоотримувача, або тієї чи іншої цифри, приміром, довідкою з бухгалтерії, випискою з банку, адміністративні видатки і заробітна плата не завжди є пріоритетними, вважає експертка.
Про все це та багато іншого можна довідатися якраз під час інформаційних сесій, аби подача грантової заявки мала більший шанс на успіх.
Як написати конкурентноспроможну заявку на грант: поради Надії Бедричук:
– об’єктивно зважити свої ресурси, адже написання заявки потребує багато часу і зусиль;
– детально вивчити вимоги, які ставить грантодавець, критерії відбору, пріоритети і тематику програми;
– визначити теми, які є важливими, мають вплив, і з якими ви добре обізнані, аби пропонувати їх грантодавцю;
– зазначаючи мету, завдання, очікувані результати і цілі проєкту, чітко формулюйте свої наміри, пропозиції, думки;
– зважайте на відповідність мети вашої заявки тій, яку формулює грантодавець;
– не намагайтеся одним грантом вирішити одразу багато питань;
– розробляючи бюджет, показуйте достовірні і раціональні дані, аналізуйте цифри, які є на внутрішньому ринку, аби видатки відповідали реаліям сьогодення;
– текст заявки варто готувати з використанням професійної термінології, уникаючи багатослів’я та «води»;
– будьте проактивними: шукати партнерів можна не лише в Україні, багато організацій, готових до партнерства, є за кордоном.
Два способи успішно заявити про себе
Перший спосіб: пропрацювати «катехізис Гейлмайєра», дати собі відповіді на запитання з восьми пунктів:
– Що ви намагаєтеся зробити? Сформулюйте цілі, не використовуючи жаргон.
– Як це робиться сьогодні і які межі цієї практики?
– Що нового у вашому підході? Чому він буде успішним?
– Кому це цікаво? Якщо досягнете успіху, що зміниться?
– Які ризики та вигоди?
– Скільки це буде коштувати?
– Скільки це забере часу?
– Які проміжні досягнення будуть свідчити про успішність ідеї?
Другий спосіб: SMART-цілі:
– Будьте конкретними. Чітко формулюйте. Не дозволяйте неправильних трактувань.
– Результати мають бути вимірювальними і легко перевірятися.
– Результати мають виглядати досяжними, враховуючи бюджет і часові рамки.
– Заявка повинна відповідати проєктним цілям та ситуації.
– Роботу можна виконати протягом зазначеного часу.
Надія Бедричук не раз наголошувала, що починати долучатися до грантових ресурсів потрібно з невеликих проєктів, набуваючи досвіду та репутації і рухатися до більшого. На ринку послуг працюють і грантрайтери, які можуть допомогти з написанням аплікаційних заяв, але це потребує коштів для оплати спеціалістів, і при цьому медіа теж буде постійно у процесі, надаючи інформацію, вказуючи ідеї, завдяки яким є бажання отримати грант. Треба реалістично зважувати усі можливості.
Але точно потрібно пробувати, і якщо навіть заявка не буде підтримана, продовжувати роботу над поданням аплікаційних документів на наступний грант.
Національна спілка журналістів України є партнером багатьох організацій-донорів, моніторить грантові пропозиції, надаючи медійникам корисну інформацію.
Організувала онлайн-зустріч українських медійників з експерткою Національна спілка журналістів України у партнерстві з Fondation Hirondelle (Швейцарія) та Міжнародним Інститутом регіональної преси та інформації (IRMI), Україна. Модерувала захід Ірина Хроменко, координаторка проєктів НСЖУ.
Людмила Мазнова.
(Сайт НСЖУ).
Результати соціологічного дослідження про вплив медіа на своїх читачів оприлюднила «Українська правда» 21 вересня.
Серед новинних сайтів "Українська правда" на першому місці, у 2023 році її читали 8% опитаних, а у 2024 році – 13%.
На другому місці ТСН (12% та 12% відповідно), а за ним "Цензор" (5% та 10%).
Серед служб та сервісів беззаперечним лідером є "Укр.нет" з 12% у 2023 та 24% у 2024 році.
На телебаченні лідирує "1+1" з 63% та 62% відповідно, за ним ICTV з 37% та СТБ 33% та 25%.
Найпопулярнішим радіо безсумнівно залишається "Українське радіо" 21% та 39%. У трійці "Радіо НВ" з 10% та 14% і "Хіт ФМ" з 18% та 10%.
Видання Mind дізнавалося, скільки коштує 1 кВт електроенергії в Європі і чи дійсно українці платять більше, ніж німці та поляки.
Загальні тенденції європейського ринку електроенергії
У ЄС оптові ціни на електроенергію знизилися у 2023 і 2024 роках після стрімкого зростання в попередні два роки. Ціна зростала на тлі глобальної енергетичної кризи та збільшення попиту під час економічного відновлення після пандемії. Свою роль відіграли підвищення цін на природний газ та вугілля, падіння виробництва відновлюваної енергії.
Попри дефіцит енергопостачання у Європі, коливання цін на електроенергію в кожній країні відрізнялися. Наприклад, Італія зафіксувала найвищий показник у регіоні та перевищила 540 євро за мегават-годину в серпні 2022 року. Адже країна – найбільший імпортер електроенергії в ЄС. У Швеції у цей період спостерігалося менш виражене зростання цін. Тому що в країні на гідро- та атомну енергетику припадає значна частка виробництва електроенергії.
