Понад 200 медійників зібрав 21 квітня українсько-шведський онлайн-форум прифронтової преси «Журналістика як рятівний зв’язок у часи війни». Серед учасників – редактори, журналісти, видавці, медіаексперти, викладачі і студенти. Організаторами виступили Національна спілка журналістів України та Асоціація видавців шведських медіа (Tidningsutgivarna, TU).
Журналіст із Харківщини Василь Мирошник вийшов на зв’язок з автомобіля – це єдине безпечне місце в Золочеві, що за 15 кілометрів від російського кордону. Ірина Ситник говорила у бронежилеті й шоломі – зранку в її селищі знову «працювали» шахеди. Олександр Соломко щойно повернувся зі зйомки в Глухові, де російський рій дронів серед ночі атакував житлову вулицю – під час роботи журналісти тричі ховалися від FPV. Олександр Кульбака розповідав про школу в центрі Слов’янська, яку вранці зруйнували керовані авіабомби – ту саму, де колись навчалися його діти й онуки…
«Коли зникає місцева журналістика, люди залишаються без правди»
Відкриваючи форум, голова НСЖУ Сергій Томіленко нагадав про важливу роль шведських партнерів, які одними з перших підтримали українських журналістів у лютому-березні 2022 року.
– Перші п’ять бронежилетів, які Національна спілка журналістів України отримала після початку вторгнення, – це були бронежилети саме від Bonnier News, Gazeta Wyborcza Foundation та наших шведських друзів, – нагадав Сергій Томіленко. – Коли руйнується електрика, люди залишаються без світла – і ми відновлюємо енергетику. Коли руйнується лікарня, люди не можуть отримати допомогу – і ми відновлюємо медицину. Але коли зникає місцева журналістика, люди залишаються без правди, без доступу до зовнішнього світу, без інформації. Тому журналістика – це теж про виживання.
За даними голови НСЖУ, близько третини прифронтових редакцій – учасниць програми Frontline Press – без нинішньої шведської підтримки були б змушені суттєво скоротити вихід або припинити роботу взагалі.
Партнерство НСЖУ зі скандинавськими медіакомпаніями триває від початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році було засновано Ukrainian Media Fund, який об’єднує медіаорганізації Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії. У листопаді 2025 року НСЖУ та Шведська спілка журналістів (SJF) розпочали 18-місячний спільний проєкт із реформування Спілки за підтримки Шведського інституту на суму 2 мільйони шведських крон (близько 180 тисяч євро).
«Людська гідність може зберігатися навіть у найскладніших умовах»
Президент Асоціації видавців шведських медіа Йохан Тауберт пояснив, чому скандинавські партнери послідовно підтримують саме локальну журналістику.
– Коли ви створюєте сенси і даєте людям відчуття нормальності, показуєте, що можливе інше життя навіть за таких обставин, – ви допомагаєте людям залишатися на зв’язку, – сказав пан Тауберт. – Ви нагадуєте їм про те, якою є людська гідність і що вона може зберігатися навіть у найскладніших умовах. Цього неможливо недооцінити.
Старший радник Bonnier News та співзасновник Ukrainian Media Fund Томас Маттссон додав до цього історичний і геополітичний контекст.
– Країни Північної Європи мають тривалий досвід протистояння з Російською Федерацією – Швеція воювала з Росією 11 разів, а під час останньої війни значна частина Швеції була окупована. Тому в Швеції кажуть: ми всі знаємо, що Росія рано чи пізно нападе знову. І дуже важливо це розуміти, коли оцінюєш, наскільки важливою є для України не лише медійна, а й політична та військова підтримка, – сказав Томас Маттссон.
Він окремо підтвердив довгострокові зобов’язання Ukrainian Media Fund, заснованого у 2022 році та об’єднує медіакомпанії Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії.
– Коли ми заснували Ukrainian Media Fund, ми думали, що ця війна закінчиться швидко. Але вже навесні 2022 року ми почали говорити про довгострокові зобов’язання. Ми будемо підтримувати українські медіа і після того, як завершиться війна, яку, я впевнений, ви виграєте на власних умовах, – сказав пан Маттссон.
У практичній частині форуму головний редактор газети Sydsvenskan і новопризначений медіа-омбудсмен Швеції Йонас Каньє презентував шведську модель регіональних медіа – систему саморегуляції, інститут «відповідального редактора», структуру доходів (70% – передплата, 30% – реклама) та стратегії залучення молодої аудиторії. У Швеції діє один із найстаріших у світі законів про свободу слова, ухвалений у 1766 році.
– У регіоні, де працює наше видання, 93% людей знають про нашу газету, а 77% мають до нас високу довіру. Свобода преси – це частина нашої Конституції, і політики добре розуміють, чому це важливо, – зазначив Йонас Каньє.
Вдячність від Уряду України
Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко у своєму вітальному слові від імені Уряду України назвав прифронтову пресу «частиною фронту».
– Подяка редакторам, журналістам, працівникам прифронтової преси, які разом зі Збройними силами України захищають свої громади, всіх нас не тільки на інформаційному, а практично на реальному фронті. Уряд України вдячний і цінує героїчну роботу колег і безкорисливу, край необхідну підтримку партнерів, – сказав голова Держкомтелерадіо.
