Не було випадку, щоб у розпал війни головнокомандувач без вагомих на те підстав звільнив командувача збройними силами, написав цими днями мій читач. Вочевидь, людина у школі погано вчилася. Приклади таких звільнень є. Їх чимало. Один із таких — «корніловський заколот». У 1917 році міністр-голова Російської республіки Олександр Керенський звільнив верховного головнокомандувача Лавра Корнілова. І фактично віддав країну на поталу більшовикам.
Чи читав Зеленський Гегеля?
Звільнення командувача збройними силами у розпал війни сталося тоді і в Україні. Наприкінці 1917-го уряд Центральної Ради залишив війська генерала Павла Скоропадського без постачання. І змусив розпустити добре озброєні, дисципліновані, укомплектовані українцями військові формування. Єдиний надійний захист України від більшовицької революції.
Як писав Гегель, історія повторюється. Спочатку — у вигляді трагедії, потім — у вигляді фарсу. Трагедії столітньої давності схожі були одна на одну. Їх поєднував страх по-літиків перед зростаючою популярністю воєначальників. У заходах щодо наведення порядку та дисципліни соціалісти бачили підготовку перевороту, а не бажання виграти війну.
На черговому витку історії політики країни, що воює, поспішають. Вони збираються поєднати трагедію з фарсом. Наш президент навряд чи читав Гегеля, але в історії зі звільненням командувача ЗСУ генерала Залужного він реалізує небезпечний сценарій. Хоче усунути політичного «бонапарта» і стати не співавтором, а одноосібним автором перемоги над ворогом. При цьому до тактичних розбіжностей і різного бачення майбутньої війни додається особиста неприязнь, що заганяє Зеленського в психологічний глухий кут. Відрізаючи дорогу до відступу та примирення політичного й військового керівництва.
Як результат, з кінця січня 2024 року в країні штучно створено ситуацію невизначеності. Зважаючи на громадську думку і популярність головнокомандувача ЗСУ серед військових, рішення на Банковій відкладають до слушного моменту. Тобто до того моменту, коли неугодного генерала можна було б у чомусь звинуватити. Якщо не брати до уваги інтерв’ю Залужного в європейській та американській пресі, зараз звинувачувати його нема в чому. «Патова ситуація», про яку твердить тепер Зеленський, створена не головкомом ЗСУ. Контрнаступ 2023 року зірвав не він. І якщо когось звільняти, то почати слід із тих, хто затіяв гру у звільнення.
Найближчим часом стане зрозуміло, як позначиться невизначеність із військовим керівництвом України на діях на полі бою. Логічно було б припустити, що ситуацією негайно скористається ворог. Й організує наступ на широкому фронті. От тільки зараз кремль ризикувати не може. Залишається місяць до так званих виборів. З гарантованою, певна річ, перемогою відомо кого і з бажанням показати, що цілей, оголошених у лютому 2022-го, досягнуто. І що «господар» правий. Але після 17 березня бої, наважуся припустити, відновляться з новою силою. Наші воїни витримають нові атаки. Але чи готовими будуть до атак українські воєначальники — велике питання.
Основне джерело допомоги — Євросоюз
Друзям та союзникам України невизначеності теж не подобаються. Дипломати різних рангів полюють за прихованою інформацією та намагаються з’ясувати, коли і чим закінчиться сварка на найвищому рівні. Кожне питання у такому напрямку — на межі фолу, бо ж ідеться про втручання у внутрішні справи незалежної та суверенної держави. І все ж питання ставлять. Високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель, який прибув 6 лютого до Києва (на знімку), привіз до нашої столиці для цього цілу команду. На чолі з радником Закі Лайді, фахівцем із «проблем теперішнього часу».
Програма спілкування команди Борреля у Києві цього разу велика. Вона включає майже всі питання підтримки нашої країни. Від фінансових і політичних до власне проблем безпеки. Але про результати можна буде судити після того, як стане відомо, на якому рівні команду ЄС приймуть. І чи разом із політиками братимуть участь у зустрічах військові. Переговори про безпеку без головнокомандувача ЗСУ позбавлені сенсу і можуть бути плідними лише тоді, коли за одним столом із Боррелем сядуть Зеленський і Залужний.
Європейський Союз на цьому етапі — головний партнер нашої країни практично у всіх сферах. Завдяки президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн (вона відвідала Київ 2 лютого) і тому ж Жозепу Боррелю в головних інституціях ЄС досягнуто єдності з питання виділення Україні на перспективу п’ятдесяти мільярдів євро: частково — як безоплатну допомогу, частково — у формі безвідсоткових кредитів. Завдяки цьому люди похилого віку в Україні цьогоріч отримають пенсії, а ті, хто працює, — зарплати. Завдяки цим грошам у нашій країні зможуть без перебоїв функціонувати транспорт та комунальні служби. Якась частина коштів залишиться і в країнах ЄС, які постачають нам озброєння та снаряди.
Про ці гроші і постачання необхідно пам’ятати тому, що заокеанський партнер, схоже, має намір припинити на час допомогу Україні. Принаймні до президентських виборів та часткових виборів до Конгресу, які відбудуться 5 листопада за будь-якої погоди. Ставки на цих виборах — високі. Тож нехай світ розвалиться і вибухне світова війна, але до Білого дому на Пенсільванія-авеню в’їде без перешкод черговий переможець.
Уже зараз очевидно, що претендентів на перемогу двоє. Демократ Джозеф Байден і радикальний республіканець Дональд Трамп. Залізні старигани, як пишуть у пресі. На інтереси всіх, крім самих себе, їм, як то кажуть, начхати. Під політичні жорна у Конгресі, який із мінімальною перевагою контролюють республіканці, потрапило кілька важливих законів. Але для України найважливіша доля федерального бюджету, який передбачає виділення нашій країні шістдесяти мільярдів доларів. Більша частина з них до нас не доїде, а перепаде Пентагону. Потім перетвориться на літаки, системи ППО та залпового вогню, на ракети й снаряди, що дозволяють воювати до перемоги. От тільки нема впевненості, що перемоги над московією хоче Байден чи його суперник. Утім, гадати тут намарно. Головне — перемоги хочемо ми. І переможемо.
Слава Україні!
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ. Світлина зі сторінки Жозепа Борреля у мережі Х.