З кінця 2022 до липня 2024 року тарифи на електрику для населення в Європі впали в середньому на 67%. Але не всюди. За даними Євростату, починаючи з 2022 року, найрізкіше зростання витрат на енергію відбулося в таких країнах:
- Румунія: +112%
- Нідерланди: +86,3%
- Чехія: +81,9%
- Литва: +65%
- Австрія: +47%.
Де найдешевша електроенергія в Європі?
Згідно з Household Energy Price Index (HEPI), станом на серпень 2024 року, найдорожчою є електроенергія в Німеччині, де вартість 1 кВт-год становить 0,39 євро (17,9 гривень). У першій десятці за вартістю кіловатів Чехія – 0,37 євро (17 грн), Ірландія – 0,36 євро (16,5 грн), Велика Британія – 0,34 євро (15.6 грн), Кіпр і Швейцарія – 0,33 євро (15,1 грн). А також Бельгія, Данія, Італія – 0,32 євро (14,7 грн), Франція – 0,30 євро (13,8 грн).
У Португалії та Австрії 1 кВт-год коштує 0,25 євро (11,5 грн). У Польщі, Греції, Латвії, Нідерландах та Естонії – 0,24 євро (11 грн). Трохи менше – 0,20 євро (9,2 грн), платять у Словаччині, Словенії та Іспанії.
У Румунії та Ісландії електроенергія коштує 0,16 євро (7,3 грн) за 1 кВт. У Швеції та Фінляндії – 0,17 євро (7,8 грн), а в Хорватії та Молдові – 0,14 євро (6,44 грн).
Дешевша електроенергія в Сербії та Угорщині – 0,10 євро (4,6 грн). Найдешевша: в Болгарії – 0,9 (4,14 грн) та Норвегії – 0,07 євро (3,2 грн).
В Україні вартість електроенергії в перерахунку становить 0,094 євро (4,32 грн).
Як формується ціна на електроенергію в Європі?
Вартість електроенергії на європейських ринках формується на основі попиту та пропозиції. Загалом ціна на електроенергію залежить від економічної політики країни. А саме: скільки коштів витрачається на будівництво та обслуговування енергетичних об’єктів і мереж.
Також важливим є співвідношення атомної, теплової та гідроенергетики. Якщо в Іспанії, Данії, Швеції, Норвегії та Фінляндії завдяки впровадженню «зеленої» енергетики можливе зменшення цін на електроенергію, то в Румунії подорожчання викликано необхідністю оновлення застарілих систем. У Норвегії, наприклад, електроенергія виробляється переважно з відновлюваних джерел: вітряними та гідроелектростанціями. Тож і ціна відповідна.
Як формується ціна на електроенергію в Україні?
До 1 липня 2019 року в Україні всі генерувальні компанії продавали електроенергію єдиному Державному підприємству «Енергоринок» за тарифами, які встановлювала держава. Головним недоліком системи було те, що ціна визначалася не ринком, а штучно. Учасники ринку продавали та купували електричну енергію за вартістю, яка не враховує попит і пропозицію.
З 2019 року український ринок електроенергії функціонує за європейською моделлю. Однак державне регулювання має місце. Про українського споживача дбає Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
З 1 червня 2024 року в Україні діє єдина фіксована ціна на електроенергію для населення 4,32 грн за кВт. Також передбачено нічний тариф, що становить 50% вартості звичайного – 2,16 грн за кіловат. Тарифи на електроенергію для бізнесу також зросли. Вартість залежить від постачальника та класу напруги. Також ціна електроенергії для юридичних осіб залежить від обсягів споживання та графіку роботи.
Чому зросла ціна для українських споживачів?
Після повномасштабного вторгнення українська енергетична інфраструктура частково зруйнована та виведена з ладу. Через окупацію росіянами Запорізької АЕС, знищення Каховської ГЕС та атаки на Дніпрогес спостерігається суттєвий дефіцит енергії. Загалом країна втратила майже половину потужності, що виробляли всі АЕС до 24 лютого 2022. Станом на вересень 90% теплоелектростанцій не працюють.
Міністр енергетики Герман Галущенко називає підвищення тарифів вимушеним рішенням. Влітку 2023 року ціни також зросли. Кошти спрямували на ремонтну кампанію мереж.
Фейки про електроенергію в Україні та їх спростування
Ворог воює на інформаційному фронті також. Час від часу в мережі з’являються фейки, у які вірять українці. Ось найвідоміші з них.
1. Україна продає енергію за кордон, поки українці сидять без світла. Нещодавно виник скандал стосовно продажу світла в Румунію. Очевидний факт, що Україна зі зруйнованою енергетикою не в змозі здійснювати комерційний експорт до країн Європейського Союзу, чомусь ігнорується.
Водночас Україна є частиною об'єднаної енергомережі Європи тож долучається до транзитних перетоків з одних європейських держав до інших. При цьому надлишкова енергія перетікає не лише від нас, а й до нас. Це дозволяє стабілізувати ситуацію в енергосистемі та зменшити навантаження щодо відключень електрики.
2. В Україні – найвища ціна за електроенергію в Європі. Цей фейк активно поширювали в соцмережах, а як ілюстрацію використовували порівняльну таблицю з цінами, взятими з порталу Minfin. Як з’ясувалося, порівняння цін некоректне, адже цифри в таблиці відображають біржові ціни, які значно відрізняються від роздрібних. Факт: ринкова вартість електроенергії в Україні коливається в районі 7−8 грн.