Олег Наливайко повідомив, що це відомство наполягатиме на запровадженні окремої бюджетної програми підтримки місцевої преси. За його словами, якщо у 2020 році в Україні було зареєстровано 2469 друкованих видань, то нині їх залишилося менше тисячі. Очільник Комітету також анонсував запуск у травні проєкту Укрінформу з перевіреними новинами для регіональних медіа та розвиток освітніх програм Укртелерадіопресінституту зі штучного інтелекту в журналістиці.
Свідчення з першої лінії
Центральним блоком форуму стали виступи редакторів, які вийшли на зв’язок буквально з місць подій.
Василь Мирошник (газета «Зоря», Золочів, Харківська область) говорив із автомобіля – у його громаді за 15 км від російського кордону редакція нині не має постійного приміщення і з метою безпеки мусить постійно переміщуватися по району. Якщо раніше головною загрозою для доставки газет були снайпери з російського боку кордону, то зараз – FPV-дрони та керовані авіабомби. Завдяки підтримці українсько-шведського проєкту Frontline Press газета «Зоря», яка планувала перейти на двотижневий вихід, і далі виходить щотижня.
– Хоч я сам розвожу по селах примірники газети, я не листоноша, я журналіст. Але важливо бути присутнім там, де йде війна. Я нікуди не виїжджаю із Золочева, де війна триває постійно з 2022-го року, і буду триматися до останнього, – наголосив Василь Мирошник.
Унікальний кейс журналістської солідарності представили Анатолій Жупина, головний редактор релокованої з окупованого Херсона газети «Новий день», та Олексій Ковальчук, головний редактор газети «Вісті Придніпров’я» (Дніпро). У грудні 2025 року херсонська редакція опинилася під загрозою закриття – не було коштів, п’ятеро журналістів могли залишитися без роботи. Дніпровські колеги запропонували об’єднати редакції та спільно видавати газету. Тепер «Новий день» виходить щотижня й поширюється у 13 «херсонських» хабах вимушено переміщених осіб по всій Україні.
– Міжнародна підтримка і внутрішня солідарність – ось що зберегло газету «Новий день». Олексій Ковальчук не просто поспівчував, а підставив плече в найскрутнішу хвилину, – зазначив Анатолій Жупина.
Олексій Ковальчук додав, що за короткий час команди оновили дизайн газети, відновили передплату, повністю оновили сайт, запустили Instagram та активно розвивають YouTube-канал. До спільної роботи долучилися журналісти-переселенці з Херсонщини.
Олександр Соломко, керівник Ямпільського інформаційного агентства (Шосткинський район, Сумська область), розповів, що за чотири роки редакція зросла з двох до 12 журналістів і охоплює 10 прифронтових громад. Лише з початку 2026 року в районі росіяни вбили 23 цивільних особи. У день форуму команда працювала на місці удару шахедів по житловій вулиці Глухова, при цьому тричі була змушена ховатися від FPV-дронів.
– Справжня війна відчувається саме в маленьких прифронтових громадах. Кадри з маленьких сіл і міст рідко потрапляють на шпальти світових медіа, проте там також живуть і, на жаль, гинуть люди. Розповісти правду справжньою, як вона є, можуть лише журналісти на місцях, – наголосив Олександр Соломко.
Лише в березні матеріали команди на YouTube переглянули 230 тисяч людей – більше, ніж населення району.
Ірина Ситник (газета «Степова зоря», Петропавлівка, Дніпропетровська область) вийшла на зв’язок у бронежилеті й шоломі. У її селищі вже оголошено примусову евакуацію родин з дітьми. Невелика редакція з двох людей продовжує щотижня випускати восьмисторінкову друковану газету. Доставку по селах допомагають забезпечувати місцеві фермери – щонайменше чотири господарства розвозять тиражі своїми силами.
– БпЛА не вдивляються, цивільний ти чи військовий – вони просто б’ють. Колегам хочу сказати: бережіть себе, захист рятує життя. Якщо ми не будемо ризикувати і не будемо цього показувати, то ні світ, ні Україна не побачить проблему цих людей, – підкреслила Ірина Ситник.
Олександр Кульбака, головний редактор газети «Вісті» (Слов’янськ, Донецька область) – найстарішого видання Донеччини, якому цього року виповнюється 109 років, – розповів, що редакція працює розосереджено з чотирьох міст України. У день форуму російські керовані авіабомби зруйнували сучасну школу в центрі Слов’янська, де колись навчалися його діти й внук.
– Проєкт Frontline Press для нас – це не просто фінансова підтримка редакції. Це підтримка людей, які з нашої газети отримують перевірену інформацію в умовах війни. І це особливо важливо там, де війна почалася ще у 2014 році і не зупинялася жодного дня, – наголосив Олександр Кульбака.
Газета «Вісті» розповсюджується безкоштовно через волонтерів і військові адміністрації у селах на відстані 3–4 кілометри від лінії фронту.
Спільна резолюція: локальні медіа – частина критичної інфраструктури
За підсумками форуму учасники ухвалили спільну резолюцію.