3. Країну чекає тотальний блекаут. Ця інформація тиражується росіянами в надії посіяти паніку. В подібних дописах також пропонують приєднатися до мобільних застосунків з логотипом «Укренерго», які інформуватимуть про відключення. Ще влітку пресслужба «Укренерго» попереджала про фейкові телеграм-канали, які використовують офіційний логотип компанії та розповсюджують російське ІПСО.
Щодо можливого блекауту, то очільник Кабміну Денис Шмигаль запевнив, що Україна активно працює над захистом об’єктів енергетичної інфраструктури, отже, цієї зими в Україні тотальні блекаути не плануються. За словами прем’єра, 85% енергооб'єктів уже захищено трьома рівнями захисту. В перспективі планують захистити всі.
У свою чергу експерти прогнозують, що кількість аварійних і стабілізаційних відключень зростатиме. Та й інтенсивність обстрілів агресора важко передбачити. Проте українці вчаться жити в умовах відключень і нових цін на світло.
Триває повномасштабна війна, зумовлена безпрецедентною агресією російської федерації проти нашої країни, тож по всій території України відбуваються заходи мобілізаційного характеру, зокрема призов військовозобов’язаних громадян для виконання військового обов’язку. Якщо на початку війни питання порядку призову було не до кінця визначене та законодавчо врегульоване, то наразі ситуація змінилась, оскільки Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 560 від 16 травня 2024 р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (Постанова № 560), якою, серед іншого, визначається порядок вручення повісток, відмови від отримання повістки, реквізити (зміст) повістки тощо.
Національна спілка журналістів України вкотре наполягає, що журналісти приносять значну користь суспільству, висвітлюючи локальні події, останні новини, в тому числі військові злочини російської федерації та виконуючи інші професійні функції.
Оскільки ані органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, ані законодавець досі не розробили механізм бронювання, або отримання відстрочки військовозобов’язаними журналістами, в цьому матеріалі коротко роз’яснюємо, які повноваження мають представники ТЦК та СП, поліції, хто уповноважений вручати повістки, які обов’язкові реквізити повістки, порядок їх вручення тощо. Сподіваємось, із цією статтею ознайомиться якомога більше військовозобов’язаних журналістів, адже знання та розуміння свої прав та обов’язків може дозволити запобігти порушенням зі сторони відповідних органів та вчиненню порушень проти особи.
Хто має право вручати повістки?
Постановою № 560 чітко визначено коло осіб, які уповноважені вручати повістки, а саме:
- Представники ТЦК та СП – у межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідного ТЦК та СП;
- Представники структурних підрозділів держадміністрацій – в межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідної держадміністрації;
- Представники виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад – в адміністративних межах населених пунктів та територій, на які поширюється повноваження відповідних виконавчих органів;
- Представники підприємств, установ, організацій – на території підприємств (установ, організацій) та в місцях виконання працівниками робіт (обов’язків);
- Представники відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ (тільки резервістам та військовозобов’язаним, які перебувають в зазначених органах на військовому обліку) – на усій території України.
ВАЖЛИВО! Не всі представники зазначених груп (окрім представників підприємств) мають право вручати повістки, а лише ті, кого було уповноважено вручати повістки на підставі наказу відповідного керівника ТЦК та СП, держадміністрації тощо. На підставі наказу, яким визначено особу, уповноважену вручати повістки, видається службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки. Видане службове посвідчення має бути власноручно підписане керівником та підпис має бути скріплений гербовою печаткою.
Де та коли можуть вручити повістку?
Вручення повісток може здійснюватись цілодобово за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, на пунктах пропуску (блокпостах), пунктах пропуску через державний кордон України.
Який порядок складення повістки, її реквізити (зміст)?
Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як і самою Постановою № 560, визначено обов’язкові реквізити заповненої повістки, які загалом ідентичні, але з невеликою, проте значною різницею в одному з пунктів.
Відповідно до Постанови № 560, у повістці зазначаються:
- прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
- найменування районного (міського) ТЦК та СП або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку;
- мета виклику до районного (міського) ТЦК та СП або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- місце, день і час явки за викликом;
- підпис (кваліфікований електронний підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку, дата підпису (в законі відсутня вимога про зазначення дати підпису);
- реєстраційний номер повістки;
- роз’яснення про наслідки неявки і про обов’язок повідомити про причини неявки.
Яким чином може бути направлена повістка?
Повістка про виклик може бути вручена особисто або відправлена поштою рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
У разі надсилання повістки поштою, вона має бути надіслана на адресу місця проживання військовозобов’язаного, зазначену ним під час уточнення даних, а якщо уточнення не здійснювалось – на адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Належним підтвердженням оповіщення виклик до районного (міського) ТЦК та СП або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
- у разі вручення повістки – особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
- у разі надсилання повістки засобами поштового зв’язку:
– день отримання поштового відправлення, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
– день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за місцем проживання/місцем реєстрації;
Отже вручення повісток в інший спосіб, як от: залишення повістки у поштовій скриньці, у дверях квартири, телефонний дзвінок тощо не вважається належним здійсненням оповіщення особи про її виклик до відповідного ТЦК та СП.
Як відбувається вручення повісток?
Повістки для оповіщення видаються представнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженому їх вручати, під підпис в журналі реєстрації повісток. Після завершення заходів оповіщення такий представник звітує про кількість виписаних та вручених повісток.
Старший групи оповіщення, уповноважений представник ТЦК та СП зупиняє (підходить до) громадянина та відрекомендовується, повідомляє про мету зупинки (прибуття) та спілкування.
На вимогу громадянина пред’являє свій паспорт громадянина (посвідчення офіцера, військовий квиток, службове посвідчення), службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, а також пропонує громадянину пред’явити його паспорт та військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).
ЗВЕРТАЄМО УВАГУ! Саме громадянин, якого зупинили, має заявити вимогу представнику ТЦК пред’явити його документи, зокрема, службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки.
Без пред’явлення такої вимоги, у разі відмови від отримання повістки, буде вкрай важко довести, що представник ТЦК та СП або інша особа, що вручає повістку, не мали відповідних повноважень.
При цьому, під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником ТЦК та СП або поліцейським.
Чи можна не з’явитись в ТЦК та СП за врученою повісткою?
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов’язаний у найкоротший термін, але не пізніше ніж упродовж трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до ТЦК та СП (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки, безпосереднього звернувшись до зазначеного у повістці ТЦК та СП (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Хто та в яких випадках може здійснити затримання?
Адміністративне затримання може бути проведено виключно представниками поліції, (при цьому допускається сприяння представників ТЦК та СП) у випадку, якщо керівник ТЦК та СП звернувся до органів поліції для затримання особи у зв’язку із вчиненням нею адміністративного правопорушення щодо відмови від отримання повістки або дотримання правил військового обліку, а також у випадках, якщо під час вручення повістки у складі групи оповіщення, до якої входить представник поліції, громадянин відмовився від отримання повістки, про що зазначалось вище.
Адміністративне затримання здійснюється незалежно від місця перебування особи на військовому обліку. У такому разі особу доставляють до найближчого ТЦК та СП або органів СБУ, або відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Водночас, якщо представниками ТЦК та СП було подано повідомлення органам поліції про необхідність затримання особи, представники поліції мають внести до реєстрів та баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, інформацію про осіб, які вчинили вищезазначені адміністративні правопорушення,
Інформація про осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у сфері військового обліку, також має бути внесена до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних, резервістів, та яка також має відображатись в електронній формі (застосунку Резерв +).
Як проводиться адміністративне затримання особи?
Під час адміністративного затримання обов’язковим є складення протоколу, в якому зазначаються:
- дата і місце його складення;
- посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол;
- відомості про особу затриманого;
- час і мотиви затримання.
Протокол підписує посадова особа, яка його склала, і затриманий. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.
Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Органи (посадові особи), які мають право здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання інформують центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію», поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України. На вимогу особи поліцейський зобов’язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.
Згідно зі ст. 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. Водночас кодексом також передбачено, що осіб, які вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи та/або з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб.
ВАЖЛИВО: призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця перебування на військовому обліку. Таким чином, можливим є вручення повістки та направлення до будь-якого ТЦК та СП у будь-якій адміністративно-територіальній одиниці України.
Процедура проведення призову включає (скорочено):
– оповіщення про виклик;
– прибуття до ТЦК та СП;
– проходження медичного огляду;
– перевірку підстав щодо надання відстрочки;
– документальне оформлення призову;
– відправлення призваних громадян на військову службу.
Таким чином, незалежно від того, чи була відстрочка фактично оформлена, під час проведення призову та ДО моменту відправлення на військову службу має бути встановлено, чи має військовозобов’язана особа підстави для відстрочки від призову. Отже, у будь-якому випадку, якщо наявні відповідні підстави, необхідно наполягати на оформленні відстрочки, зазначати про такі підстави, подавати заяву про оформлення відстрочки та відповідні документи для того, щоб не бути незаконно відправленим на військову службу.
● ● ●
Нагадуємо, що для журналістів працює безкоштовна гаряча лінія юридичної допомоги НСЖУ. Українські медійники та медійниці можуть отримати консультації від висококваліфікованих фахівців юридичної компанії «IBC LEGAL SERVICES» – адвокатів та юристів із великим досвідом.
Ми гарантуємо:
● повну конфіденційність;
● професійну, кваліфіковану допомогу;
● якісну та швидку відповідь на поставлене питання.
Для звернення необхідно заповнити спеціальну форму: http://surl.li/evrmg. Сервіс є повністю безкоштовним і доступним із будь-якого регіону чи країни.
Юридична гаряча лінія працює під егідою мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ за підтримки ЮНЕСКО та Міжнародної і Європейської федерацій журналістів.
Даніл Сербін, IBC Legal Services
(сайт НСЖУ https://nsju.org)
Ворожі обстріли столиці на заваді не стали. Більшість лауреатів – члени НСЖУ.
«Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі.
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…».
Пророчими віршами генія української літератури Івана Франка 7 серпня 2024 року, в день 168-ї річниці від дня його народження, в Національному музеї літератури України відкривалося урочисте зібрання з нагоди нагородження журналістів і науковців – лауреатів премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
***
Премія імені Івана Франка встановлена рішенням уряду з ініціативи Держкомтелерадіо, НСЖУ, Міністерства культури України.
Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко, який очолює Комітет з присудження премії імені Івана Франка, зауважив таке:
«Цьогорічне вручення премії відбувається на тлі масованих російських обстрілів України, потужної ракетно-шахедної атаки на Київ. Але це не завадило зустрічі в самому серці столиці, щоб відзначити переможців престижної премії.
Переконаний, що ми здолаємо всі проблеми й перепони, котрі чинить віроломний ворог, і переможемо в цій жорстокій війні. Під час відзначення Дня незалежності великий друг нашої країни – прем’єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте українською мовою сказала чудові слова:
«День перемоги настане, і ми відсвяткуємо його в українському Криму та вільному гордому Маріуполі… Обіймуть своїх близьких хоробрі захисники та захисниці, які повернуться з передової та з полону, ми разом станемо свідками вироків для всіх, хто скоював нелюдські воєнні злочини… Перемогу світла над темрявою, перемогу добра над злом, перемогу вільних людей святкуватимемо разом зі світлом, газом і без русні».