У документі зафіксовано системний характер атак Росії проти журналістів і медіаінфраструктури – за даними «Репортерів без кордонів», від початку повномасштабного вторгнення постраждали понад 175 медіапрофесіоналів, за даними НСЖУ, щонайменше 28 українських журналістів перебувають у російському полоні.
Учасники форуму звернулися до Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейської комісії, Європейського парламенту та двосторонніх партнерів із закликом посилити підтримку локальних медіа прифронтових регіонів. Серед пріоритетних напрямів – фінансова та технічна допомога редакціям, безпека журналістів, інституційна підтримка Центрів журналістської солідарності НСЖУ та міжнародні зусилля для звільнення журналістів із російського полону.
Інформаційна служба НСЖУ.
На шостому засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування злочинів збройних формувань РФ проти медіа, яке відбулося 8 квітня на майданчику НСЖУ, вперше заслухали серію свідчень журналістів, які безпосередньо постраждали від дій окупантів.
— Наше завдання — донести цю реальність до політиків і вітчизняних та зарубіжних правоохоронних органів. І зрештою покарати усіх винних у злочинах проти працівників медіа, — підкреслила голова ТСК Євгенія Кравчук.
Відкриваючи засідання, вона окреслила наступні кроки роботи комісії: виїзне засідання у Дніпрі 1 травня, де продовжать збирати свідчення постраждалих медійників, окреме слухання щодо злочинів проти журналістки Вікторії Рощиної за участі правоохоронців, підготовка резолюції для Парламентської асамблеї ОБСЄ.
Окремо вона повідомила, що комісія вже порушувала перед Кабміном включення підтримки медіа до програми Конференції з відновлення наприкінці червня — і вже є перші позитивні кроки.
«Розстріляна свобода слова — вже не метафора, а протокол»
Голова НСЖУ Сергій Томіленко у вступному слові нагадав: у 2025 році зафіксовано 160 атак і погроз, із них 70 – фізичне знищення майна медіа та майна журналістів. 28 колег досі залишаються в полоні. Майже половина регіональних медіа змушені були закритися з початку повномасштабного вторгнення – через загрозу окупації та економічну кризу.
— Ми чітко документуємо те, що для росіян незалежні медіа, незалежні професійні журналісти – це пряма загроза, — відзначив голова Спілки.
З перших днів вторгнення НСЖУ розпочала збір свідчень під назвою «Розстріляна свобода слова». Те, що тоді здавалося метафорою, чотири роки потому стало протоколом. Росія б’є по всьому медіапросторі — від столичних телеканалів до районних газет. Бо розуміє: незалежна професійна журналістика є прямою загрозою токсичній російській пропаганді.
Сергій Томіленко навів промовисту деталь: НСЖУ рекомендує журналістам, які їдуть на фронт, не використовувати напис PRESS на бронежилетах і захисному спорядженні, бо це фактор, який подразнює і провокує окупантів. Під час нещодавньої зустрічі у Відні з представником ОБСЄ з питань свободи медіа голова Спілки дискутував про цей парадокс: міжнародні конвенції вимагають ідентифікації журналіста, а українські реалії свідчать, що така ідентифікація може коштувати життя…
Сергій Томіленко згадав, як від перших днів повномаштабного вторгнення команда НСЖУ отримувала десятки дзвінків від колег. Ідея допомогти колегам трансформувалась у мережі Центрі журналістської солідарності, як безпечного місця для медійників. Наразі в Україні тикх ЦЖС — шість, прифронтові сфокусовані у Запоріжжі, Харкові, Дніпрі. Буквально вчора Спілка оголосила про посилення роботи в Сумах, аби оперативніше реагувати на запити колег — на жаль, Сумщина все більше набуває рис прифронтового регіону.
Директорка ІМІ Оксана Романюк у своєму виступі представила масштаб системного знищення початку повномасштабного вторгнення: постраждало щонайменше 428 редакцій, 72 рази Росія атакувала редакційні приміщення, зафіксовано 37 випадків викрадення медійних брендів, 24 рази під ударом бути телевежі у 12 регіонах.
— Росія свідомо атакує право українського суспільства на власний голос, — підкреслила вона.
ІМІ запропонував чотири категорії злочинів для майбутнього трибуналу: проти журналістів як цивільних осіб; проти медійної інфраструктури; інформаційна окупація; знищення медіасередовища.
— Ми пропонуємо розглядати ці злочини не як набір розрізнених кейсів. Якщо ми їх правильно класифікуємо, ми зможемо довести вину Росії і подати ці кейси на розгляд майбутнього трибуналу, — відзначила Оксана Романюк.
«В умовах війни інформація допомагає людям вижити — тому росіяни намагаються придушити журналістів»
Журналіст із Каховки на Херсонщині Олег Батурін, який сам пережив викрадення російськими окупантами і незаконне утримання, свідчив про переслідування на окупованій Херсонщині.
— Я переконався, що в умовах війни, в умовах окупації інформація дозволяє реально людям вижити. Саме тому, як на мене, це одна із причин, чому росіяни намагалися придушити журналістів, — сказав Олег Батурін. — Я тоді ділився досвідом виїзду з окупації і дуже багато людей досі про це згадують з вдячністю. Вирішив, що публічність є моя зброя, тому навіть в окупації розповідав відкрито, що відбувається. На жаль, не всі колеги можуть так само працювати».