Івана Франка називають титаном праці, який залишив по собі безцінний доробок всебічно обдарованого, енциклопедично освіченого Каменяра. Він був прозаїком, поетом, драматургом, публіцистом, перекладачем, літературним критиком, мистецтвознавцем, і його творчість мала величезний вплив на тогочасну суспільну думку, на розвиток української культури.
Премія імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності встановлена рішенням уряду 2003 року. І варто сказати, що цей державний акт ініційований трьома структурами – Держкомтелерадіо, Національною спілкою журналістів, Міністерством культури, які й по цей час адмініструють проведення конкурсу й визначення переможців. Нині до Комітету з присудження премії входять представники Держкомтелерадіо, Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, Національної академії наук, Національної спілки журналістів, Національної академії мистецтв.
На здобуття премії щороку подаються нові оригінальні твори в чотирьох номінаціях, що сприяють збереженню історичної пам’яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, спрямовані на державотворення й демократизацію українського суспільства. Цього року було подано 29 різножанрових творів авторів з різних регіонів України – Закарпаття і Дніпропетровщини, Івано-Франківщини та Київщини, Одещини і Львівщини, Харківщини, Черкащини, Чернігівщини…
Часом було нелегко визначитися, яка робота краща. Але в творчих суперечках члени журі доходили спільних висновків, усіх лауреатів визначили відкритим голосуванням».
Коли кажемо про місію української журналістики – це не про гроші, це про служіння народу України
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, вітаючи лауреатів і гостей свята, наголосив на важливості професійної, чесної журналістики. Він зазначив:
«Не можу не порадіти, що більшість цьогорічних лауреатів – члени НСЖУ, представники найбільшого творчого об’єднання журналістів України. І сьогодні, в цей урочистий день, є нагода говорити про завдання журналістики – боротися зі спричиненою російським загарбником великою несправедливістю через відповідальну й чесну журналістику.
Усі роботи нинішніх лауреатів – потужний внесок у боротьбу з цією несправедливою війною, і журі дійсно було нелегко визначати переможців. Адже серед поданих на здобуття премії робіт є багато достойних, які роблять вагомий внесок в інформаційний спротив окупантам.
Гасло НСЖУ – «Журналісти важливі!». Коли кажемо про місію української журналістики, а особливо протягом останніх років – це не про гроші, це про служіння народу України, про боротьбу з ворожою пропагандою, надихання на віру в перемогу.
Нині НСЖУ активно працює над відродженням і підтримкою газет на прифронтових і деокупованих територіях – в Оріхові, Лимані, Херсоні, Миколаєві, Гуляйполі, інших містах. Самовіддано працюють редактори й журналісти, що створюють і поширюють локальні газети, які в надскладних прифронтових умовах часто єдине джерело верифікованої інформації. Уже маємо 32 таких відновлених газети, що стали потужним знаряддям боротьби в інформаційній війні з ворогом в умовах, коли багато проблем з інтернетом, телевізійним сигналом, не пробивається український радіосигнал.
Також наша Спілка висловлює солідарність з тридцятьма українськими журналістами, які перебувають у полоні окупанта, бореться за їх визволення, привертає увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми. На жаль, про долю деяких з них нам не вдається отримати хоча б якихось відомостей, але знаємо, що всі вони перебувають у надскладних умовах знущань і тортур.
Але віримо, що невдовзі зустрінемо їх на свободі, і ми разом далі будемо боротися з ненависним ворогом, працюватимемо на відбудову України».
Чотири номінації. 29 поданих робіт.
Визначати переможців дійсно було нелегко.
Члени Комітету з присудження премії, які представляли лауреатів під час нагородження, неодноразово говорили, як важко в бурхливих обговореннях було визначатися, чия робота краща серед кращих.
Так, член Комітету з присудження премії імені Івана Франка – головний редактор головної редакції випуску та художнього фонду творчого об’єднання «Радіо «Культура» Анатолій Табаченко каже про те, що 44 автори, які подали з різних регіонів України 29 робіт, це дуже різні люди – від сільського бібліотекаря до поважного науковця, журналіста, письменника. Але всі вони об’єднані одним знаменником – це аналіз історичної пам’яті в контексті подій і явищ, які переживає наша країна.
Анатолій Табаченко розповів:
«Серед 11 робіт, поданих у номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації», була дуже потужна конкуренція. Хотів би назвати, наприклад, репортаж Олександра Карпенка «Місто паперових квітів» – про бійців батальйону «Карпатська Січ», роботу Василя Іваницького, який порушує особливо актуальну тему на паралелі боротьби закарпатців з фашистами у Другій світовій війні і нинішній – з російським окупантом. Або, скажімо, Назарій Вівчарик з Черкащини з новелою «Бойова свиня», де в розповіді про звичайну українську сім’ю поєднуються і трагізм ситуацій, і український національний колорит. Новела звучить потужно, залишає глибокий слід у пам’яті».
Так само емоційно й водночас аналітично відрекомендували лауреатів і в інших номінаціях. А самі лауреати, дякуючи за високу відзнаку їхньої праці, наголошували: працювали не на премію, а щоб донести до людей звитягу українців у боротьбі за незалежність нашої держави. І це їм удавалося завдяки злагодженій командній роботі, коли кожна ланка колективного ланцюжка працювала в творчій і дружній взаємодії.
Коротко про головне – відзначення лауреатів.
І знову лунали суголосні номінації невмирущі рядки віршів Каменяра. Зачитується витяг з наказу Держкомтелерадіо від 06.08.2024 № 171 «Присудити премію імені Івана Франка в галузі…». Розмір грошової винагороди – 10 тисяч гривень, що розділяється між авторами однієї роботи порівну.
Члени Комітету з присудження премії обґрунтовують рішення журі – чому внаслідок усіх дискусій і обговорень переможцями визначені саме ці номінанти. Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко вручає дипломи лауреатів.
Присутні в залі щиро оплесками вітають колег з високою відзнакою. Тепло й урочисто в залі Національного музею літератури.
***
«Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить».
У номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації» звання лауреата здобули Євген Акимович і Йосип Бурчо – за збірку публіцистичних творів «Діалоги про Україну».
Створена за матеріалами газети «Прес-кур’єр» книжка вражає масштабністю – охоплює в часі 650 днів героїчного спротиву України російській агресії. Вона увібрала історії протистояння між орієнтованим на європейські цінності українським світоглядом і колоніального «руского міра».
Головний редактор «Прес-кур’єра», член ревізійної комісії НСЖУ Йосип Бурчо розповідає, що книжка «Діалоги про Україну» – результат великої роботи всього колективу редакції. І що важливо – видано її коштом одеського обласного бюджету, тож книжка передана в бібліотеки Одещини, донесена до широкого читача, по ній вивчатимуть історію боротьби України з російським агресором.
А ще Йосип Бурчо поділився, що рівно пів століття тому він отримав диплом факультету журналістики Львівського національного університету, який має ім’я славетного Івана Франка.
***
«Що за нами, хай навіки
Вкриє попіл життьовий!
Або смерть, або побіда! –
Се наш оклик бойовий!».
У номінації «За кращий твір у телевізійній сфері» премію присуджено колегам Суспільного – авторові Андрію Тітку, редакторці Аллі Скорик, операторам Миколі Іванчику та Олександрові Поліщуку, режисерові монтажу Дмитрові Сахону – за документальний фільм «Битва за Чернігів».
Микола Іванчик служить нині у Збройних силах України, перебуває на Херсонському напрямку.
Віцепрезидент Національної академії мистецтв України, заслужений артист України Олександр Санін відзначає високий професіоналізм усіх шести робіт, поданих на здобуття премії. А щодо фільму «Битва за Чернігів» він каже: «Це історія самовидців нашої епохи. Колись це стане історією наших звитяг, і це дуже важливо!».
***
«Слова – полова.
Але огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея».
У номінації «За кращий твір у радіомовній сфері» премію і звання лауреата присуджено Вадиму Карп’яку, Оксані Мороз, Катерині Гольцберг, Лідії Смолі, Юлії Загоруйко – за цикл програм «ППО. Протипанічна оборона».
Анатолій Табаченко зазначає, що в цій номінації , як і в інших, були дуже цікаві роботи. Наприклад, цикл з 39 радіопередач, що прозвучали на Львівському радіо й розповіли про українські пісні, вкрадені чи перелицьовані під нібито досягнення російської культури. Або передача про будинок «Слово» в Харкові, 70 мешканців-літераторів якого в 1930-х роках репресовані, 11 з них розстріляні в урочищі Сандармох. А 7 березня 2022 року цей дім-пам’ятку пошкодив російський снаряд.
За яким критерієм визначили переможця? Як сказав Анатолій Табаченко, цикл програм Українського радіо «ППО. Протипанічна оборона» цікавий тим, що автори абсолютно по-новому підійшли до висвітлення проблеми. Вони проаналізували її через історичну спадщину – як відпрацьовані роками ворожої пропаганди методички кгб модернізувалися до сучасних інформаційних технологій, соціальних мереж, як діяв і нині ще діє міф про «хороших росіян».
***
«Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог».
У номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері» премію присуджено Ігорю Медведю за монографію «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством».
У науковій сфері зазвичай подають не так багато робіт на здобуття премії Івана Франка – тим більшу цінність ці дослідження мають. Нинішнього року відзначають книжку Івана Монолатія про життя і пригоди американського розвідника українського походження Якова Макогона «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». На думку членів журі, варта уваги широкої громадськості і праця Олександра Скрипника про досі невідомі операції російських спецслужб проти діячів національно-визвольного руху України.
І все ж таки ухвалено віддати пріоритет монографії заступника директора Дому Франка у Львові Ігоря Медведя, який порушив надзвичайно складну тему, що потребувала багато праці в архівах і ретельного опрацювання численних документів.
Автор монографії наголошує, що це праця не лише його самого. Він вдячний науковому керівникові – професору Ярославу Грицюку, директорові Дому Франка Богданові Тихолозу, іншим колегам, які разом працювали над тим, щоб книжка вийшла не тільки цікавою, а й красивою.
Тепер кожен охочий може долучитися до книжки, що розповідає про багатогранну особистість Івана Франка – одного зі стовпів національної ідентичності, ім’я якого радянська влада використовувала з пропагандистською метою, зображувала атеїстом. І перші відгуки читачів радують усю команду – їхня робота не була марною.
І наостанок.
Написав поет багато десятиліть тому, а ніби сказав для нас сьогодні.
«Щастя не ждімо.
Щастя не де, а в нас!
К сонцю спішімо,
Хоч його промінь згас, –
Вдень буде знов ясніть
Чистим алмазом.