Він навів приклади. Блогера з Нової Каховки росіяни тричі затримували, катували струмом і сказали: «Ми з тобою тут «по-божескі», ти не бачив, що ми з іншими робимо». Іншого медійника, адміністратора телеграм-каналів, розшукали через донос, вдерлися до будинку його батьків, застрелили собаку і били батька. Так тиснули, аби отримати доступ до каналів. Редактора іншої газети побили, вибивши зуби. Двічі викрадали росіяни редакторку з Херсонщини. Її катували струмом, били по голові, душили, погрожували зґвалтувати і назавжди розлучити з матір’ю і дітьми. Жінці вдалося виїхати. І це далеко не всі випадки, які згадав Батурін.
— Якщо говорити про Лівобережну Херсонщину, то лише одиниці журналістів залишилися у професії і продовжують роботу. Ми з колегами є голосом людей, які не можуть від себе цю інформацію розповсюджувати, — констатував Батурін, додавши, що він сам продовжує працювати, попри погрози, які надходили йому ще минулого року.
Кореспондентка ТРК «Україна», а нині SLAWA TV Анжела Максименко (Слободян) поділилася свідченнями, як 4,5 місяці таємно працювала в окупованому Херсоні — виходила в прямі ефіри, знімала потай із відеореєстратора та буквально з-під поли чоловікового пальто. На п’ятий місяць окупації її схопили. Жінка 31 день провела в нелюдських умовах в ІТТ: її допитували з мішком на голові, звинувачували у шпигунстві й тероризмі, відмовляли в ліках, у банальних прогулянках. В камері на трьох було п’ятеро жінок, одна з них померла від інсульту.
— Працювати в окупації не можна, крапка. Жодних прав — ані людських, ані журналістських. Але якби я не працювала, світ не дізнався б, як херсонці виходять на акції протесту, як стоять, як їх катують, — сказала Максименко, яка після звільнення з ІТТ таки змогла виїхати з окупації.
Головний редактор «Обрії Ізюмщини» з Харківської області Костянтин Григоренко описав 160-денну окупацію Ізюма. Згадав, як росіяни зачистили під себе місцеве медіаполе: вони просто зруйнували телевежу — і зникло ТБ і радіо:
— Без води, газу, тепла, електрики, інформаційний вакуум…Та були люди, які знаходили можливість слухати українське радіо. Знаходили в авто, на драбині піднімалися — і слухали «Суспільне».
Для поширення пропаганди росіяни створили власну газету «Изюмский телеграф», намагаючись до цього (на щастя, без успіху) вкрасти бренд «Обріїв Ізюмщини». Костянтин Григоренко, який за день до окупації міста виїхав у безпечне місце, оприлюднював інформацію з захопленого міста через соцмережі медіа. Даними ділилися люди.
«Обрії Ізюмщини» — єдине в районі, яке відновило роботу після деокупації. Григоренко відзначив, що працювати з людьми, які пережили окупацію, вкрай складно: «Вони інфіковані російською пропагандою. Бояться говорити, писати, виступати на камеру. Бояться, що повернуться ті часи і прийдуть освободітєлі».
Зруйновані редакції, вкрадені бренди
Головна редакторка маріупольського сайту 0629.ua Анна Мурликіна розповіла, як на початку березня 2022-ого авіабомба знищила офіс медіа, а викрадену мародерами техніку згодом виявляли на території РФ і Грузії.
Редакція не мала безпекових протоколів — і це Мурликіна назвала головним уроком: «Протоколи на випадок активних бойових дій, окупації мають бути в кожній редакції поруч зі статутом та редакційною політикою».
Відновити роботу вдалося виключно завдяки донорам: «У лютому-березні 2022 року я відчула на собі справжню журналістську солідарність. Ніколи до цього не знала, що це таке. Просто колеги писали, слали гроші, щоб ми могли працювати». Зараз 0629.ua працює з джерелами в окупації через посередників і залишається одним із небагатьох місточків між людьми в Маріуполі та Україною.
Головна редакторка «Приазовського робочого» Олена Калайтан засвідчила один із найцинічніших злочинів: повне захоплення окупантами бренду Маріупольської газети з понад 30-тисячним накладом.
За її інформацією, вже 9 травня 2022 року — за кілька місяців після захоплення Маріуполя — окупанти випустили перший номер під впізнаваним дизайном і в місті без інтернету друкована газета стала ключовим інструментом пропаганди. «Вони вкрали не тільки оболонку медіа — вони вкрали довіру і авторитет, яким скористалися», — наголосила Калайтан. І хоч відповідну заяву до поліції подано, але реального розслідування досі немає.
Редакторка газети «Наше слово» з Волновахи на Донеччині Лідія Тараш поділилася свідченнями, як окупанти намагалися схилити її до роботи над пропагандистським медіа.