В правди і волі світ
Ходімо разом».
Завершилося свято нагородження лауреатів премії екскурсією залами Національного музею літератури України.
Історія цього будинку – пам’ятки архітектури XIX століття в самісінькому серці столиці – незвичайна. Вражає створений італійськими майстрами вишуканий двоярусний інтер’єр бібліотеки червоного дерева, що зберігся до наших днів. У цьому будинку була Колегія Павла Ґалаґана, яка вважалася одним з найкращих приватних закладів освіти столиці України і який царська охранка називала «розсадником українства».
Тут у 1885–1886 роках у бібліотеці Колегії працював Іван Франко. І тут він зустрівся з Ольгою Хружинською, і тут же, у невеличкій церкві в цьому домі, молоді люди побралися.
Отже, місцем нагородження лауреатів премії Івана Франка Національний музей літератури України обрано аж ніяк не випадково.
Ольга Войцехівська,
«Журналіст України».
або Як редакціям побудувати ділові стосунки з «Укрпоштою»
Ніхто не сумнівається в тому, що до різкого падіння тиражів друкованих медіа безпосередньо причетна «Укрпошта», яка просто перестала доставляти газети передплатникам. Це знову засвідчив «круглий стіл» редакторів за участю генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського «Практичні питання регулювання та співрегулювання друкованих медіа». Як для мене, підсумок зустрічі з очільником «Укрпошти» образно висловив редактор з Чернігова Сергій Народенко словами:
– Важка справа торгуватися зі Смілянським… Нічого не виторгував…
І так, погодьтесь, вже не перший рік. Бо, може, ми не вміємо торгуватися?
На чому побудована риторика редакторів у стосунках з «Укрпоштою»? Ми завжди просимо: просимо поліпшити доставку газет і просило організувати передплату; просимо не підвищувати тарифи на доставку; просимо не закривати відділення зв’язку в селах; просимо зважити, що газета товар особливий і при його доставці не можна виходити лише з суто ринкових міркувань. І ще багато-багато чого просимо, замість того щоб нарешті укласти з «Укрпоштою» реальний договір про її реальні послуги і колективно вимагати його суворого дотримання.
Так, у нас сьогодні є договір з «Укрпоштою». Але він написаний п. Смілянським в інтересах свого відомства і з глибоким переконанням, що редакції нікуди не дінуться. При цьому суто транспортно-експедиційні послуги «Укрпошти» Смілянський зумів у договорі поставити не то щоб нарівні, а навіть значно вище зусиль редакцій газет, які об’єктивно є важливою ланкою національної інформаційної безпеки. За нинішнім договором журналісти – рядові помічники пошти в інформаційній сфері, яка диктує редакціям свої умови. Вона виставляє себе «стражем порядку» у медійній сфері, вдається навіть до прямих заборон редакціям що їм писати, що розміщати в газеті. А ще - вперто перебирає на себе функції своєрідного регулятора стосунків медіа і читача, диктує свої умови, кого і на яких умовах буде передплачувати, коли проводити передплату і як, коли віддавати редакціям кошти за передплату, встановлює свої, зручні саме для неї, графіки доставки газет. Коли ж сама масово порушує ці графіки доставки, ніколи не несе відповідальності за це і ні разу не вибачилася перед читачами і редакціцями.
На останньому «круглому столі» з редакторами директор «Укрпошти» визнавав збої, але обіцяв їх усунути. І знову малював гарні плани. Зокрема, говорив, що у відомстві створюють комп’ютерну базу передплатників і будуть телефоном пропонувати їм поновити передплату. Деякі озвучені пропозиції Ігоря Смілянського навіть лякають: з наступного року «Укрпошта» хоче повертатиме передплатникам кошти за недоставлені примірники друкованої преси раніше, ніж передплатник встигне їм поскаржитися. А яку суму будуть повертати, за рахунок чиїх коштів, за якою методикою буде пораховано збитки редакцій за недоставлену до читача інтелектуальну працю журналістів? А погроза вимагати від редакцій компенсації за «спарені» випуски – то взагалі відвертий рекет, про який треба писати заяву в поліцію.
І як вишенька на торті – традиційне підвищення тарифів на доставку і оформлення передплати. Цього року на 25 відсотків.
А що редактори? Вони навіть про нові тарифи не сперечалися, всі хором запитували у п. Смілянського: коли пошта буде здійснювати адресну доставку передплачених видань?
У відповідь п. Смілянський відверто заявив: я чуда зробити не можу!
Зачекайте, але ж доставка передплатнику газети - це основа договору між редакціями і «Укрпоштою»! Якщо пошта не доставляє своєчасно газету передплатнику, то навіщо вона підписує про це договір?
От я й пропоную: давайте не чекати від Ігоря Смілянського чуда і вимагаймо від нього конкретної роботи, яку має передбачати новий договір між редакціями і «Укрпоштою», бо діючий треба взагалі викинути на смітник.
Концепція нового договору має базуватися на тому, що «Укрпошта» - лише доставляє передплатникам передплачені газети. Не більше, але й не менше. Вона має зважити свої можливості і в кожному конкретному випадку вирішувати: в яких населених пунктах вона зможе доставляти газети в поштову скриньку передплатника, в яких доставить її лише до контори територіальної громади, а будуть і такі населені пункти, куди пошта взагалі не буде заїжджати. Бо такі реалії! Але те, на що вона погодиться, має бути безумовно виконане, або їй доведеться платити великий штраф – і читачеві, і редакції.