За нею прийшли озброєні люди — п’ятеро у військовій формі з автоматами — до будинку її батьків, коли вона з дітьми вже переховувалася в Донецьку. Перед цим колега передала її номер «представниці адміністрації ДНР», яка пропонувала «співпрацю». Каже, їй пощастило: вона виїхала з дітьми через Росію, пройшовши через фільтрацію у Росію, і дивом зберігши статутні документи редакції та печатку — єдине, що встигла забрати.
А газета «Наше слово» досі існує — окупанти видають її на Донеччині, фактично вкравши і бренд, і аудиторію, як і у випадку з «Приазовським робочим».
Кібератаки, листи про «мінування» та системний тиск на медіа — у тилу
Представниця ІМІ Єлєна Щепак повідомила про 143 зафіксованих випадки погроз журналістам з 2022 року. Характер атак змінюється: від фізичних нападів на початку вторгнення 4 роки тому — до масових електронних розсилок із погрозами мінування. З початку 2026 року такі листи отримали понад 250 медіа.
— Тиск Росії на українських медійників є цілеспрямованим і системним. Основна мета — залякування, дестабілізація роботи і психологічний тиск, — підсумувала Щепак.
Причому, за її словами, погрози надходять редакціям і в тилу.
Голова ГО «Дія Україна» Любов Раковиця розповіла, що 18 березня хакери атакували сайт «Новини Донбасу», який з 2003 року є одним із небагатьох джерел альтернативної інформації для мешканців окупованих територій. Зловмисники знищили базу статей за понад 20 років і продовжують блокувати спроби відновлення.
— Росія максимально витісняє українські медіа з окупованих регіонів, бо ми — одні з небагатьох, хто ще може говорити про російські злочини, — сказала Раковиця.
Вона підкреслила, що в ситуації, коли медіа атакують хакери, дуже важлива солідарність і об’єднання з іншими редакціями, щоб мати фінансовий ресурс для захисту від злому.
«Читачі гинуть. Читачі виїжджають» — наслідки війни
Свідчення надали головні редактори друкованих видань із прифронтових територій Харківщини та Сумщини. Василь Мірошник, головний редактор газети «Зоря» (Золочів, Харківська область), розповів, як у перший день вторгнення відправив колектив у евакуацію, виплативши двомісячну зарплату, а сам залишився працювати один — у 15 кілометрах від кордону з РФ. Почав знімати обстріли на телефон і робити прямі ефіри. Це було критично, бо на прикордонних територіях багато людей вірили, що «б’ють нас наші».
— Я ходив вулицями, все горіло, кругом диміло. І я показував, що ні — це б’ють все-таки вони, — згадав Мірошник.
У квітні 2022 року снаряд САУ прошив його робочий кабінет у редакції — крісло, стіни, стелю. Через тиждень — повторний удар:
— Шансу вижити було нуль. Ходити на роботу вже було нікуди — все було побито, — свідчив редактор. Загалом редакцію «Зорі» обстрілювали щонайменше 12 разів.
Попри всі труднощі, Мірошник розповів, як відновив паперовий випуск газети, подякувавши голові НСЖУ Сергію Томіленку, який сам зателефонував і запропонував допомогу. Каже, найбільшу загрозу зараз становлять російські дрони на оптоволокні, які «реально полюють за людьми». А тираж скорочується з найстрашніших причин:
— Читачі гинуть. Читачі виїжджають…
Олексій Пасюга, редактор газети «Ворскла» (Велика Писарівка, Сумська область), чиє видання канадська The Globe and Mail назвала газетою з «найнебезпечнішим маршрутом доставки у світі» розповів, що до повномасштабної війни «Ворскла» була успішним виданням із тиражем 4 тисячі — і виходила двічі на тиждень. Ще з 2016 року редакція створила власну мережу розповсюдження, що згодом стало рятівним у «сірій зоні» на Сумщині: коли зникли мости, електрика та інтернет, газету друкували на принтері як «бойовий листок» і розносили по замінованих дорогах волонтери.
Коли ворог зайшов на територію району, до Пасюги прийшов місцевий колаборант із пропозицією працювати на Росію під тим самим брендом «Ворскла», навіть із частиною матеріалів українською.
— Ми відмовилися колективом, — сказав Пасюга.
Коли у 2024 році за один день на Велику Писарівку впали 62 російські КАБи, зруйнувавши офіс «Ворскли», центр населеного пункту, домівки, редакція релокувалася до Охтирки і продовжує доставляти видання у зону активних бойових дій — люди самі купують газету, бо потребують інформації…
Володимир Садівничий, завкафедри журналістики та філології Сумського державного університету, голова Сумської обласної організації НСЖУ розповів про інший аспект атаки росіян на медіа — знищення потужньої освітньої бази для майбутніх українських журналістів.
— СумДУ був місцем сили для журналістської спільноти — тут записували авторські програми, проводили інтерв’ю, круглі столи, медіазаходи. 13 квітня 2025 року після двох ракетних ударів зруйновано Конгрес-центр університету і два корпуси, в одному з яких працювало онлайн-медіа. А 18 серпня 2025-ого ще один ракетний удар знищив кафедру журналістики: телестудію із трьома знімальними майданчиками, режисерську, монтажну кімнату, радіостудію, чотири комп’ютерні класи… Кафедра перестала існувати як територія, як простір, як локація. Але ми досі місце сили, творчості й освіти, — наголосив Садівничий.
Про закриття медіа внаслідок окупації говорила Валентина Троян з ІМІ. У фокусі її доповіді була Луганщина. Вона нагадала: 8 квітня — річниця оборони Луганського аеропорту.
— Ми мало знаємо, що там було. Тому що не було журналістів. І зараз Луганщина нагадує той аеропорт — немає українських журналістів, немає жодного видання, — сказала вона.
Руйнування місцевого медіаландшафту проходило так: якщо у 2014-му підхід росіян був «м’якший» — співбесіди, умовляння, то вже у 2022-му журналісти тікали одразу — не від обстрілів, а від терору.
Українські газети мусили закритися в перші дні вторгнення. Натомість окупанти запустили їхні клони — і ті, як не прикро говорити, мають попит, бо ні ТБ, ні інтернету на окупованих територіях фактично немає.
Зараз про Луганщину пишуть кілька релокованих онлайн-видань — «Реальна газета», «Фарватер Схід», «Східний варіант» та інші. «Здається, що цього достатньо. Але уявіть, скільки несеться пропаганди. Ми не можемо дати навіть асиметричної відповіді», — констатувала Валентина Троян.
Підсумки: від фіксації злочинів — до захисту медіа
Підбиваючи підсумки ТСК, перший заступник голови комісії Ярослав Юрчишин, зазначив, що комісія щоразу виявляє нові види злочинів, зокрема, кібератаки та погрози в тилових регіонах. Прозвучала також пропозиція створити централізовану програму кіберзахисту для українських медіа спільно з міжнародними партнерами.
Зібрані матеріали стануть основою піврічного звіту, який представлять влітку на сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ в Гаазі. Там також планується проведення заходів спільно з французькою делегацією, щоб трансформувати напрацювання у міжнародну резолюцію. Окремо роботу та попередні висновки комісії мають презентувати на Конференції з відновлення у Гданську 25–26 червня, зокрема в межах панелі про інформаційну безпеку та підтримку медіа.
Важливо, щоб ці вироки стали частиною ширшого процесу міжнародного засудження і притягнення Росії до відповідальності. Бо йдеться не лише про справедливість, а й про те, щоб злочини проти журналістів ніколи не залишалися безкарними.
Інформаційна служба НСЖУ.
Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко під час службового відрядження до Одеси відвідав редакцію філії НСТУ «Суспільне. Одеса», будівлі якої постраждали від російської атаки 28 березня. Очільник відомства оглянув місце удару та пошкоджені приміщення філії, ознайомився з умовами роботи журналістів.
«Станом на сьогодні у філії знищено 140 вікон та всі вхідні групи до будівель, одна з будівель зруйнована повністю, є пошкодження ньюзруму. Збитки по будівлі, яка повністю зруйнована, встановить експертиза. Що стосується вікон, вхідних груп та робіт по інших об’єктах нерухомості — для усунення наслідків атаки попередньо потрібно 1,7-1,8 млн. Грн», — зазначив Назарій Максимчук, менеджер Суспільне Одеса.
Завдяки готовності команди Одеської філії до надзвичайних ситуацій технічні засоби для зйомок були у безпечних місцях, тому робота редакції продовжується у звичному режимі.Олег Наливайко обговорив з керівництвом філії питання безпеки, відновлення та поточні проблеми використання державного майна, переданого компанії.
«На жаль, це не перша спроба росіян знищити редакції журналістів, які передають правду та, зокрема, висвітлюють війну Росії проти України. Був дуже важкий удар по дніпровській філії Суспільного, там знаходилася наша гордість - найбільша студія Східної Європи. Вона рознесена вщент і не підлягає відновленню», - нагадав голова Держкомтелерадіо.
Олег Наливайко наголосив, що спроби росіян зупинити голос правди є марними, тому що журналісти відчувають величезну підтримку українського суспільства та міжнародних партнерів, які надають фінансову та технічну допомогу українським медіа.
«Зараз ми шукаємо варіанти, щоб якнайшвидше допомогти одеській філії Суспільного мовлення відновити приміщення і умови роботи», - сказав Голова Держкомтелерадіо.
Перебуваючи в Одесі, голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко передав партію книг бібліотекам Одещини у межах благодійної акції «Українським дітям – українську книгу». Як зазначив очільник відомства на зустрічі з місцевими журналістами, за час реалізації акції Одеська область отримала найбільшу кількість книжок серед усіх регіонів України — близько 20 тисяч примірників.
Основна частина поставок припала на 2023 рік: тоді 18 тисяч книг передали до публічних бібліотек Одещини для заміни російськомовної літератури. У 2024 році в межах проєкту «Невидимі сторінки» додатково доставили видання українською мовою та книги шрифтом Брайля до спеціалізованих освітніх закладів Одеси. Також були поодинокі поставки до окремих бібліотек та закладів області.
Голова Держкомтелерадіо нагадав, що акція триває п'ятий рік. Ідея виникла на початку повномасштабного вторгнення, коли в поліграфічних цехах розміщували біженців. Крім речей першої необхідності, родини з дітьми просили привезти дитячі книжки. Перші партії книжок до західних областей України допомогали доставляти з Харкова військові. Згодом українські книжки почали відправляти за допомогою волонтерів за кордон.