А як з організацією передплати? Редакції мають зрозуміти, що то - їхня і лише їхня справа. Тому маємо самі займатися передплатою і передавати пошті заповнені передплатні карточки для організації доставки газети передплатникові, оплачувати рахунки пошти за реальні послуги з доставки. Звичайно, ніякої додаткової плати за оформлення редакційної передплати не може бути!
Сьогодні у цьому є не лише нагальна потреба, а й нові можливості. Особливо з урахуванням розвитку передплати через Інтернет, можливістю легко переказувати кошти з картки на картку. Тому треба насамперед розвивати редакційну передплату, формувати бази даних передплатників, постійно підтримувати контакт з людьми, робити електронні і телефонні розсилки-нагадування про передплату і пропонувати читачам свої послуги і допомогу. Скажімо, газета сама оформить за них передплату після одержання коштів на карточку редакції. Складно? Звичайно, і клопітно. Але чомусь може страхова компанія нагадувати мені про необхідність продовження терміну страхування автомобіля наперед за місяць-два? Так і ми повинні.
Частина редакцій будуть укладати з «Укрпоштою» окремий договір на організацію передплати через поштові відділення і через листонош. То за таке оформлення пошта вправі брати плату (на наступний рік названа сума 20 грн за один примірник). У зв’язку з цим геть відпадає потреба у випуску передплатних каталогів, за які з редакцій двічі на рік беруть майже по тисячі грн за індекс.
Отже, головний договір – на доставку газет. За ним редакції зобов’язуються передавати «Укрпошті» на доставку передплатникам лише офіційно зареєстровані видання. Більше ніяких умов! Кількість сторінок, здвоєний номер чи одинарний, формат і кольоровість, з рекламною вкладкою чи без – то справа редакції. Пошта визначає тариф доставки лише за двома параметрами: вага видання і умови доставки. З вагою все зрозуміло, а умови доставки – це ті зобов’язання, які пошта бере на себе з урахуванням конкретної ситуації. Якщо в містах і райцентрах чи навіть в окремих селах газети будуть доставлятися передплатникам додому – це одна плата. Якщо пересувні відділення доставлять газету лише до старостату чи в місцевий магазин – то інша ціна. Але кожен передплатник має знати, за яку доставку він заплатив пошті.
До речі, в тарифах на доставку обласних видань, які п. Смілянський вже другий рік ігнорує і самовільно встановлює суму, вартість вручення газети передплатнику - оброблення у відділенні зв’язку та доставка – становила 55-61 відсоток. Отже, кому сьогодні листоноші не приносять газету додому, треба повертати не менше 2,6 грн за кожен номер.
Звичайно, тариф на доставку газет – усі його конкретні варіанти – має бути економічно обгрунтованим, чесно порахованим і обнародуваним. Маючи такий тариф, «Укрпошта» може, наприклад, вирішити: зважаючи, що газета особливий товар, ми готові за рахунов своїх резервів знизити тариф, наприклад, на 5, 10, 20 відсотків. А маючи остаточний і реальний висновок «Укрпошти», редакції через НСЖУ можуть звертатися за цільовим грантом до держави і зарубіжних донорів і спільними зусиллями добитися зниження тарифу доставки для всіх газет і з мінімальним збитком для «Укрпошти».
Окреме питання – ануляція передплати. Ситуація сьогодні досить поширена, а може ще й ускладнюватися. Полягає вона в тому, що передплатник, якому не доставляють передплачену ним газету, вимагає від пошти повернути йому кошти (він їм платив – від них хоче й повернення). Пошта йому не відмовить, але поверне гроші за передплату за рахунок редакції та й ще візьме процент за послугу.
Щоб такого не ставалося, у договорі на передплату і в договорі на доставку треба прописати, що відмову від передплаченого видання передплатник вирішує виключно з редакцією. Якщо претензії передплатника будуть обгрунтовані, тоді редакція повертає йому кошти за передплату, а пошта – за доставку.
Такі мої пропозиції щодо стосунків редакцій, передплатників і пошти. Я свідомий того, що їх треба ще «пропрацювати», а в підсумку вони додадуть клопоту редакціям. Але, погодьтесь, ситуацію з «Укрпоштою» треба ставити на місце з урахуванням і реальних можливостей самої пошти, і задля інтересів читачів і редакцій. Виграти мають усі, а найперше – інформаційна безпека країни.
Йосип Бурчо,
головний редактор газети «Прес-кур’єр».
м. Одеса.
За весь час після прийняття закону «Про медіа» Нацрада з питань телебачення та радіомовлення зареєструвала 466 онлайн-медіа. Про це повідомив «Детектор медіа» з посиланням на заступника голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Валентина Коваля.
Серед зареєстрованих онлайн-медіа наразі є 19 телеграм-каналів. Окрім них, станом на 1 липня 2024 року Нацрада зареєструвала:
вебсайти — 263;
фейсбук-сторінки — 31;
ютуб-канали — 41;
акаунти в інстаграмі — 17;
в тіктоку — 6;
в мережі Х — 5;
у вотсапі — 2;
у вайбері — 1;
в лінкедіні — 1.
11 липня під час засідання Національної ради з питань телебачення та радіомовлення до раніше зареєстрованих онлайн-медіа додали ще 25 нових. Серед них — 8 вебсайтів, 5 публічних сторінок у соціальних мережах, 5 порталів новин, 2 інформаційно-аналітичних портали, 1 телеграм-канал і 1 канал у відеохостингу YouTube, 1 інтернет-видання, 1 інформаційний медіаблог та 1 портал.