«За весь час у європейські країни та США було відправлено 1 млн 200 тис. українських книжок. Зараз разом із МЗС ми продовжуємо цю справу,» - сказав Олег Наливайко.
Триває поповнення сучасними книгами фондів українських бібліотек для заміни російської літератури. Також сучасну літературу отримують військові шпиталі та реабілітаційні центри. Розвивається й інший напрямок акції – «Українській молоді – європейську книгу», коли західні партнери безкоштовно передають наукову літературу українським університетам.
Міністерство культури України утворило експертну раду з питань формування державної інформаційної політики. Відповідний наказ ухвалили 6 квітня на підставі положення про Мінкульт, затвердженого постановою Кабміну від 16 жовтня 2019 року №885 (зі змінами). Експертна рада є постійно діючим консультативно-дорадчим органом, що готуватиме рекомендації та пропозиції щодо державної інформполітики.
Головою ради є заступниця міністерки культури з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович, а її заступницею — директорка Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури Ганна Красноступ. Секретарка — Ольга Чупис, начальниця відділу інформаційної та культурної реінтеграції Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури Мінкультури.
До експертної ради також увійшли:
- начальник відділу суспільних комунікацій та взаємодії з медіа Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури Мінкульту Віталій Пелих;
- заступниця директора Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури — начальниця відділу популяризації України в світі Мінкульту Юлія Янчук;
- голова ГО «Лабораторія цифрової безпеки» Віта Володовська;
- національний радник по Україні в IMS Роман Кіфлюк;
- голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко;
- директор з діяльності ГО «Інтерньюз-Україна» Андрій Кулаков;
- голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова;
- програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський;
- засновниця ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз;
- виконавча директорка ГО «Національна асоціація медіа» Катерина М’яснікова;
- юристка ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Людмила Панкратова;
- директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко;
- президент ГО «Фундація Суспільність» Тарас Петрів;
- голова ГО «ДІ — Україна» Любов Раковиця;
- засновниця фактчекінгового проєкту «НотаЄнота», викладачка КНУ ім. Т. Шевченка Альона Романюк;
- директорка ГО «Інститут масової інформації» Оксана Романюк;
- менеджерка проєктів ГО «Інститут демократії імені Пилипа Орлика» Олена Самойленко;
- виконавча директорка ГО «Платформа прав людини» Олександра Степанова;
- директор з розвитку ГО «Центр демократії та верховенства права» Тарас Шевченко;
- виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик.
Згідно з наказом, серед основних завдань експертної ради — підготовка пропозицій і рекомендацій, визначення шляхів, механізмів та способів вирішення проблемних питань, що виникають під час реалізації державної політики в інформаційній сфері, сприяння у формуванні ефективної політики з урахуванням сучасних викликів і потреб, сприяння поширенню кращих міжнародних практик, встановлення співпраці з іншими держорганами, ГО та експертним середовищем для обміну досвідом в інформаційній сфері.
Пропозиції та рекомендації експертної ради приймаються відкритим голосуванням членів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
Експертна рада працюватиме на громадських засадах. Її рішення мають рекомендаційний характер.
З 31 березня 2026 року набрали чинності частини 12 та 14 статті 40 Закону України «Про медіа», які посилюють вимоги до використання української мови в пакетах телеканалів та на стримінгових платформах. Про це повідомили на сайті Уповноваженої із захисту державної мови.
Нові вимоги поширюються на компанії, що надають пакети телеканалів через кабельне, супутникове телебачення або технологію IPTV, а також онлайн-кінотеатри та стримінгові платформи, де глядач самостійно обирає контент (крім суто музичних сервісів та подкастів).
Тепер у кожному пакеті телеканалів, які мають українську ліцензію або реєстрацію згідно із законодавством, щонайменше 60% мовників мають розповсюджуватися державною.
Для онлайн-кінотеатрів частка контенту українською мовою (дубляж, озвучення або оригінал) у каталогах фільмів та програм має становити не менше 25%. У випадку кількох звукових доріжок українська (за наявності) повинна бути встановлена першою за замовчуванням.
Сервіси, які поєднують функції телебачення та онлайн-каталогу, зобов'язані виконувати обидві вимоги.
Закон «Про медіа» не обмежує ретрансляцію каналів, що походять із країн-членів ЄС, якщо вони відповідають нормам українського законодавства та міжнародним зобов’язанням. Однак навіть за наявності іноземних каналів, загальна вимога щодо 60% українськомовного контенту в кожному пакеті залишається незмінною.
Як нагадала мовна омбудсманка Олена Івановська, квоти зростали з 30% у 2024 році до 45% у 2025-му, досягнувши цільового показника у 60% цьогоріч.
«Йдеться про системне впровадження норм, які гарантують належну присутність української мови. Вона має бути базовою мовою доступу до контенту — і на телебаченні, і на онлайн-платформах. Це посилить позиції державної мови та сприятиме формуванню стійкого українськомовного інформаційного простору», — зазначила вона.
Довідково.
У липні 2024 року для місцевих друкованих медіа набула чинності стаття 25 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Наявність версії державною для всіх друкованих медіа в Україні є обов’язковою. Версії ж іншими мовами повинні мати однакову назву, зміст, обсяг і спосіб друку, однакову нумерацію порядкових номерів і видаватися в один день. Розповсюдження за передплатою іншими мовами допускається за умови забезпечення їх засновниками можливості передплати в Україні такого самого видання державною. У кожному місці розповсюдження друковані медіа державною мають становити не менше 50 відсотків від загальної кількості назв.
Для телебачення також діє пункт 7 частини восьмої статті 40 Закону України «Про медіа». За цією нормою, використання недержавної мови в телеефірах допускається лише у вжитих учасниками програм сталих виразах, коротких фразах чи окремих словах, крім ведучих програми, якщо загальна тривалість таких реплік не перевищує 10 відсотків тривалості програми.
Усі виступи, інтерв'ю, коментарі, пояснення, запитання, окремі репліки тощо недержавною мовою мають бути перекладені, дубльовані або озвучені українською.
28 березня набрав чинності стандарт державної мови «Український правопис», затверджений рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови від 1 березня 2026 року № 47.
Текст цього стандарту державної мови опублікований на офіційному вебсайті, повідомляють у Національній комісії.
Рішення Національної комісії зі стандартів державної мови є обов’язковими для виконання на всій території України, тому дія стандарту державної мови «Український правопис» поширюється на всі сфери суспільного життя, визначені в законодавстві, зокрема в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Український правопис спільно з Національною комісією зі стандартів державної мови опрацювала робоча група, до складу якої увійшли провідні науковці Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України, Інституту української мови НАН України, Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Жодних змін в усталених правилах Українського правопису для користувачів не відбулося. До тексту внесено редакційно-технічні виправлення, зокрема: уніфіковано й увідповіднено до чинних норм структуру правопису як нормативного документа, виправлено технічні помилки (одруки, повтори тощо), з ілюстративного матеріалу вилучено назви об’єктів, які стосуються держави-агресора та її союзників, окремі норми доповнено прикладами, уточнено наголошування деяких слів і словоформ в ілюстративному матеріалі, уточнено формулювання деяких частин, пунктів, підпунктів та приміток (без зміни норми), доповнено текст підрозділом «Український алфавіт».
Комісія планує подальшу роботу з Українським правописом із метою його вдосконалення та вирішення проблемних питань у ньому.
Правоохоронці підтвердили те, про що говорять журналісти: російські війська та окупаційні адміністрації цілеспрямовано полюють на представників медіа. РФ свідомо ігнорує імунітет преси і знищує тих, хто документує її злочини.
Про це заявила народна депутатка, голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування злочинів Росії проти журналістів Євгенія Кравчук за підсумками засідання комісії, в якому взяли участь представники Національної поліції, СБУ, Офісу омбудсмана, Офісу Генерального прокурора та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Учасники засідання наголосили на особливому ставленні російських «правоохоронних» органів і федеральної служби виконання покарань до затриманих журналістів. Формально росія не визнає їх затриманими за фахову діяльність — офіційно вони проходять як прості цивільні особи. Проте на практиці держава-агресор штучно ускладнює переговори про звільнення та блокує доступ міжнародних організацій до місць утримання.
Учасники засідання також уточнили важливий термінологічний нюанс: повернення полонених цивільних, зокрема журналістів, не може називатися «обміном» — цей термін стосується виключно військовополонених. Йдеться лише про взаємне повернення.
Серйозне занепокоєння викликають злочини проти журналістів, які відбуваються безпосередньо на підконтрольній Києву території. Для їх організації росія вербує громадян інших держав.
Показовим прикладом стала міжнародна операція «Енігма 2.0»: правоохоронці викрили агентурно-бойову групу, створену росією в Молдові. Серед запланованих жертв були відомі журналісти. Керівником групи виявився рецидивіст із Молдови, якого завербували російські спецслужби ще під час його ув’язнення в російській тюрмі.
За даними Офісу Генерального прокурора, наразі розслідується 127 кримінальних проваджень щодо злочинів проти журналістів і працівників медіа. Серед задокументованих фактів:
- загибель 25 журналістів-некомбатантів, серед яких — 9 іноземців;
- поранення 48 представників медіа зі статусом некомбатантів, з яких 23 — іноземні громадяни;
- незаконне затримання або позбавлення волі 19 журналістів;
- підозра оголошена 24 військовослужбовцям ЗС РФ та керівникам установ ФСВП;
- засуджено 5 осіб.
Кравчук звернула увагу, що ці цифри розходяться з даними НСЖУ та Інституту масової інформації — через різні методики підрахунку, відмінності у визначенні поняття «журналіст», а також через труднощі з фіксацією злочинів на окупованих територіях.
Засідання відбулося в закритому режимі, однак комісія консолідує зібрані матеріали для подальшої роботи з міжнародними інституціями. Домовлено, що найближчим часом відбудеться відкрите засідання ТСК, на якому детально розглянуть справу журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула в місцях неволі в рф. На наступному засіданні комісії заслухають свідчення самих журналістів.
Інформаційна служба НСЖУ.